- "Ейдос" - з грецької "образ". "Ейдетизм" - різновид пам'яті, яка назавжди зберігає події, факти у вигляді яскравих, незвичайних образів. Пам'ять пов'язана з уявою людини, а не зубрінням. Запам'ятовування над силу, безкінечні повторювання дають зворотний ефект. Тренінги ейдетики - це гра. А в пам'яті "осідають" сторінки книжок, безліч цифр, фактів, імен... Якщо інші психологи розвивають пам'ять, то ми навчаємо правильно користуватися нею. Людина так побудована, що запам'ятовує все, що бачить, чує, відчуває. З допомогою розроблених мною методик ми на тренінгах навчаємо людей "діставати" потрібну інформацію.

Чи замислювалися ви над тим, як дитина вивчає рідну мову? За кожним новим словом у неї стоїть конкретний образ. Слухаючи, вона уявляє те, про що говорять. Цим пояснюється факт, що 70 відсотків інформації людина сприймає в перші сім років життя. Діти із західних регіонів України, спілкуючись із сусідами інших національностей, вільно володіють угорською, польською мовами. Формула проста: "Послухав, уявив, запам'ятав". Ми знаємо тільки те, що уявляємо, тільки те, що можемо уявити.

- Так, із допомогою фантазії, уяви. Японською мовою слово "річка" - "кава". На папері ієрогліфами це три вертикальні лінії. Щоб запам'ятати слово, треба уявити річку, в якій замість води тече запашна кава. Так вивчається, наприклад, й англійська мова. Щоб назавжди запам'ятати слово "spoon", тобто "ложка", треба уявити, що хтось, хто полюбляє поспати, - "спун" - зручно вмостився у величезній ложці.

- Так, все просто. Ось чому ми навчаємо людей володіти своєю пам'яттю всього за 20 академічних годин. Ми не вчимо запам'ятовувати, а даємо вміння правильно користуватися пам'яттю. Поліпшити пам'ять неможливо. Це така сама ідеальна функція організму, як і всі інші. Коли ви вчитеся в'язати, то не поліпшуєте руки і не відрощуєте ще один палець. Тими ж самими руками ви вчитеся робити щось інше. Так і з пам'яттю. Якщо дитина або доросла людина на заняттях уявляє, про що говорять, немає потреби вчити вдома знову.

Дошкільнята мріють про школу. А через деякій час не хочуть туди йти: вони її ненавидять. Що ж сталося? У школі дитина займається незрозуміло їй справою. Її змушують зазубрювати те, що легко запам'ятовується. Вона жила у світі фантазії, уяви, їй було весело, цікаво. А тепер нудно пояснюють - вона нічого не може уявити, запам'ятати. Звідси погані оцінки, тавро двієчника, небажання вчитися.

- У цьому й проблема. Як пояснювати новий матеріал, щоб учні, виходячи з класу, мали міцні знання? Як розказати, щоб у дітей запрацювала уява? Це - велике мистецтво. Я користуюсь терміном - "навчитель". Учитель - той, хто все робить правильно і так, як його вчили в інституті. А навчитель - той, хто вміє подати матеріал так, аби всі учні його засвоїли. Але педагог і сам має бути яскравою особистістю. І таких у нас чимало. Для мене перший серед них - Віктор Шаталов. Він започаткував методику як навчати, але, на жаль, не міг пояснити, чому саме так потрібно навчати. Для мене Шаталов - Навчитель з великої літери. До ейдетики він дійшов інтуїтивно, умів пояснити урок так, що всі діти його засвоювали. Шаталов теж узяв на озброєння фантазію, уяву. Але Віктор Федорович посилював яскравість своєї уяви, а моє завдання - посилити уяву. І в цьому принципова різниця. За моєю методикою, учень або студент, так би мовити, "користується" своєю власною уявою.

Серед тих, хто навчався на моїх курсах, були педагоги - учні Шаталова. Вони свого часу намагалися стати Шаталовими, тобто викладати свій курс його словами, з допомогою його уяви, його вигадок, його фантазії. Але ефективність від цього була незначна: чужий одяг людині навряд чи пасуватиме. Потрібно підібрати свій власний. Ми якраз і виробляємо у педагогів власну здатність яскраво уявляти і передавати свої образи. Тому наш курс ейдетики давно визнаний учителями. Уже багато з них послуговуються моїми лекціями, книжками, комп'ютерними дисками.

- Навіщо? Якщо ви навчилися їздити на велосипеді, то чи потрібно вам вчитися знову? На курсах ейдетики ми повертаємо людину до вміння, яке в неї вже було до того, як вона пішла в школу.

До речі, на початку 90-х років ейдетики навчали космонавтів. А вони, як правило, на пам'ять не скаржаться. Прихильники ейдетики вдвічі, а то й втричі прискорюють темп засвоєння інформації.

- Ні. Наприклад, у Луганській області разом із другокласницею тренінги відвідувала її 80-річна бабуся. І вона була найкращою в групі.

- Коли до мене приходять люди похилого віку і скаржаться на пам'ять, я запитую, чи дивляться вони серіали. "Так, звичайно", - відповідають вони й докладно переказують сюжет. До чого ж тут пам'ять? Усе залежить від ставлення до інформації. Серіали дивляться через те, що захоплює сюжет, тому й запам'ятовують. Бувають, правда, функціональні відхилення. Але частіше людина сама себе налаштовує на те, що з віком пам'ять має погіршуватися. "Ой, парасольку загубила. Це через погіршення пам'яті". І починає на цьому зациклюватися, знаходити підтвердження. Одного разу я запитав таку жінку: "А в 16 років ви рукавички губили?" - "Та постійно!", - відповіла вона. Що ж змінилося? Ставлення! Молодою жінка не сумувала через втрату дрібнички, а тепер їй шкода загублену річ та ще й здається, що погіршується пам'ять.

Дуже потрібна ейдетика педагогам. Найчастіше вони люди творчі, вміють приймати незвичайні, яскраві рішення. Тому в них усе виходить. Їх люблять діти. Вміння дорослого "спускатися" до рівня дитини, тобто бачити яскраво, вміти дивуватися, фантазувати - це і є ейдетика.

Учителі часто стомлюються від круговерті проблем. А цього могло б і не бути. Якщо людина напружена, нервується, то і пам'ять у неї погано працює. На курсах ми виробляємо в учнів уміння ставитися до інформації без напруження. А якщо я хочу домогтися зворотного ефекту, то кажу: "Напружтесь і спробуйте запам'ятати". І знаю: в учнів нічого не вийде. Будь-які скутість, зусилля, навіть міцно стиснутий кулак заважають запам'ятовуванню.

- Безумовно. Особливо корисна вона творчим людям, бо розвиває фантазію, нетрадиційний погляд на речі. Людина починає по-іншому відчувати себе в потоці інформації. Педагоги, які в мене навчалися, стали спокійнішими, врівноваженішими: до всіх стресів у класі тепер ставляться простіше. Вони позбавилися залежності від органайзера чи комп'ютера, записників, що теж важливо. У них з'явилася впевненість: усе, що мені потрібне, я знаю і завжди можу відтворити. З комп'ютером, записником людина психологічно налаштована: якщо я записав, то не обов'язково тримати в пам'яті. Насправді вона цю інформацію знає, пам'ятає, але не хоче користуватися пам'яттю. Те саме відбувається зі студентом, який напередодні іспиту все знає, а після нього - в голові порожньо. Він все "здав", все відкинув, відмовився від своєї пам'яті, що працює до останньої хвилини нашого життя.

- Ейдетика навчає і "правильно" забувати. У педагогів часто бувають стресові ситуації. Кожна з них потім може турбувати, допікати, навіть викликати захворювання. Легко можна позбавитися неприємних спогадів знову ж таки з допомогою уяви. Щоб предмет запам'ятати, треба його наділити якимись незвичайними ознаками. Неприємний факт - спробувати подумки "підпалити" і уявити, що він, як папір у полум'ї, чорніє й перетворюється на попіл. Або "посадити" його в потяг і помахати вслід рукою.