Щойно воно «вилупилося» з пелюшок, а вже демонструє ознаки злісної непокори. Навіть якщо здається, що допомогти може тільки ремінь, та й то не факт, не поспішайте впадати у відчай. У вашої дитини може бути опозиційно-зухвалий розлад – і це не жарт.

З цим явищем багато хто зустрічалися у своєму житті, але мало хто знає, що це не просто «поганий характер або відсутність виховання», а саме розлад. Мова йде про опозиційно-зухвалий розлад. На що це схоже? У дитини:
– часто трапляються істерики;
– вона постійно сперечається з дорослими;
– постійно порушує правила й ставить під питання їхню правильність;
– демонструє активну непокору й відмовляється виконувати прохання дорослих;
– навмисно намагається розізлити або засмутити інших;
– звинувачує інших у своїх помилках або поганій поведінці;
– часто й легко впадає в гнів і починає сварки;
– коли гнівається або має поганий настрій, відмовляється говорити, робить усе на зло, проявляє агресію стосовно інших;
– не може налагодити стосунки з однолітками, поводиться з ними злісно, мстиво.
Загалом в кожної дитини можуть бути періоди окремі, коли вона себе так поводить. Про розлад заходить мова, коли поведінка дитини не змінюється. Хоча дані симптоми можуть проявлятися десь в одному місці, наприклад, удома або в школі, у випадку розладу впадає в око, що дитина не може поводитися по-іншому. На всі пропозиції дитина стабільно відповідає «ні». Будь-яка робота вдома перетворюється в битву, незалежно від того, про що йдеться: почистити зуби – «ні», снідати – «ні», а якщо «так», то – «не тут, не так або не те». І так до вечора, до того часу, поки дитина не лягати з боєм спати (зрозуміло, спати теж «ні»). Причому, чим більше на дитину тиснути або намагатися її привчити до порядку шляхом дисципліни, тим гіршу поведінку отримуєш «на виході»
Діти ці часто швидко дратуються й зляться, якщо щось раптом іде не так, як вони хочуть. Будучи злопам’ятними, вони можуть помститися за те, що їм відмовили, через якийсь час. З іншого боку, якщо батьки залишають дитину в спокої, то вона скеровує всі свої зусилля на протидію всьому, чому може протистояти.
Іншими словами задовольнити бажання дитини з ОЗР неможливо, тому, що вони ірраціональні й завжди спрямовані проти самих батьків або вчителів, щоб ті не вирішили і як би не стали поводитися.
Якщо вчителі можуть легко врятуватися від такого «кадра» й перекласти провину на батьків, то батьки змушені вести з дитиною постійну війну, у якій ні на крок не виграють. Це завдає значної шкоди їхній самооцінці, тому що вони починають вважати себе поганими батьками, які не можуть упоратися з дитиною, не вміють її виховувати.
Незважаючи на те, що в структурі розладу є проблема самооцінки, але вона з’являється пізніше, коли всі довкола починають казати малому, що він поганий і нікчемний хуліган.
Основний момент, що запускає ОЗР – це невміння вирішувати проблеми.
Фактично виходить, що отримуючи якесь завдання, дитина не знає, з чого почати, й починає панікувати. Їй легше взагалі нічого не робити й відмовитися від даної діяльності. У силу особливостей сприйняття маля не розуміє, що це воно саме не може виконати справу або спланувати, тому звинувачує інших. Згодом вся та енергія, яка потрібна для рішення повсякденних проблем, іде на боротьбу з тими, хто винен, на думку дитини. Це дуже неправильна модель, і якщо її не змінити, то вона може спричинити масу проблем у майбутньому, і не тільки батькам, але й самій дитині.
Тому, якщо ви помітили, що дитина поводиться останнім часом опозиційно:
– перед тим, як виконати ті або інші дії, обговорюйте з дитиною план. У плані повинна бути добре помітна приємна частина. Приємність не повинна виглядати як явний підкуп «зробиш уроки, куплю тобі машинку». Скоріше це якесь приємне заняття, яке можна робити після добре виконаної роботи. Наприклад, пограти у футбол у дворі, або те що дитина любить робити. План повинен бути простим, здійсненним і невеликим, щоб його маса не загороджувала позитив наприкінці.
– уникайте війни за владу. Такі дії тільки підкидають дрова у вогонь. Уникайте протистоянь і суперечок – це тільки ще більше «заводить» дитину. Встановіть правило тайм-аутів «щоб подумати». Коли створюється небезпечна ситуація для суперечки – відразу беріть тайм-аут, щоб дитина охолонула. Далі запрошуйте за стіл переговорів для вироблення плану.
– якщо ви дитину обмежуєте в чомусь, обмеження повинні бути розумними і зрозумілими, і не ображати малечу. Тобто, такі пояснення що «після 10 не можна дивитися телевізор, тому що ти ще малий», не підходять.
– підтримуйте будь-які конструктивні хобі дитини, окрім того, за все що малюк зробив, його потрібно хвалити. Важливо, щоб похвала була адекватною. Не треба зомлівати від захвату, якщо підліток вимив своє взуття, або коли 5-річне маля поклало свою іграшку на місце.
– заперечення батьківського авторитету – це своєрідна частина розвитку особистості. Треба визнавати, що дитина може робити це, але процес не повинен супроводжуватися образами й «збройними заворушеннями». Вчіть відстоювати свою точку зору, і якщо дитина це робить добре, погоджуйтеся з її рішенням, а не відкидайте її думку тільки через те, що вам так хочеться.
– діти дуже чутливі до неправди. Якщо ви забороняєте малюкові ображати інших і вдаватися до «пошкодження майна» коли він злий, то не робіть того ж самого у його присутності. Не лайте сусідів і знайомих, навіть якщо вони не праві, не кидайте речі в стані злості. Демонструйте вміння вирішувати проблеми шляхом переговорів.

Пам’ятка батькам від дитини

Не балуйте мене, Ви мене цим псуєте. Я підозрюю, що не обов’язково давати мені все, чого я вимагаю. Я просто випробовую Вас на міцність.

Не покладайтеся на силу у стосунках зі мною. Це привчить мене до того, що рахуватися потрібно тільки з силою. Я відгукнуся з більшою готовністю на ваші ініціативи.
Не будьте непослідовними. Це збиває мене з пантелику і змушує наполегливіше намагатися у всіх випадках залишити останнє слово за собою.
Не давайте обіцянок, які ви не можете виконати, це похитне мою віру у вас.
Не піддавайтеся на мої провокації, коли я кажу або роблю щось тільки для того, щоб просто засмутити вас. Інакше я спробую досягти ще більших «перемог».
Не турбуйтеся надто сильно, коли я кажу: «Я ненавиджу вас». Я просто хочу, щоб ви пошкодували про те, що зробили мені боляче.
Не змушуйте мене відчувати себе молодшим, ніж я є насправді. Я відіграюся за це – стану «плаксою» і «скиглієм».
Не робіть для мене і за мене того, що я в змозі зробити для себе сам. Я можу продовжувати використовувати вас як слугу.
Не дозволяйте моїм «поганим звичкам» привертати до мене надмірну частку вашої уваги. Це тільки надихає мене на таку поведінку.
Не поправляйте мене у присутності сторонніх людей. Я зверну набагато більше уваги на ваше зауваження, якщо ви скажете мені все спокійно віч-на-віч.
Не намагайтеся обговорювати мою поведінку у розпал конфлікту. З деяких об’єктивних причин мій слух притупляється в цей час, а моє бажання співпрацювати з вами стає набагато меншим. Буде нормально, якщо ви зробите певні кроки, але давайте поговоримо про це трохи пізніше.
Не намагайтеся читати мені повчання і нотації. Ви будете здивовані, якщо дізнаєтеся, як чудово я знаю, що таке добре і що таке погано.
Не змушуйте мене відчувати, що мої провини – смертний гріх. Я повинен навчитися робити помилки, не відчуваючи, що я ні на що не здатний.
Не чіпляйтеся до мене і не бурчіть на мене. Якщо ви будете це робити, я буду змушений захищатися, прикидаючись глухим.
Не вимагайте від мене пояснень, навіщо я це зробив. Я іноді й сам не знаю, чому роблю так, а не інакше.
Не випробовуйте надміру мою чесність. Будучи заляканим, я легко перетворююсь на брехуна.
Не забувайте, що я люблю експериментувати. Таким чином я пізнаю світ, тому, будь ласка, змиріться з цим.
Не захищайте мене від наслідків власних помилок. Я вчуся на власному досвіді.
Не звертайте занадто багато уваги на мої маленькі хвороби. Я можу навчитися отримувати задоволення від поганого самопочуття, якщо це привертає до мене дуже велику увагу.
Не намагайтеся втекти від мене, коли я ставлю відверті запитання. Якщо ви не будете на них відповідати, ви побачите, що я перестану ставити вам питання взагалі, і буду шукати інформацію десь на стороні.
Не відповідайте на дурні й безглузді запитання. Якщо ви будете це робити, то ви незабаром виявите, що я просто хочу, щоб ви постійно мною займалися.
Ніколи навіть не натякайте, що ви досконалі та непомильні. Це дасть мені відчуття марності спроб зрівнятися з вами.
Не турбуйтеся, що ми проводимо разом занадто мало часу. Значення має те, як ми його проводимо.
Нехай мої страхи та побоювання не викликають у вас занепокоєння. Інакше я буду боятися ще більше. Покажіть мені, що таке мужність.
Не забувайте, що я не можу успішно розвиватися без розуміння і підбадьорення, але похвала, коли вона чесно заслужена, іноді все ж забувається. А критика, здається, ніколи.
Ставтеся до мене також, як ви ставитеся до своїх друзів. Тоді я теж стану вашим другом. Запам’ятайте, що я вчуся на прикладах, а не на вашій критиці.
І крім того, я вас так сильно люблю, що – будь-ласка – відповідайте мені любов’ю...