«Друга частина
Марлезонського балету!»
Церемонімейстер короля Людовіка XIII

Історії нарцисичного кохання – доволі типові, хоча їх учасникам щоразу здається, що вони такі – одні на світі, вони й не підозрюють, що потрапили у колективну халепу. Але навіть якщо впізнаєте в котрійсь зі схем свою – не лякайтеся. Людина тим і відрізняється від техніки, що може не тільки усвідомити свою «схему роботи», а й вийти з неї…

	Перша частина Марлезонського балету…

Минулого разу ми почали розмову про нарцисичні риси і кохання, а точніше – про одну з типових схем спілкування яскраво вираженого нарциса з жертвою.
Отже, короткий зміст «попередньої серії». Людині, котра пройшла «конкурсний відбір» на роль другої половинки нарциса, останній спочатку демонструє всі риси її ідеалу. Їй влаштовують так званий «Love bombing», феєричний цукерково-букетний період. Заразом тихенько знищують кордони – коли всі інтереси стають спочатку спільними, а потім в цій зоні непомітно залишаються тільки самі інтереси нарциса. Незважаючи на це, жертва цвіте і пахне – її (на її думку) кохають, а це для неї на той момент – найголовніше. Ми дійшли до того моменту, коли жертві вперше починають натякати, що вона зробила щось не так, і тим зруйнувала величезне кохання нарциса – хоча насправді це нарцис вирішив, що вже потратив на жертву забагато сил і натхнення – тепер треба то все компенсувати.
А про те, в який спосіб він це компенсує, потрібно розповісти детальніше. Описала одну з найпоширеніших схем «залицяння нарциса» іспанський лікар Марі Франс Іригоєн.
Один зі способів початку компенсування «моральних втрат» – так звана «подвійна комунікація». Полягає вона в тому, що жертві подають сигнали з двома повністю протилежними значеннями. Одне з них – те, яке перебуває на поверхні – привітні слова, якісь там подарунки і т.д. Інше значення приховане, про нього жертва може тільки здогадуватися, але, разом з тим, нарцис робить все, щоб його не могли спіймати на гарячому і звинувачувати в «генерації саме цього сигналу», бо значення цього сигналу – ненависть.
До речі, подвійну комунікацію доволі часто використовують батьки у спілкуванні з дітьми – коли на словах хвалять дитину, а на обличчі написано «як ти мені остогидла», або ж коли кажуть їй щось на зразок «як гарно в тебе вийшло це зробити, ніколи не подумаєш, що така дурепа, як ти, на це здатна». Дитина потім все життя шукатиме в стосунках з людьми «друге дно» – але це вже зовсім інша розмова…
Подібні механізми використовує нарцис – він ніколи не робить того, про що говорить, і на словах всіляко заперечує те, що він робить.
Загалом, якщо б цей період стосунків знімати на камеру, то відзняті кадри з нарцисом можна було б поділити на дві повністю протилежні за суттю частини: відеоряд і звукову доріжку. Якщо тільки слухати або тільки дивитися, то можна було б зробити висновок, що ви бачили і чули двох зовсім різних людей…
Мета цієї подвійної комунікації – контроль над жертвою і її експлуатація. Робиться все, щоб нарцис міг мати жертву в своєму підпорядкуванні в будь-який момент. Для того, аби втішити власну совість, нарцис починає звинувачувати жертву у своїх (!) гріхах, і сам собі розповідає приблизно таке: «вона мене хоче контролювати», «йому потрібно тільки одне – спати зі мною», і так далі… В якийсь момент нарцис вирішує, що можна починати використовувати жертву «по повній програмі», і йому за це нічого не буде.
З цього моменту починається «друга частина Марлезонського балету».
Якщо хто не пам’ятає – у фільмі Георгія Юн´вальда-Хількевича «Три мушкетери», під час балу у Підгорецькому замку, коли церемоніймейстер короля оголошує другу частину Марлезонського балету, йому на голову падає д’Артаньян, після чого замість балету в кадрі починається справжнісінький розгардіяш.
Стан жертви, в якої почалася оця «друга частина» – ні краплинки не кращий, ніж стан бідолашного церемонімейстра з фільму: їм обом на голову звалюється щось важке і не зовсім приємне, і поводиться те «щось» не зовсім адекватно, м’яко кажучи. Що цікаво: нарцис себе поводить майже як анекдотична версія головного героя «Трьох мушкетерів», мовляв, всі зволочі, тільки я один – д’Артаньян.
Однак, на відміну від д’Артаньяна з фільму, наш герой діє повністю протилежним способом – мовчанням. Він просто припиняє розмовляти з жертвою. Насправді цей сигнал означає тільки одне: «з речами не розмовляють», а ще точніше – «тебе немає, ти для мене – не існуєш». Саме це мало би бути записано в субтитрах. Однак в житті субтитрів немає, і жертва довго й нудно мучиться роздумами – що ж вона таке зробила, що такий палко закоханий (на її думку) суб’єкт раптом так демонстративно почав її ігнорувати.
Відзначимо, що цю ж стратегію періодично використовують деякі батьки при спілкуванні зі своєю дитиною. Вони можуть і самі не здогадуватися, що вони роблять (особливо якщо просто бездумно скопіювали цю звичку у своїх батьків), але насправді їхні дії всіляко демонструють дитині, що її немає – і викликають в дитини бажання зробити будь-яку шкоду, що-завгодно, тільки для того, щоб її помітили. На жаль, такі батьки майже ніколи не звертаються до спеціалістів, котрі б могли їм розтлумачити, що такі дії – не що інше, як спроба психологічного вбивства, морального знищення дитини. І результат у цих спроб аналогічний – дитина живе, але її особистість повільно вмирає, з часом вона настільки звикається з моральним насильством батьків, що переймає естафету – і вдається до саморуйнівних дій.
Однак повернімося до нашої пари і до нашого нарциса. Його мета доволі схожа, незалежно від того, розуміє він це, чи ні. Однак втілення цієї мети не таке вже й просте, як здавалося б на перший погляд. Поки жертва мучиться роздумами, він не просто мовчить, він вводить в цей «Марлезонський балет» третю особу. Її статус залежить від рівня моральних претензій нарциса. Якщо він і далі хоче показати жертві, що він – її прекрасний ідеал, а в переліку рис ідеалу зазначається вірність, то це може бути дисятиюрідна родичка, сестра, племінниця, бабця, навіть – і особливо!– мама. Якщо ж умови «вірність» на початку гри вказано не було, то це буде коханка, або ж випадкова знайома, чи навіть (на початкових стадіях) перехожа: «Ой, які гарні ноги поруч пройшли!». Головна мета цієї сценки – показати жертві, що є в цьому світі жінки, котрі його розуміють набагато краще, ніж вона, до того ж, продемонструвати, як гарно він може ставитися до жінок – зрозуміло, «до нормальних жінок, а не до оцього оце недорозуміння»…
Окрім того, якщо це перший випадок (з опцією «вірність»), і якщо жертва має якісь контакти з цією третьою особою, то нарцис через цю особу буде повідомляти жертві, що він про неї думає. В жодному випадку він не скаже цього в обличчя – хоча б тому, що з’ясовування стосунків і пошук взаєморозуміння в його плани не входять. В його планах – по-перше, принизити жертву, по-друге, переспрямувати її агресію на третю особу. Доволі часто в ролі третьої особи опиняється (якщо нарцис – чоловік) не дуже вродлива дівчина: нею набагато легше маніпулювати. Якщо нарцис – жінка, то обрана третя особа – чоловік – може мати інші якісь риси, котрі спонукають його відчувати себе неповноцінним, і всіляко тішитися, що така прекрасна істота (яку її половинка явно недооцінює) звернула на нього увагу. У випадку, якщо третя особа – коханка, доволі часто нашому герою все вдається, і ось вже жертва з коханкою ледь не горло одне одній гризуть, з’ясовуючи, в кого з них «натуральний колір волосся». А от з нарциса обидві просто пилинки здувати намагаються…
Майже традиційно в такій ситуації українські жінки бігають по бабках, з’ясовуючи, хто кого зурочив, хто кому що підсипав. Як то не дивно, але бабки таки допомагають, хоч і ненадовго – наразі незрозумілим для науки чином вони переспрямовують внутрішню агресію, котра назбиралася в таких потрійних стосунках, кудись подалі, «на ліса-на болота, де люди не ходять і птиці не літають». На якийсь час це допомагає, адже головна причина такої ситуації – зовсім не любовний трикутник, а агресія нарциса до протилежної статі, котрої він так компактненько намагається позбутися за допомогою двох представників цієї статі, одного з тих представників призначаючи вмістилищем ніжності, іншого – цапом-відбувайлом. Зазвичай в таких випадках жертва (або ж глядачі) палко мучиться питанням, кого ж цих трьох нарцис любить – жертву, «гостя», чи самого себе. І мало хто доходить до сумної відповіді: насправді нарцис не любить нікого, навіть себе. Він не вміє того робити – зовсім. Для нього існує тільки він – таке собі розлючене немовля, одне-єдине у Всесвіті, всі інші – просто його продовження, кого ж тут можна любити? Він просто не вміє сприймати іншу людину як незалежну особистість, а тільки як продовження себе, в яке можна, як у шафу, на якийсь час покласти то свою ніжність, то свою злість на світ. І одна з причин, через яку він ненавидить жертву – це шалена заздрість до самого вміння жертви любити.
Втім, повернімося до нашого «балету».
Після певного часу мовчання, або ж після появи третьої особи жертва вдається до вкрай згубного для неї кроку – намагається порозумітися з нарцисом у письмовому вигляді. От тут і приходить зоряний час операторів мобільного зв’язку і власників соцмереж. Смски кожні півгодини 24 години на добу, надписи в приватні повідомлення в соцмережах прийшли на зміну довгим і слізним листам, які писали жертви в таких випадках ще півстоліття тому. Деякі жертви і самі розуміють, що виглядають не зовсім привабливо, однак нічого не можуть з собою вдіяти – незрозуміло чому, але їм на душі стає легше після кожної відправленої смски. Насправді сенс цих дій зовсім інший – з їх допомогою жертва намагається пояснити собі дії нарциса, і повністю переносить всю дію вистави на свою територію – сама себе запитує і сама ж собі відповідає. А болюче бажання негайно відправити смску – це спроба «завірити» свій варіант пояснення того, що відбувається, у свого «коханого». Адже якби він не погоджувався – він би напевне відповів – так собі міркує жертва. Але нарцис має свої міркування, і погоджується він тільки тоді, коли жертва вже сама собі вішає на шию остаточно клеймо недолугої істоти, котра сама у всьому винна – і готова приписати собі навіть взяття Бастилії, якщо того забажає друга сторона.
Після того нарцис виділяє жертві «поле для діяльності», але дуже вже хитре: вона не має права ні занадто близько підійти до нього, ні занадто віддалитися. Умови в стосунках, як і можна було здогадатися, виставляє тільки він.

Друга частина Марлезонського балету…

Періодично він з’являється на горизонті, дзвонить, смикає за ниточку, перевіряє, чи згодна жертва бігти за ним на край світу в будь-який момент. Якщо згодна – далі щезає. Однак не забуває давати жертві «позитивне підкріплення» час від часу – щоб часом не втекла. Такий «підвішений» стан може тривати роками. При цьому нарцис і жертва можуть бути чи не бути одруженими – це той варіант, коли штамп в паспорті нічого не змінює.
Що відчуває в цей час жертва – спробуйте здогадатися.
Коли одна з таких жертв описала свою непросту історію психологу Володимиру Леві, той довго слухав, потім охарактеризував її одним реченням: «Це називається – будь моєю мамусею безплатно, а я тебе за це вкушу!».
І справді, роль жертви в такому випадку частенько нагадує роль доброї і всепрощаючої матусі, котра такою поведінкою тільки зміцнює егоїзм іншої сторони. І так триватиме до того часу, поки або ж з жертви вже витягнуть всі сили, або ж жертва сама здогадається – і втече з того полону. Випадки, коли жертва бралася за розум, а за нею – брався за розум і нарцис – траплялися, однак дуже і дуже рідко. Набагато частіше починали братися за розум нарциси на старості років – після того, як життя не так вже й багато залишилося для того, аби встигнути в ньому щось серйозно змінити…
Одна з найбільших помилок жертви – це намагання бавитися в психіатра і намагатися з’ясувати, чим би вона йому могла б допомогти. Іронія долі полягає в тому, що жертва в цьому випадку має допомагати сама собі – і, можливо, після цього нарцис спробує взяти з неї приклад. Адже чіпляється до жертви нарцис не на рівному місці – а за її «нарцисичні травми», тобто, за її безапеляційну впевненість в тому, що в якихось певних аспектах вона є безнадійно поганою, і це вже ніяк не можна змінити. Нарциси відчувають такі «дірки в обороні» миттєво – і саме за ними підбирають собі кандидатів на жертву.
Ми тут не випадково згадували про те, що деякі з нарцисичних прийомів дуже схожі на ті зразки поведінки, котрими користуються батьки у спілкуванні зі своїми дітьми. Це зовсім не випадково – саме там, в дитинстві, наші нарциси тих звичок і набралися. Однак людина тим і відрізняється від машини, що може усвідомити, що вона робить, і для чого. А після усвідомлення вже можна і змінити схему поведінки.
Якщо ви помітили, що деякі замашки нашого нарциса випадково виявилися схожими на замашки «Снігової королеви», про які ми розмовляли не так вже й давно – маєте знати, що це теж не випадково. Нарцисичні риси – це ознаки певної стадії розвитку людської свідомості, і тією чи іншою мірою в той чи інший період життя вони присутні у кожної людини. Однак мабуть чи не найяскравіше вони даються взнаки в коханні. Але цього разу ми намагаємося подивитися на причини і наслідки тих випадків, коли «дорослішання свідомості» ну дуже вже затягнулося.
Ще одна невипадкова особливість нашої розмови – те, що нарцис в українській мові – чоловічого роду. Західна культура останні кілька століть активно підтримує розвиток чоловічого нарцисизму, а десь вже з півстоліття – ще й жіночого. Мало того, що це шкідливо для самих «носіїв нарцисизму», то це ще й шкідливо для самого людського роду, оскільки «буяння нарцисизму», зокрема, призводить ще й до поширення гомосексуалізму, що в перспективі веде до виродження націй, в котрих згаданий нарцисизм встиг найбільше розквітнути.
От на цих моментах варто таки зупинитися детальніше.
Як ми вже згадували, людина з нарцисичними рисами не може сприймати іншу людину в її багатогранному різноманітті, люди для неї можуть бути або однозначно прекрасними, або ж однозначно гидкими. Так нарцис захищається від реальності і намагається її по-своєму впорядкувати.
І один з аспектів цієї реальності, котрий потребує негайного впорядкування – жінки. Для хлопця з нарцисичними рисами мама – це загроза. Що й не дивно, якщо взяти до уваги те, звідки беруться нарциси – нагадаю, частенько це ті діти, котрі в два роки так і не змогли відірватися від матері, а період підліткового дорослішання у них затягнувся в кращому випадку до пенсії. Але разом з тим – мама – це ще й джерело любові, без якої ні в два роки, ні в 15, ні в пенсійному віці дитина обійтися не може. Обидва ці фактори неминуче достаються «у спадок» коханій жінці. Людський мозок – а в даному випадку це мозок дитячий, незалежно від того, скільки йому років – такого подвійного навантаження витримати не може. І тут культура йому пропонує чудесний вихід: розділити ці два почуття і поділити їх між двома людьми. Ну, щоб було зрозуміло, кому можна довіряти, а від кого можна залежати, але при цьому нахабно копати об’єкти пристрасті і в хвіст, і в гриву.
Віками напрацьована культура дає вихід, в якому, на перший погляд, все продумано: вона розділяє образ жінки на дихотомію «Мадонна – блудниця». Як зазначає Отто Кернберг, цей вихід загалом характерний для «м’яких випадків» нарцисизму…

(Далі буде)

Марина Олійник, Київ.