Нещодавно відбулася зустріч учнів Рівненської обласної спортивної дитячо-юнацької школи олімпійського резерву з найкращим вихованцем цього закладу Сергієм Ліщуком. Популярний рівненський спортсмен відомий далеко за межами України. Капітан збірної України, один з лідерів іспанської «Валенсії», є кумиром не лише рівненських любителів баскетболу.

Важко уявити, що відчували юні вихованці ОСДЮШОР, коли спілкувалися із Сергієм Ліщуком. Ще важче уявити, що відчував сам вихованець рівненського баскетболу, коли переступив поріг спортивного залу, звідки розпочав свій шлях у великий баскетбол. З помітним хвилюванням Сергій відповідав на різноманітні запитання, а їх було чимало. Юні баскетболісти хотіли знати все.

Для цього необхідно працювати- важко та наполегливо. Тільки так може розкритися талант молодого гравця. Звичайно, це дуже складно, але потрібно, «стиснувши зуби», проводити години, дні, місяці на майданчику та в тренажерному залі. Ті, хто мріє про баскетбольну кар'єру, повинні пройти цей нелегкий шлях. Саме таким був і мій шлях. Добре пам'ятаю тренувальні збори БК-93 «Пульсар» в Тисовці та на Шацьких озерах. Ми працювали до останньої краплі поту, навіть злилися на тренерів. Проте починався чемпіонат - і ми бачили результати роботи. Дуже багато залежить в спорті від командного духу. Дружні стосунки- це основа команди. Їх значно легше започаткувати в юному віці. Це фундамент, на якому базуватимуться ваші стосунки у житті- незважаючи на те, чи станете ви баскетболістами в майбутньому. Я завжди, коли приїжджаю до Рівного, зустрічаюся з хлопцями нашої команди 1982 року народження. І досить часто- на баскетбольному майданчику, у запеклих поєдинках- як тоді, у шкільні роки.

Юним спортсменам часто доводиться робити вибір між режимом, виснажливими тренуваннями та розвагами. Досить часто- між спортом та навчанням. І дуже важко у цьому знайти баланс. Тому правильний вибір в тих, чи інших обставинах, може стати вирішальним. Я, наприклад, шкодую, що свого часу, маючи можливість, не приділяв уваги англійській мові. Тоді здавалося, що в ній нема потреби. Може, і вам так здається зараз. А коли я був у літньому таборі НБА і «Мемфіс Грізліс» обрали мене на драфті, тодішній їх тренер Майк Фрателло (нині наставник збірної України) зазначив, що грати у НБА мені завадять дві речі: незнання мови та фізичний стан.

Під час матчів спортивні арени заповнені вщент. Зал у «Валенсії» вміщує вісім тисяч глядачів, але коли граємо з лідерами іспанської ліги («Барселоною» чи «Реалом») то встановлюють додаткові трибуни і вміщуються приблизно десять тисяч. Приємно, що приходять на матчі і наші співвітчизники, всіляко мене підтримують. Це дуже допомагає- дає емоції і поштовх для подальшої праці.

Дуже потужно працює в Іспанії спортивна преса. На мою думку, вона на декілька порядків краща, ніж українська. Журналістів цікавлять не лише спортивні перипетії, а й звичайне життя баскетболістів. Йде детальний розбір матчів: як до, так і після. Аналізуються всі аспекти кожного поєдинку, багато ілюстрацій, коментарів, інтерв'ю.

НБА- це найкраща ліга в світі. Думаю, що кожному гравцю цікаво там пограти, спробувати свої сили. Звичайно, я із задоволенням пограв би там, якщо трапилася б така нагода. Проте зараз всі сили та вміння буду віддавати на користь «Валенсії» та збірної України.

Я усім серцем люблю своє рідне Рівне. Де б я не був- моє серце та думки тут. Звичайно, у наше місто я хочу повернутися після завершення кар'єри баскетболіста. Але зараз про це думати ще зарано, адже планую ще пограти. А стосовно тренерської діяльності... (посміхається). Це складне питання. Важко відповідати на нього зараз. Я скоріше бачу себе баскетбольним менеджером, аніж тренером.

Вони просто чудові. Я живу у новому місті- є два райони, нове і старе місто. Клуб забезпечив машиною, квартирою. До залу добиратися на машині хвилин 7, а пішки- 15. Все компактно, що мені подобається. Якби мав можливість, то міг би поміняти Валенсію на Барселону. Вони майже схожі. Тільки Валенсія менша, компактніша. Поруч море. Люди життєрадісні, доброзичливі. З ними приємно та легко.

Як такого вільного часу немає. Все забирає тренування, підготовка до ігор, самі ігри. Якщо випадає вільний час, то ходимо в сауну командою. Немає часу виїхати на пікнік до моря.

Якщо чесно- ні. Мені ближче італійська. Випадає час, то з дружиною відвідуємо італійський ресторан. Є в місті російський магазин, де закуповуємося і дружина готує. Єдине, що мені до вподоби- паелья, що схожа на плов. Це національне валенсійське блюдо з рису, куди добавляються морепродукти, кури.

Невеличкий прогрес є. Проте відчуваю, що не розкрився повністю. Мені доводиться грати не на тій позиції, на якій я звик грати в Україні. У «Валенсії» граю п'ятим номером (центровий). Я в житті не грав на цій позиції. Не хотів і не вмію, але доводиться. Зараз вже «піднатаскався», хоча краще відчуваю себе в грі з поля. Зараз придбала команда американського центрового. Проте в якому він стані, хто такий- не знаю.

Дуже хочеться і планую. Про це я розмовляв із Сергієм Шемосюком. Все впирається у відсутність вільного часу. Відпустка у мене літом, коли канікули у дітей. А вирватися на кілька днів на час навчання в школах- годі й говорити. Графік виступів дуже щільний. Гадаю, щось придумаємо і наступного року такий турнір відбудеться. Я цього дуже хочу.

Професійну кар'єру Сергій Ліщук почав в рівненському «Пульсарі», де, швидко завоювавши місце в основі, зарекомендував себе як один з найперспективніших молодих гравців України. Тому вже 2003 року, в 21 рік отримав запрошення від южненського «Хіміка»- учасника єврокубків. В новому клубі одразу вийшов на провідні позиції за статистичними показниками набраних очок та підбирань, а вже влітку 2004 важкий форвард був задрафтований командою НБА «Мемфіс Ґріззліс» (49 номер драфту), щоправда, запрошення до неї так і не отримав.

2005 року зі скандалом покинув лави «Хіміка», прийнявши пропозицію віце-чемпіона України маріупольського «Азовмашу». Багато в чому саме завдяки старанням Ліщука «Азовмаш» того ж сезону виборов «золото» Суперліги. Наступного сезону маріупольська команда виблиснула і в Єврокубку ФІБА, дійшовши до фіналу турніру (в фіналі поразка від іспанської «Жирони»)- за результатами Єврокубку Ліщук став другим за підбираннями (8.2 підбирань за гру), та першим за блокшотами (2.1 в середньому за матч).

Наступні сезони далися Ліщукові набагато важче- майже два роки форварда переслідували травми. 21 лютого 2008 «Ґріззліс» обміняли права на Ліщука у «Х'юстон Рокетс». Влітку 2009 року, після завершення терміну контракту з «Азовмашем», Ліщук переїхав до найсильнішої ліги Європи- іспанської АСВ- де тепер захищає кольори «Валенсії». В складі іспанського клубу в сезоні 2009/10 виграв другий за престижністю європейський трофей - Єврокубок УЛЄБ, знову ставши кращим «блокером» турніру (1.5 блокшотів за матч).

В складі національної збірної України Ліщук- учасник Євробаскету-2005 (кращий бомбардир в складі команди), та кваліфікаційних турнірів на ЧЄ 2007 і 2009.

В ігровій манері відрізняється самовіддачею, силовою боротьбою, вмінням атакувати як з-під щита, так і з периметра.

Кажуть, що нещодавно послугами центрового "??Валенсії" зацікавився найтитулованіший клуб іспанської АБК Ліги - "Реал" Мадрид.

Як повідомляє іспанське видання as.com, ініціатива запросити в "Реал" Ліщука виходить від головного тренера мадридського клубу Пабло Ласо. Головна перешкода - контракт 29-річного українця з "Валенсією", який закінчується аж улітку наступного року.

Чемпіон України: 2006, 2007, 2008, 2009

Володар Єврокубку УЛЄБ: 2010

Володар Кубка України: 2006, 2008, 2009

Фіналіст Єврокубка ФІБА: 2007

Учасник Матчу всіх зірок Єврокубку ФІБА: 2007