rss
05/24/2024
EN   UA

Час i Події

#2022-08

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Молодим батькам \ Токсичний сором
Від редакції:
Зазвичай від батьків дитина частенько переймає купу звичок і реакцій, котрі потім використовує, не роздумуючи. Деякі з них корисні, деякі – навіть дуже шкідливі. До останніх належить така неприємна річ, яку психологи називають «токсичний сором».


Взагалі, відразу варто зазначити, що сором сам по собі є нормальним проявом психіки людини, пише у своєму блозі психіатр Наталія Стілсон.
Фактично – це усвідомлення того, що ти перетнув власні кордони, і потрапив в зону недозволеного. «Недозволене» може бути особистісно чи соціально обумовлено. Тобто, якісь певні речі неприпустимі для вас особисто, а якісь не припустимі в суспільстві.
Ерік Еріксон вважав, що сором починає формуватися у віці близько 1 року 3-х місяців – 1 року 6 місяців. За його класифікацією, це друга стадія розвитку особистості. До неї дитина не відокремлює себе від матері або іншої людини, яка постійно перебуває з дитиною. Якщо дитина отримує необхідне для себе в регулярному порядку, розділяючи емоції, у неї формується довіра до навколишнього світу.
Потім, приблизно у віці одного року малюк починає усвідомлювати себе як окрему особистість. Але все ще бачить себе очима значимої особи, до якої прив’язаний. У дитини починають формуватися кордони, межі особистості, і вона постійно перевіряє їх. Малюк здійснює повторні підходи до меж дозволеного і спостерігає за реакцією значимого дорослого. Саме тому істерики часто відбуваються саме на очах батьків, а на людях дитина може вести себе цілком розумно.
Крім того, в цьому віці починають закладатися основи з пристойної поведінки, користування горщика і взагалі основи усвідомлення «що таке добре і що таке погано». Дитина отримує інформацію, що пісяти і какати в штани погано. Якщо ти це зробив, то перетнув межу. Мати посилає йому незадоволений погляд і, він почуває себе погано. Крім того, дитину вже не заохочують бігати з голою дупою і т.п. В нормі, людина може відчути просто певний короткочасний сором або збентеження, після чого має повернутися в межі дозволеного.
Таким чином, сором – це таке психічне явище, яке нам сигналізує, що інші люди поведінку нашу не схвалюють і нас не люблять за те, що ми так себе поводимо. Насправді, коли малюк стає дорослим, йому вже не треба тягати маму з собою для того, щоб вона йому давала сигнали про правильну і гідну поведінку. Образ матері з набором «добре і погано» залишається в пам’яті у вигляді так званого інтроекта (якоїсь інформації, яка сприйнята без осмислення і критики).
Однак, інформація може бути дуже різною. У когось це може стосуватися основ правил поведінки в суспільстві, горщика та інших базових моментів, у інших батьки можуть вмістити в ці базові знання стільки сигналів «погано», і ця інформація може бути такою заплутаною і суперечливою, що дитина постійно перебуває в збентеженому стані від того, що відбувається. Іноді в цей час дитина може отримувати від своєї матері або батька знання про те, що саме його існування «погане» і, відповідно, ганебне. Я сам – ганебний факт.
Ось це і є основа токсичного сорому.
Людина має в собі внутрішній образ батьків, який по суті є частиною особистості самої людини, і цей образ постійно довбає іншу частину особистості своїм несхваленням.
Як взагалі відбувається процес самоприсоромлення:
1. Людина ідентифікує свою поведінку як ганебну. Тут, знову ж таки, у кожного свій набір ганебного. У деяких такі ситуації можуть бути досить точно визначені, в інших – розмиті. Хтось знає, що пройти поперед бабусі у громадському транспорті – не зовсім пристойно, хтось має установку «поводити себе не як мужик». В останньому випадку, при хорошій фантазії можна розгорнути уяву на повну силу, і практично що завгодно визнати ганебним. Або досить поширене переконання – що відчувати гнів – ганебно. Тому людина, коли розсердиться на когось, запускає процес самоприсоромлювання відразу після емоційного спалаху. А оскільки люди можуть відчувати гнів і роздратування досить часто в процесі спілкування з навколишнім середовищем, то людина може досить активно гнобити сама себе.
2. У пам’яті спливає факт, що за ганебні дії позбавляють любові і відштовхують.
3. Подальша активація пам’яті і спливання маси ганебних фактів, які складаються в колаж і оцінюють всю особистість як ганебне явище в цьому світі.
4. Заперечення самого себе, як неможливої і хворобливої істоти. Втеча та уникання своєї власної особистості.
Крім того, ці процеси можуть йти по колу або навіть по спіралі. Згадуючи і відкидаючи себе, людина знову вирушає до першого пункту списку та здійснює повторну подорож по дорозі самоприниження.
Тут втечу від себе можна здійснити двома різними способами. Можна відключити своє пильне око внутрішнього батька хімічним шляхом (наркотики, алкоголь), або розвинути залежність, яка буде сама відключати людину від критичного самоспостереження (ігроманія, розлади вживання їжі).
Другий спосіб – створення помилкової особистості, яку хотіли б бачити батьки або інші значущі люди. Далеко не завжди ті риси, які має помилкова особистість, потрібні особистості справжній. Бути товариським, якщо ви інтроверт, досить тяжко, так само важко екстраверту днями склеювати модель корабля, і то тільки тому, що тато був посидючим і вдумливим акуратистом. Якщо ти не такий як тато, і в тебе є інші бажання, на зразок побігати з приятелями на вулиці – це ганебно. Тебе не будуть сприймати і любити.
Але найголовніше, що люди часто починають будувати своє життя на основі цієї помилкової особистості, тож, відповідно, потрапляють у різні халепи. Наприклад, знаходять партнера, який їм не підходить, починають вчитися того, що їм не подобається, ходять на роботу, яка їм огидна. Якщо вони починають міркувати, що щось треба змінювати і шукати своє Я і свої інтереси, запускається процес сорому. В результаті людину паралізує на рівні психіки, тому що вона бажає того, чого не можна бажати. Більш того, якщо людина вступає в боротьбу з собою, то, вирвавшись на мить від внутрішнього пильного ока, вона робить імпульсивні і необдумані дії, яка часто призводить до поганих результатів. Потім у людини з’являється купа часу і нового матеріалу для формування нового, більш об’ємного колажу своєї ганебності, для практики самоприниження.
Досить характерно, що цей механізм сорому може запуститися в найнесподіваніший момент. Наприклад, дитина виросла і до певного часу виконувала бажану для батьків програму досить успішно, а потім щось змінилося чи вона досягла певної межі своєї компетентності. І тут почалося…
Цей механізм дуже характерний для людей з нарцисичними рисами, а так само для жертв і спів-залежних. Нарциси часто можуть спіткнутися на середині життя об свій дитячий досвід і не змогти піднятися. Самоприниження і параліч волі може відволікти їх від виправлення власного становища і довести до суїциду. Їхня свідомість звужується до внутрішнього діалогу про власну нікчемність, а оскільки нікчемність для таких особистостей – практично смертельна рана, вони перебувають в безвихідній ситуації. Саме це – одна з причин чому нарциси часто ідуть на вживання наркотиків і стають алкоголіками. Це знеболювальне для їхньої особистості, яке допомагає їм існувати.
Однак це явище в меншій мірі може бути присутнім і у людей з іншими типами особистості, не дозволяючи їм розвиватися і приймати принади життя.

Що робити з соромом?
Нам стає соромно перед своєю матір’ю або іншою людиною, до якої з раннього дитинства ми відчуваємо сильну прихильність, коли, починаючи з однорічного віку, ми (як правило) відкриваємо перед нею свою емоційність, але замість того, щоб розділити з нами радість, вона хмурить брови і вимовляє: «Ні!» Несподіване несхвалення матері призводить до руйнування ілюзій сили і значущості, присутніх в нашому погляді на самих себе в ранньому дитинстві, породжених нашими близькими стосунками з мамою, пише психіатр Сенді Хотчкіс (Sandy Hotchkiss) у своїй книзі «Why is it Always About You? The Seven Deadly Sins of Narcissism».
Без жодного попередження нас вигнали з раю, і це могло статися тільки тому, що ми погані. Ми відчуваємо, що ми погані, а отже, так воно і є.
Для деяких дітей таке переживання, яке в процесі їхньої соціалізації повторюється знову і знову, стає настільки важким і навіть нищівним, що їм так ніколи і не вдається остаточно через нього переступити, і все своє життя вони живуть, уникаючи всього, що змушує їх відчути сором.
Дослідження в області нейробіології показали, що мозок, який тільки розвивається, зовсім неспроможний переробити інтенсивне переживання сорому у віці, який відповідає початку соціалізації, і що відсутність емоційно прив’язаних батьків в цей критичний період по суті може зупинити розвиток життя – розвиток способів, що дозволяють справитися з такими вкрай неприємними відчуттями.
Щоб забезпечити нормальний розвиток мозку дитини, батьки повинні робити те, що дитячий мозок ще не може зробити сам, – заспокоїти дитину, позбавляючи її від того сорому, який вони самі викликали. Потрібно пояснити дитині, що є речі, які вона робити не повинна, і якщо вона їх не буде робити, її будуть любити і цінувати.
Кетрін була матір’ю Джейні – активної дворічної дівчинки, улюблениці всієї родини. Коли одного разу до них прийшли гості з маленькою дитиною, Джейні помітила, що мати звертає на іншу дівчинку увагу, і продемонструвала своє обурення, вдаривши цю дитину.
Кетрін злякалася і вилаяла дочку, а потім для покарання залишила її в дитячій кімнаті саму – в сльозах і сповнену сорому. Але Кетрін співчувала дочці і не дозволила їй занадто довго залишатися в приниженні одній. Незабаром вона повернулася до дитини і сказала: «Не можна бити маленьких, і ти більше ніколи не повинна так чинити. Але ти гарна дівчинка, і мама тебе любить. А тепер підемо в кімнату, і ти скажеш: “Пробач мене, Бетсі”». Потім Кетрін обняла дочку. Разом вони повернулися до гостей, і Кетрін допомогла Джейні вибачитися.
Якщо батьки не чинять так, як Кетрін, не заспокоюють дитини, щоб позбавити її від сорому, який вони викликали, у дітей розвивається власний спосіб компенсації сорому, який може добряче зіпсувати їм життя. Але про це – іншим разом.
Джерело: gutta-honey.livejournal.com,
книги Сенді Хотчкіс

Курси молодих татусів

У блокнотик молодій мамі

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - Dropshipping suppliers