«Ви ж головна героїня – а поводите себе, ніби другорядна…»
Юлія Рубльова
Ми майже з’ясували «хто винен» у тому, що кохання спочатку перетворюється на міряння силами, а потім, як тільки у парі хтось стає хронічно «слабшим», інший – хронічно «сильнішим», втікає геть. Спробуймо докласти ще кілька шматочків до цього пазлу – і подивитися, що ж з ним робити, аби повернути вислизаюче кохання назад до серця.

Спочатку підведемо короткі підсумки попередніх роздумів.
«Слабший» і «сильніший» недарма написано в лапках – хоча ролі ці мають доволі окреслені обриси, однак якщо партнери не мінятимуться ролями, кохання втече, і в результаті втратять обоє. Сильніший буде ходити і, в кращому варіанті, краяти себе за те, що не зміг відповісти на такі сильні почуття, в гіршому – буде звинувачувати всіх представників протилежної статі у всіх можливих гріхах гуртом і вроздріб.
Ми також спробували подивитися на те, як мав би вирішуватися поділ влади – з допомогою вироблення стратегії цивілізованого лідера, тобто, лідера, який отриману від підлеглого енергію вкладає, образно кажучи, не в свої кишені, а в розвиток талантів «всього підприємства», тобто, всієї пари.
І якщо на підприємствах лідери так-сяк навчилися думати про підлеглих, то в парі це діло дуже тяжко приживається, хоча насправді алгоритм дій – один і той самий. От вам ілюстрація для прикладу. Жоден керівник автомобільного заводу, якщо він при своєму розумі, не буде думати, що всі автомобілі – то його заслуга, а обладнання і працівники самі по собі ніц не варті, тому їм можна не платити зарплатню, а якщо будуть бунтувати – звинувачувати їх в тому, що вони не вміють працювати, і щиро дивуватися, якщо обладнання починає іржавіти, а якість автомобілів залишає бажати кращого.
(Хоча, варто відзначити, в Україні є й такі керівники – тому не варто далеко ходити, щоб переконатися, що ця стратегія безперспективна).
Тим не менш, в особистих стосунках цю стратегію використовують доволі часто – сильніший починає користуватися всією енергією пари, і при цьому не помічати вклад слабшого. До того ж, сильнішому здається, що його впевненість у собі (на яку, до речі, «клюють» представники іншої статі), його успіх у справах (для якого насправді була потрібна впевненість у собі, котру йому давав «слабший» партнер) є його особистою заслугою. Тобто, йде повне знецінення заслуг партнера, до нього втрачається інтерес (що цілком логічно – навіщо цим «лузером» цікавитися, якщо він і так в будь-яку хвилину – в твоєму розпорядженні), до нього починають ставитися як до меблів: їх можна любити, але не можна кохати.
Тут варто наголосити, що останнім часом у західних країнах дедалі популярнішою стає модель керівництва win-win, яка передбачає, що обидва учасники переговорів намагаються не обдерти одне-одного як липку, а визначити саме ту стратегію, котра буде виграшною для обох партнерів. Такі стратегії є – однак, їх потрібно довше шукати.
Є в світі пестунчики долі, котрі інтуїтивно використовують цю стратегію в особистих стосунках, і котрі розуміють, що щастя в парі залежить від рівня розвитку обох партнерів. Однак їх мало – тому всі решта беруть те, що лишилося від їхнього кохання, називають це нормою, а свої помилки списують не примхливість Амура.
Замість того, щоб робити висновки з помилок і вчитися вибудовувати нові стосунки.
От тут ми і підійшли до найважливішого: вчитися – то добре, але як це робити?
І тут насамперед треба відзначити елементарну річ: керувати владою в стосунках свідомо може тільки той, хто має владу над собою.
А для цього – як мінімум – потрібно помічати, що ти робиш. Навіть якщо ти цього не зовсім розумієш.
Тому перша порада вкрай банальна – вести щоденник, якщо хочете – можете його обізвати «Лабораторним журналом», і записувати свої дії, свої думки і свої відчуття. При цьому треба брати до уваги, що людині властиво не надавати значення тим своїм діям, які не вкладаються у звичну схему.
Наприклад, не звертати уваги на свої постійні претензії до партнера.
Друга порада – намагатися зрозуміти, навіщо ви це робите… Що саме змушує вас, для прикладу, демонстративно ігнорувати партнера або ж писати йому листи, точно знаючи, що він їх не читатиме. Скажу відразу, це не найлегше завдання, і ваші інтерпретації можуть змінюватися з часом. Тим не менш, бажано і це конспектувати:)
Третя порада: якщо ви помітили в своїх стосунках дисбаланс влади – спробуйте визначити, на якому ви боці. Твердження «так, я його страшенно ревную, але він мені допомагає по господарству», або «вона така гарна, а те, що вона не працює ніде – це дрібниця» тут не підійдуть.
Треба уточнювати:
Хто кого більше ревнує;
Хто більш зацікавлений у партнері;
Хто кому частіше зізнається в коханні;
В кого з партнерів більш вдала кар’єра;
Хто більш впевнений в собі;
Хто дозволяє собі поводитися, як стерво (тільки чесно), якщо обоє – хто частіше вдається до цього прийому;
На чию адресу частіше летять звинувачення в егоїзмі, а на чию – у постійних «пиляннях»?
У вкрай задавнених випадках: хто дозволяє собі відверто принижувати партнера?
Ну і так далі.
Зазвичай у становищі підлеглого опиняється людина, котра повністю викладається в стосунках (точніше – «інвестує» в них всі свої сили і натхнення), а в лідерське крісло потрапляє той, хто дозволяє собі «пошлангувати».
Якщо ви визначили, в якій ролі ви опинилися, можна намітити план дій.

Інструкція для підлеглого

Так вже віками в людей склалося, що вашу зацікавленість в чомусь людина, яка має предмет вашого зацікавлення, сприймає як слабкість.
Ви зацікавлені – значить, з вас можна витягнути останню копійку. І тому, якщо протилежна сторона не усвідомлює, що робить (а найчастіше буває саме так), вона з вас тягнутиме всі сили до останнього (чи до передостаннього), і крутитиме вами, як циган сонцем.
Самі розумієте – віками людське життя було більше схоже за вічний бій за ресурси, якщо не ти когось, то хтось тебе, життя коротке, сил мало, тут вже не до благородства – ну і так далі, думаю, продовжити думку можна без зайвих зусиль. Програма використання ресурсів більш зацікавленого партнера викристалізовувалася роками, тому більшість людей нею користуються «за замовчуванням», і не вважають це чимось поганим.
Відтак висновок: не поспішайте демонструвати всю свою зацікавленість у повному обсязі. Залиште тільки те, що дозволить партнерові зробити висновок, що зацікавленість є, і з вами можна домовлятися.
Зрозуміло, сказати легше, ніж зробити, особливо коли кохання заполонило вас повністю, і щось приховувати важко, та й не хочеться.
На предмет «не хочеться» – якщо хочете зберегти стосунки – то краще це зробити. Само собою зрозуміло, що друга половина вам потрібна, що жити з коханою людиною краще, ніж самому (самій), і тому зацікавлення просто не може не бути. Однак, якщо ви це продемонструєте, є дуже і дуже велика ймовірність того, що вас «з’їдять». Печерні люди – що ви від них хочете? І нехай iPhone замість ломаки вас не обманює – з тих часів у стосунках мало чого змінилося. Ті ж самі стереотипи смикають маріонеток за ниточки…
Тепер складніше питання: як це зробити. Насправді це дуже просто: треба усвідомити, що, всупереч поширеній громадській думці, любов для людини – далеко не все. І якщо ви будете постійно вкладати всю свою силу і натхнення в стосунки, то рано чи пізно виявиться, що в коморі з натхненням і силою вже більше нічого немає – ні для вас, ні для іншого. Тут варто трошки відволіктися на «анатомічні подробиці» питання.
Минулого разу ми згадували про те, що думає людина не просто так, а двома півкулями головного мозку почергово. Права півкуля – екстраверт, дуже сприйнятлива до думок інших, ліва – інтроверт, сконцентрована більше на собі. Коли сильніше працює ліва, більша ймовірність, що ви опинитеся в кріслі лідера, права зажене вас в підлеглі.
Працюють вони по черзі, аби не заважати одне одному, глобально кажучи. Є певні періоди, коли частіше працює права півкуля, і певні періоди, коли працює ліва. Така циклічність помітна як в межах доби, так і в межах цілих років і десятиліть. Більше того, у всьому культурному розвитку людини є цілі століття, коли на цілих материках домінувало то правопівкульне, то лівопівкульне мислення. Кому ця тема цікава – шукайте книги культуролога Юрія Лотмана «Асиметрія і діалог» і так далі.
Є у цього аспекту роботи мозку і гендерний момент.
Здебільшого «думають правою» (образно кажучи) жінки, лівою – чоловіки. З цієї причини жінки частіше потрапляють у становище підлеглого. І особливо підвищується це – з пісні слова не викинеш – після того, як пара починає разом спати.
У деяких випадках «правопівкульні» люди доходять до того, що сприймають думки і бажання інших, як свої власні. В них більш розвинена здатність до емпатії, співпереживання, відчуття думок іншого. Загалом права півкуля взагалі не відчуває різниці між собою й іншим, тому «працювати на сусіда» для неї легко.
Жіноча здатність до підвищеної емпатії і сучасні «моральні цінності» деколи підкладають жінці свиню. Коли пара сходиться разом тільки для того, щоб спати, жінка, у якої права півкуля розвинена більше, починає відчувати набагато більшу прив’язаність в партнерові. Плюс до всього, виділяється окситоцин, котрий, загалом мав би допомогти їй краще підлаштовуватися під партнера, а здебільшого він повність «відбиває» здатність до раціонального оцінювання недоліків партнера. І все – на деякий час людина потрапляє повністю в залежність від стосунків…
Люди, в котрих з правою півкулею з якихось причин проблеми, взагалі плюють на інтереси інших і живуть тільки собою. В задавнених стадіях це – так звані «перверзні нарциси», або психопати котрі тиранять партнерів за цілком певними, до речі, відомими з далекої давнини схемами. Але це не схеми співжиття з партнером, це схеми ведення війни, про які так старанно писали цілі трактати древні китайці. Варто зазначити, що сильне магнітне поле біля правої півкулі, зокрема, того місця, де розташовані так звані «зеркальні нейрони» може повністю відключати здатність до емпатії. Як діє на ці нейрони слабке магнітне поле – невідомо, але, про всяк випадок, тримайте мобільні біля голови якомога рідше.
Але, як ми вже зазначали, півкулі працюють циклічно. А «задавнене» переважання роботи тієї чи іншої півкулі зачіпає інше питання: чим ці півкулі начинені. І в тої, і в іншої півкулі є свої алгоритми роботи. І якщо ці алгоритми не розвинені – жодна циклічність не допоможе.
На щастя, мозок – штука дуже пластична, і з радістю вчиться чомусь новому.
Тому якщо ви помітили, що забагато часу приділяєте коханню, вчіться циклічності «в ручному режимі»: дві години – на спільні справи, ще дві – на себе. І то не просто на шопінг, а на вивчення нової справи, читання книжок, на свої хобі. Навіть якщо ви – одружена жінка, у вас купа дітей, і ви звикли не просто все тягнути на собі, а ще й пишатися цим фактом. Нічого доброго в тому немає – треба вчитися тримати баланс між своїми і чужими інтересами. Бо інакше – лишитеся біля розбитого корита. Якщо це зробити важко – спробуйте подивитися на себе збоку, уявіть, що ви – це хтось інший. Чи хотіли б ви, щоб з тим іншим поводилися неввічливо і навантажували його роботою по самі вуха?
Позиція підлеглого, особливо в задавненому стані – для зміни балансу в стосунках видається не найкращою. Особливо якщо лідер вже звик сприймати підлеглого як свою власність, а підлеглий страшенно боїться конфліктів і ще більше боїться захищати власні інтереси і твердо стояти на своєму.
Тому варто запам’ятати: якщо не будете розвивати себе і захищати свої інтереси – втратите і себе, і кохання партнера.
Зате якщо ви почнете займатися і власними справами (а не тільки партнером чи стосунками) ви зможете без особливих зусиль не демонструвати підвищену зацікавленість у стосунках. Так, вони вас цікавитимуть – але крім них у вас буде ще купа речей, які цікавитимуть не менше.
Кохання – це рівноправне партнерство двох особистостей, які допомагають одне одному розвиватися. В інших випадках може бути гармонійне співжиття – але вже без кохання. Так звана «дружба» між статями.

Інструкція для лідера

Здавалося б, лідеру легше щось змінити в стосунках – він же ж має владу. Тим не менш, це трохи оманливе враження. Лідер має владу, але не вміє нею користуватися, до того ж, дуже часто не усвідомлює, що він робить і навіщо. Схоже на аборигена, якого раптом пустили потримати кермо атомного підводного човна.
Тому якщо ви навіть визначили відразу, що лідер (і менш зацікавлений в стосунках) саме ви, не поспішайте тішитися. Але і не поспішайте шукати нових стосунків.
Для вас теж здалися б конспекти ваших дій і дій партнера – так легше провести «переоблік» і з’ясувати, хто кому що і навіщо.
Провели – починайте вчитися розподіляти енергію пари на двох.
Поширеною є думка, що якщо партнер під вас в чомусь «прогинається» (наприклад, весь свій вільний час витрачає на прибирання-миття-готування для обох) і не висловлює протестів, значить, його все влаштовує. Його може і влаштовує, але років через 10 те, що лишиться від партнера, навряд чи буде влаштовувати вас.
Тому, щоб потім не починати всю катавасію спочатку з іншим партнером (і так разів 5), варто починати вживати заходів. Наприклад, поділити всю домашню роботу на двох або найняти прибиральницю.
У таких випадках партнери далеко не завжди починають тішитися і зустрічати зміни в стосунках салютами і прапорцями. Деякі особистості можуть про себе вирішити: «Ага, раз ти мені допомагаєш, значить, лідер – я!». З усіма відповідними змінами в ставленні. Тобто, якщо ви вирішили передати владу партнерові, ігноруючи його реакцію, можете готуватися до того, що вас з’їдять і не помітять. Ну, печерні люди, ви ж пам’ятаєте, з тих часів мало що змінилося.
Тому владою треба ділитися обережно, маленькими шматочками, і завжди реагувати на зміни в ставленні партнера. Ваша мета – навчитися підтримувати партнера і допомагати йому так, щоб в процесі не втратити почуття власної гідності.
Зазвичай в психології лідерства цей метод описують як метод батога і пряника, але тут має величезне значення те, які саме «батоги і пряники» ви використовуєте.
Дуже багато хто вважає, що ідеальні стосунки – це ті, в яких нема конфліктів. Однак це хибна позиція, яка призводить до того, що між партнерами втрачається зворотній зв’язок. Один починає нахабніти, інший це все терпить або ж огризається.
Про недоліки партнера або його спроби залізти на вашу територію, потрібно говорити обов’язково, і всі спроби жити за ваш рахунок припиняти – це і буде «батіг». Але для того, щоб він працював на розвиток стосунків, а не на руйнування їх, потрібно обговорювати ці теми спокійно, впевнено, без істерики і переходу на особистості. Уявіть, що ви – на роботі, ви – команда, і вам потрібно домовитися з партнером про розподіл сфер роботи. Або ж що ви – співавтори книги, яким потрібно обговорити, хто який розділ пише. Тобто, спробуйте вивести питання з площини «хто сильніший» у площину буденного розподілу обов’язків серед рівних за статусом партнерів. Що, загалом, допускає, що якщо партнер буде грубіянити, з ним не будуть підтримувати контакт.
Щось подібне психологи радять робити у відповідь на дитячу агресію, якою діти перевіряють межі дозволеного. Якщо дитина вас намагається вдарити, марно на неї кричати чи бити у відповідь. Крик означатиме, що ви звертаєте на неї увагу (а якщо це ще й єдиний спосіб привернути увагу, то метод запам’ятається надовго), сила наштовхне на думку, що хто сильніший – той і правий. А от якщо ви покажете дитині, що з такими її підходами до діалогу ви з нею не спілкуватиметеся, чітко окреслите межі допустимого – у вас є шанс уникнути другого удару. Однак і зловживати погрозами припинити спілкування у відповідь на все, що вас не влаштовує, не варто. Ваша мета – діалог, в не тиранія. Здебільшого, дорослі – ті ж самі діти, тільки старші за віком, і різниця у психології десь така ж сама, що й різниця у сприйнятті медикаментів: і в дітей, і в дорослих виникають ті ж самі побічні ефекти, однак в дітей їх помітно швидше.
Втім, ми відволіклися.
Не менш важливе питання – пряники. Значна частина громадян чомусь вважають, що для того, щоб людину похвалити, досить просто сказати про неї щось хороше – не дуже переймаючись тим фактом, правда це, чи ні.
На жаль, навіть якщо ваш партнер і свідомо і повірить лестощам, його мозок «запеленгує» сигнали вашого тіла, яке не посоромиться відкрити співрозмовнику те, що ви думаєте насправді. В результаті у вашого партнера розвинеться серйозний внутрішній конфлікт, особливо небезпечний тим, що частина цього конфлікту буде неусвідомленою. «Ніби і слова хороші, а мені від них на душі гидко», – здебільшого відзначає жертва таких «пряників».
До слова – знаєте, як в багатьох випадках у дітей формуються зачатки синдрому boderline, про який ми якось згадували у кількох матеріалах? Все доволі просто: дорослі говорять одне, а їхні жести, погляди, окремі моменти міміки свідчать зовсім про інше. Наслідки дуже неприємні – особливо у тих, хто буде будувати стосунки з цією дитиною, коли людина виросте. Тож пам’ятайте – нещирі компліменти, це те ж саме, що й неякісне печиво, вони тільки погіршать становище.
Що ж робити?
Знаєте, в чому суть хорошого лідера? Він помічає приховані таланти підлеглих і дає їм розвиватися. Знову ж таки, це не означає, що треба замість партнера ходити і шукати йому роботу, а потім переконувати партнера, що йому ця робота сподобалася. Найкращий порадник для людини – вона сама, а партнер поряд потрібен для того, аби підтримати любов’ю і вірою, що все вийде.
Хороший керівник сам впевнений в тому, що людині під силу майже все – від ходіння по вугіллю до вивчення китайської мови – і він «заражає» (а точніше – заряджає) цією впевненістю інших. Зрозуміло, для цього потрібно самому бути людиною впевненою і займатися своїми талантами – десь так само, як і талантами «підлеглого». Тоді і бажання свідомо чи несвідомо самостверджуватися за рахунок партнера вже не буде – у вас просто не буде в цьому потреби.
Звісно, тримати баланс важко, а весь час його тримати – практично неможливо, та й не потрібно. Секрет кохання саме і полягає в тому, щоб баланс час від часу зміщувався – так він допомагатиме обом закоханим розвиватися. Головне – вчасно помічати, коли баланс стрибає, і не давати старим печерним стереотипам допотопної боротьби за владу смикати вас за ниточку. Людина може бути маріонеткою цих стереотипів тільки до того часу, поки не усвідомить, що саме і навіщо її смикає.