Мені важко уявити кару для людини, яка вбила в собі Людину.
                                                                                         Brodjagnik
 «Мертві із косами вздовж доріг стоять…»
                                 Улюблена група В.В. Путіна

Чи навмисне, а чи ненароком, але лівійці з їхнім шабашем на кістках колишніх високоповажних керівників якраз самі себе приурочили до Хеллоуіну. Після телевізійних чи навіть текстових новин з Лівії вурдалаки, зомбі і перевертні видаються мирними і добрими істотами. Та й українські новини надихають мало. І не треба особливої спостережливості, щоб помітити: за діями більшості людей з потоку новин стоїть одна і та ж сила. Дуже навіть «хеллоуінівська». І називається вона – страх.

Страх – внутрішній стан, викликаний побоюванням перед реальною або ймовірною небезпекою. Здавалося би, все логічно. Нема небезпеки – нема страху. Але не так все просто.
Саме страхом керуються лівійці у своїх намаганнях не просто знищити колишнього лідера, а принизити його тіло і пам’ять всіх його рідних. При цьому наївно думають, що мертві вже точно не мстяться…
Саме страхом керується українська влада, коли намагається запроторити за грати всіх, хто хоча б більш-менш здатен чинити їй опір. І при цьому наївно думає, що приклад засуджених налякає всіх решта, і тоді вже точно ніхто не насмілиться «заважати жити».
Втім, страхом керуються не тільки вони. Страх інколи буває таким хитрим, що ми знаходимо собі будь-які виправдання, аби пояснити свої вчинки іншими, більш «поважними» причинами. Зі страху людина може просто обходити двір, в якому живе собака – а може й вчинити таке, від чого повністю втрачається людська подоба. За всі століття цей замаскований страх залишається найбільшим ворогом людського роду і людяності взагалі.
Про останнє свідчить як і світова історія, так і – на жаль – кадри новин. Страх не лише породив дві найбільші світові війни, а й далі продовжує рухати людьми, переставляючи фігурки в невідомому напрямку…
Отже, маємо вагомі підстави, аби дістати з-під лавки нещодавно схованого хеллоунівського гарбуза, поглянути йому в очі й роздивитися – що і чому змушує нас боятися…

Розкладаємо страхи по поличках

Відомий психолог Володимир Леві якось розписав різновиди страху по видах і категоріях.
Спочатку – два основні різновиди – страх смерті і страх життя. Так-так, люди – дивні створіння, вони бояться вмерти, але іноді ще більше бояться жити.
Страхи смерті поділяються на дві групи.
Перша – загальнолюдські: страх перед війнами, стихійними лихами, самотністю, страх за життя найближчих людей, ну і просто безпредметний страх з серії «всього боюся».
Друга – страхи залежностей (острах відсутності їжі, грошей, цигарок, алкоголю, певної людини) і страхи тілесні (болю, крові, стоматологів, страх за власне здоров’я і навіть страх перед укусами собак).
Страхи життя трохи різноманітніші.
Перші – загальнолюдські, містично-психологічні: страх перед вроками, зуроченнями, відьмами, нечистою силою, страх втратити себе, зійти з розуму, страх перед жахливими снами, ірраціональні страхи (наприклад, страх народжувати дітей, страх перед старими, молодими, рудими, флейтами врешті-решт)…
Другі – більш індивідуальні: страх перед долею чи випадком, перед вибором (професії, партнера у шлюбі), перед простором (страх висоти, страх руху, страх закритого простору), страх перед агресією, фізичною (побиття, напад) чи моральною (крики, хамство, приниження), страх дивитися в очі, страх перед начальством і «вищестоящими»…

Сила тяжіння

Як бачите, чи не кожен з цих страхів може заволодіти душами цілих народів, і геть позбавити їх розуму. Згадаймо, як кілька століть тому чи не цілий континент дружно активно намагався захистити себе від страху перед відьмами. Інший ірраціональний страх можна спостерігати, якщо зайти в інтернеті в спільноти «чайлдфрі». У спільнотах на тему хвороб чи сироїдження можна спостерігати цілі суцвіття людей з тілесними страхами…
Ну і ви, без сумніву, знаєте цілу країну, об’єднану страхом перед «вищестоящими»…
У цьому є невеличка підказка: якщо добряче поспостерігати за поведінкою людей, то стає помітно, що їх просто магнітом тягне до того, чого вони найбільше бояться. Країна, яка боїться «вищестоящих» сама обирає собі саме ту еліту, котра тільки показуватиме країні, що таки й справді ті «вищестоящі» є людьми, м’яко кажучи, препаскудними, і зовсім не вартими такого переляканого преклоніння і запопадливості, яку – при всіх своїх переляках – демонструє країна.
Спрацьовує це і на «мілкішому» рівні. Чоловік, який довго не одружується, бо боїться знайти собі відьму, таки й справді знайде собі зразково-показову відьму. Студент, котрий не вивчить собі з переляку 13-го білета, обов’язково просто муситиме витягнути собі саме той 13-й білет з усіма наслідками свого переляку… Людина, котра боїться моральної агресії, починає поводити себе так, що просто наривається на те, аби її – як їй здається – принизили, а насправді – просто поставили на місце з тих висот, на які вона з переляку залізла. І це – не випадково.

Розум є – страх не потрібен

Цілі покоління філософів мудрували над тим, звідки ж береться страх – особливо перед тим, що, вже здавалося б, досліджене, переможене, і справді аж ніяк не зможе ні вкусити, ні вдарити, ні ще іншим чином порушити вашу цілісність і незалежність.
Однак раціональні вмовляння в таких випадках не діють – люди і далі продовжують боятися.
Що ж, вирок філософів не дуже втішний: за будь-яким страхом, якщо раціонально розкласти його за складовими, стоїть страх перед життям як таким, а точніше – перед тією невідомою нам частиною світу, яку ми навряд чи взагалі здатні хоч колись побачити і зрозуміти. Ну і, звичайно, найбільше ми боїмося власне саме нашого страху. Тобто, як не крути, а від страху нікуди не дінешся, то і є частина нашого життя, і то доволі важлива, попри всю свою незбагненність.
Тим не менш, страх страхові не рівня – боятися треба вміти.
Адже, як ми вже говорили, страх частенько керує нашими вчинками, і вже тут відчувається величезна різниця в тому, чого саме ми боїмося, і як саме ми це робимо. Одна річ, коли твоїм життям керує страх перед Невідомо Чим, Захованим В Найдальшій Галактиці Десь На Початку Великого Вибуху, а зовсім інша – якщо провідний твій страх – перед Підступними Представниками Протилежної Статі В Керівному Кріслі На Дві Посади Вище Твоєї.
Відповідно, в першому випадку ти будеш розмовляти з керівництвом без особливих проблем, навіть якщо твоїм найвищим керівником і справді виявиться підступна особа протилежної статі – це для тебе не буде проблемою. А в другому випадку ти будеш нариватися на неприємності постійно, навіть якщо будеш змінювати роботу частіше, ніж примхлива панянка – рукавички.
Іншими словами, страх зазвичай розмішується десь за межами звичних і зрозумілих предметів, які ми вивчили і роздивилися. І чим далі вони, ці межі – тим меншою є ймовірність, що якась дрібниця викликатиме в нас приступ жаху чи змушуватиме нас робити дурниці.
Доволі часто підсвідоме людини навмисне намагається її «тицьнути носом» саме в ті речі, яких вона боїться найбільше – аби показати, що її страх є безпідставним, і що навіть якщо людина зробить те, чого так боїться – нічого страшного не станеться… Тобто, натяк в таких випадках простий: досить боятися, пора думати!
На жаль, далеко не завжди така «шокова терапія» спрацьовує. Набагато частіше людина не розуміє благих намірів підсвідомості і починає воювати сама з собою, а точніше – з видимими ознаками страху. Чоловіки покидають дружину-відьму і йдуть шукати собі іншу… Підлеглі набираються хоробрості – й переходять на іншу роботу. Громадяни збираються на революцію – і скидають обридле керівництво.
Але доки страх лишається з вами – доти нічого не змінюється. Нова робота, дружина, керівництво виявляються якщо й кращими, то не набагато. Де ж вихід?
Як завжди – там, де і вхід.
Погляньмо на страх з іншого боку – скажімо так, з анатомічного. Суто фізіологічно реакція страху може даватися взнаки двома способами – або повним спазмом, бажанням стиснутися до крихти і просочитися крізь підлогу, або ж повним розслабленням, бажанням розкататися по підлозі тонким непомітним пластом:).
Страх може або давати спазм всього тіла, коли стискається все – серцевий м’яз, м’язи тіла, судини, бронхи, кишківник. А буває і протилежна реакція – повна розслабленість, аж до повного паралізування рухів.
До речі, фахівці радять спробувати відстежити ці реакції – наприклад, уявити щось страшненьке і для початку ознайомитися, як реагує на страх ваше тіло. А потім спробувати відстежувати, в яких ситуаціях тіло запускає такі реакції. Отримаєте багатий матеріал для роздумів…
Але пам’ятайте, що починається все – в голові. Тіло – тільки виконавець команди мозку, і кров з адреналіном – тільки посередник. Все починається з нашого мозку.
А от там ситуація виглядає доволі цікаво… У вчених взагалі є теорія, що страх виникає сам по собі, і тільки вже потім прив’язується до якихось конкретних предметів…