«Ми вважали, що життя – це бій
Але за новими даними розвідки
Ми воювали самі з собою»
Акваріум, «Полковник Васін»
«Той, кому є ДЛЯ ЧОГО жити,
зможе витримати будь-яке
ЯК жити».
Ніцше

Як і можна було очікувати, про скромних перевізників, які, ризикуючи життям, рятували дітей з пекла, ніхто і не згадав. Натомість з Андерса Брейвіка зробили ледь не національного героя… А варто було б робити все з точністю до навпаки.

За ці два тижні, що минули з часу злочину Брейвіка, в нього відшукався послідовник – в Естонії скромний російськомовний громадянин взяв в руки зброю, напакував валізи вибухівкою – і пішов наводити порядок в міністерстві оборони. Цілком можливо, що в нього теж був якийсь маніфест, але виголосити його він не зміг – під час перестрілки з поліцією його вбили.
Менш «буйні», але більш численні послідовники Брейвіка наразі наводять порядки в Лондоні. Щоправда, «теоретичне під´рунтя» їхніх протестів цілком протилежне, але методи роботи досить схожі.

	Такі знаки з’являються на вулицях Великобританії

Всі ці заворушення – вкупі з можливою черговою хвилею фінансової кризи – складають доволі цікаву картинку. Прихильники теорії змов вже готуються домалювали зверху ниточки, за які смикають чиїсь спритні руки. Але, за всіма зовнішніми ознаками, все набагато простіше. Ниточки, за які смикає людство грізна штука, яку колись Юнг назвав колективним підсвідомим, набагато міцніші, ніж можна собі уявити, а «руки», які за них смикають, набагато спритніші, ніж руки людські. І причина цього «смикання» теж досить відома – жити так, як жило досі, по набитій колії, людство вже не може, а нову колію прокласти нелегко.
А тут ще й боротьба культур – от і маєте гримучий коктейль.
Адже що таке християнство? Це система цінносте і заборон, котра допомогла певній кількості держав не тільки досягнути певного рівня добробуту, а й вибудувати суспільство, у якому досить приємно жити. Зрозуміло, загалом дотримувалися тих християнських цінностей ледве-ледве, а на міжнародному рівні – то й взагалі далеко не завжди, але в загальних рисах можна сказати, що таки дотримувалися.
Саме ці цінності – якби до них ставилися серйозніше – могли б втримати людство від другої світової. Однак…
Втім, повернімося до сучасності.
З допомогою «горизонтальної демократії» ідоли (читай, зразки для наслідування) почали падати один за одним. Так звана «культура постмодерну» зрівняла всі цінності (мовляв, в кожного вони свої), і зняла всі табу. Деякі з тих табу, щоправда, лишилися (на кшталт «не вбий»), але окремі творчі особистості вирішили їх самі для себе зняти. Зрозуміло, задля високої цілі…
І отут, на цьому слові – «ціль» – варто призупинитися і зробити паузу.
Тому що саме в цьому невеличкому слові і сховалася одна з бід сучасної західної цивілізації.
В християнській культурі мета життя формулювалася, на жаль, на рівні тогочасної людини. Людини, яка далеко не завжди могла собі покращити життя земне, однак могла зігрівати себе думкою про те, що потрапить в життя потойбічне, де на неї може чекати рай, і де, грубо кажучи, все є.
Сучасну молодь, для прикладу, таким прикладом вразити важко – у багатьох з них вже ВСЕ Є.
Все, що в звичайному людському розумінні може вважатися раєм. Хіба що чогось незрозумілого в житті не вистачає, але ж зовсім не факт, що в раю ця ледве вловима туга за невідомо чим зникне.
І тому якийсь обіцяний рай по той бік життя – це вже не аргумент.
Інша справа – іслам.
Там наразі нема жодного «плюралізму цінностей», істина одна, й іншої бути не може.
В деяких моментах вони навіть праві – сучасному «плюралізму» зовсім не завадило б, аби його трохи обмежили. Таким чином навіть неозброєним оком видно, що багато в чому ці дві культурні течії доповнюють одна одну.
Цікаво, що свого часу іслам був доволі допитливою релігією, аль-гебра і аль-хімія – це все пішло звідти. Фізика, медицина, хімія, математика – наука багато в чому завдячує саме ісламській культурі. Що цікаво – та ж таки аль-хімія до кола цих знань втрапила невипадково. Не секрет, що ще кілька століть тому кожен вчений вважав за обов’язок вивчати не тільки сфери, які зараз зараховують до офіційної науки, а й ті невідомі речі, від котрих тривалий час «офіційна наука» завзято відхрещувалася. Іншими словами – в часи розквіту ісламу вчені вивчали не лише науку як таку, а й те, що зараз в кращому випадку називають «сферою колективного підсвідомого», в гіршому – «окультною маячнею».
Однак в якийсь момент сферу людської допитливості в ісламі було різко обмежено.
Так, зрозуміло, зараз вчені в ісламських країнах працюють, мають певні досягнення… Але – це вже, так би мовити, зовсім не ті темпи пізнання. Чому так сталося, і чому в якийсь момент іслам круто повернув в інший бік – важко сказати. Але є підозра, що вчені голови в якийсь момент побачили прихований образ «мавпи з гранатою». Тобто, зрозуміли, що є знання, якими за певного рівня психічного розвитку людині користуватися небезпечно. І знайшли найпростіший і найтрадиційніший вихід – спробували «закрити» ці двері для послідовників своєї релігії.
Однак, як відомо, шила в мішку не сховаєш. Не задумуватися про речі з парафії «колективного підсвідомого», і при цьому не завдавати шкоди своєму здоров’ю, людина може тільки за однієї умови – коли вона тяжко працює днями і ночами, і часу для роздумів «про сенс життя» в неї просто немає. (Тоді, щоправда, шкоди здоров’ю завдає сам процес тяжкої праці, але то вже інша розмова). В усіх інших випадках в людини з’являється ота «туга за незвіданим», позбутися якої дуже важко. Зазвичай її, якщо немає традиції копіткої роботи з власним духовним розвитком, топлять у пляшці, голці, пристрасті до ризику й адреналіну.
Тривалий час більшості громадян ісламських держав вдавалося гарувати днями й ночами, і втамовувати природній інтерес до незвіданого традиційними для цієї релігії способами.
Однак зараз іслам теж опинився на роздоріжжі, хоча оголошувати про це ніхто не збирається.
Тяжко гарувати і підкорятися правителю можна було тоді, коли поруч не було прикладів більш влаштованого життя. Але красива картинка життя країн Заходу не залишає байдужими – там жити легше, там жити краще, та ще й допомогу дають.
Один підступний момент – тоді, коли жити стає легше, звільняються цілі запаси часу й натхнення, котрі треба кудись подіти.
Поки що культура рятується тим, чим свого часу рятувалися теоретики й практики хрестових походів – шукають собі зовнішнього ворога, і кидають всі сили на те, щоб завдати йому найбільше шкоди. Ну і «під галас» собі виторгувати певні переваги – християни свого часу завойовували собі нові землі (тепер не знають, що з ними робити), а сучасні протестуючі в Лондоні купами тягнуть собі техніку з магазинів і квартир.
Показовим є випадок одного з лондонських злодіїв. Зацитую коротеньку новину:
«Спеціаліст з інформаційної безпеки Грег Мартін через соціальну мережу Facebook знайшов підлітка, який вкрав його ноутбук Macbook Pro з квартири в Лондоні під час заворушень минулого тижня.
Як виявилося, Мартін, який раніше працював в NASA і ФБР, встановив на комп’ютері спеціальну програму, що відстежує дії з ноутбуком. За допомогою цього інструмента комп’ютерник встановив особу підозрюваного, коли той увійшов у свій профіль на Facebook.
У результаті 18-річний Сохейл Халілфар був затриманий поліцією, йому висунуто звинувачення в крадіжці ноутбука та інших речей з дому комп’ютерника.
Мартін, який називає себе професійним хакером, описав у своєму блозі, як він викрив підозрюваного і ідентифікував його через соціальну мережу. За його словами, після двох годин перегляду відеороликів релігійного змісту і автомобілів Mercedes А-класу молодий чоловік нарешті зайшов на свою сторінку на Facebook, щоб поспілкуватися, чим і видав себе.
У профілі Халілфара містилися його персональні дані, а також відомості про те, яку він школу закінчив і в якому районі Лондона проживає. Грег Мартін передав усі ці подробиці поліцейським, які затримали зловмисника в його квартирі, вилучили ноутбук і повернули його власнику.»
(www.newsru.ua)
Показовим є алгоритм дій лондонського злодія: релігійні ролики, дорогі авто – і дарунок західної цивілізації – Facebook.
Цей приклад найкраще ілюструє те, що іслам наразі встряг у ту ж саму халепу, що й християнство – відсутність цілі.
Адже мозок людини – то така хитра штука, яка дає людині життєву енергію, силу, бажання і натхнення щось робити тільки в тому випадку, коли у людини є ціль. Чим масштабніша ціль – тим більше сил і натхнення на її досягнення у вас буде. А от якщо цілі нема є – відразу з’являються «побічні ефекти» – втома, дратівливість, депресія. Невикористана життєва енергія – то, насправді, ще гірше, ніж бомба сповільненої дії. Вона тихенько «гризтиме» людину зсередини, і от вже маєте купу болячок, котрих «не беруть» навіть найсучасніші ліки.
А на рівні суспільства невикористана життєва енергія і відсутність цілі, більшої за прагматичне «заробити якнайбільше грошей», призводять до того, що обов’язково знаходиться людина (або й групи людей), яка поставить собі за мету «гризти зсередини» саме суспільство.
І, що цікаво, решта представників того суспільства цьому «черв’яку» протистояти якщо й зможуть, то з набагато меншою успішністю. Адже в нього є ціль, яка мобілізує всі життєві сили людини, а в них – немає.
Відразу після трагедії в Норвегії в російськомовній блогосфері кинулися обговорювати те, як «істинний арієць» закликав рівнятися на Росію. І тут дивним чином ЖЖ – а саме там найактивніше і наймасовіше обговорюють політику – раптом взяв і вийшов з ладу. Востаннє таке траплялося, коли російська влада злякалася активних обговорювань діяльності Навального – російського борця з корупцією, котрий купує акції підприємств, на правах акціонера отримує установчі документи – і викладає їх на своєму сайті.
Через деякий час – декілька днів, того якраз вистачило, щоб рівень емоцій трохи впав – ЖЖ полагодили, і буря коментарів вийшла нагору. Масово обговорювали один момент, доволі болючий, однак дуже важливий:
«Перестріляти за дві години близько 70 осіб (навіть якщо ти не один, а вас двоє) практично неможливо. Уже на другому десятку жертв живі (якщо перед тобою – люди) юрбою наляжуть на тебе й, втративши, можливо, ще 5-6 осіб, разом все-таки добіжать до тебе й розірвуть на частини або затопчуть. Але це якщо перед тобою – люди, тобто ті, хто має почуття власної гідності й цінності. Одному або навіть удвох перестріляти із гвинтівки майже 70 осіб можна тільки в тому випадку, якщо перед тобою – все-таки не люди, а хтось інший. Занадто боягузливий, щоб кинутися на тебе беззбройним, ризикуючи власним життям, але захищаючи при цьому своїх друзів або близьких.»
(Сергій Черняховський)
Це справді доволі важко, але необхідно визнати: культура, яка не виховує героїв, приречена на те, щоб виховувати негідників, які, зрештою, запросто можуть знищити її.
Не допоможе ні відключення соціальних мереж, ні вимкнення мобільного зв’язку – методи, якими вже зараз влада різних країн (і, зокрема, демократичних) намагається втихомирити своє населення. Фройд багато в чому помилявся, але в одному він був правий: там, де відступає прагнення до Любові, з’являється прагнення до Смерті.
Думаю, нам не обов’язково чекати, поки уряди опам’ятаються і почнуть пропаганду героїзму.
Тож повернімося до того, з чого почали: згадуєте про Брейвіка – зробіть те, чого не роблять в новинах, згадайте ще раз про людей, котрі врятували ще 70 дітей від смерті. Людей, котрі варті того, аби з них брали приклад.
Марсель Глеффе, Хеге Даріл и Туріл Хансе – якби не ці троє, «діагноз» цивілізації був би невтішним. Однак, поки лишаються люди, готові піти під вогонь за інших, за тих, кого вони ніколи не знали, – не все так кепсько на цій планеті…