Харизматичний і багатогранний, він не боїться кепкувати з себе, дивується тому, як тісно пов'язаний з українською культурою, і критикує американську ментальність. Про радикальне вегетаріанство, а також нелегкий шлях подолання алкогольної залежності українські ЗМІ дізналися з перших вуст

Я жив в Нью-Йорку, в East Village, у мене був сусід українець. У тому районі є велика українська церква та музей української культури. І це місце, де я виріс. Мій улюблений бар називався „Одеса". І там є місце з назвою „Київ". З якихось причин East Village в Нью-Йорку стало дуже популярним для українських емігрантів. Тому у мене завжди було багато українських друзів. Моя знайома, яка живе в Брукліні, з Севастополя. Вона має картину Севастополя. І я подумав: мені дійсно подобається, як ця назва звучить. І коли я пишу інструментальні пісні, мені потрібно давати їм назви. Пісня Севастополь інструментальна і я дав їй назву в честь мого друга з Севастополя. Знаєте, що цікаво, в East Village є три різні українські магазини, і так дивно, що я виріс серед української культури в США. Є багато місць в Америці, де є українська культура. На одній вулиці є магазин, де багато традиційних українських інструментів...

У певному сенсі, так. Всі члени моєї родини - творчі люди. Один із моїх дядьків був фотографом, другий - скульптором, а моя мама була музикантом. Тож із дитинства я займався музикою, фотографував, малював і доволі багато писав. Був такий час, коли я планував стати журналістом чи професором філософії. Також на мене вплинув ідеалістичний світогляд хіпі, за яким життя надає прекрасну можливість звертати увагу на важливі проблеми суспільства. Це також стало причиною написання моїх есе.

Пісні, що є в альбомі, написані переважно в кімнатах готелів, пізно вночі, оскільки, на жаль, я страждаю на безсоння. Тож багато пісень були написані, доки я дивився у вікно, на спорожнілі вулиці міста, що спало. Тому ця музика просякнута своєрідною атмосферою та спокоєм. І описав я її як саундтрек до спустілих нічних міст, для мене «не знищена» музика має найбільше значення, коли хтось якраз слухає її о третій годині ранку в безлюдному полісі.

Думаю, так. Мені імпонує її експресивність, а також те, що я все можу робити сам. Водночас пишу музику протягом 35 років, і за цей час мені довелося створювати найрізноманітніші її типи. Виховували мене на класичній музиці, пізніше грав панк-рок і навіть був хіп-хоп діджеєм. Тож коли я створюю композицію, я не зосереджуюсь на тому, який це напрям музики. Я думаю лише про те, як вона може зачепити мене емоцією, незалежно від того, чи це електронна музика, чи панк-рок, джаз або класика. Моя мета як музиканта дуже проста: створювати те, що душі подобається, сподіваючись, що іншим вона також буде до вподоби.

Я був єдиною дитиною в родині, в мене не було братів чи сестер. Живу один і справді люблю працювати на самоті, оскільки так можу робити більше і, як ви слушно зауважили, не чекати на появу інших. Коли ти граєш в гурті, завжди чекаєш невідомо чого. Приміром, на барабанщика чи бас-гітариста.

І коли о третій годині ранку я хочу попрацювати над музикою, я просто йду до студії. Що стосується творчості, то і тут я можу більше експериментувати, ніж співпрацюючи з кимось.

Моя проблема з алкоголем полягає в тому, що він такий класний! (сміється разом із журналістами) Я живу в Нью-Йорку, де бари працюють до четвертої ранку. А їх там тисячі! Всі їдуть до Нью-Йорка випити і розважитись. Тож і я багато років гуляв допізна та випивав. Але це легко, коли тобі 20 років і ти можеш зависати до шостої ранку, і пити, пити, багато пити... Але мені вже 45, і з віком я зависав все довше і довше, але одного дня просто дійшов до межі, коли треба було зупинитись, тому що похмілля було жахливим. Люди, які добре хочуть провести час, можуть дозволити собі випити два келихи вина за вечерею. Для мене гарним проведенням часу було 15 заходів і зависання до сьомої ранку. Тому цьому треба було просто покласти край.

Так, я вегетаріанець вже близько 25 років, але аж ніяк не засуджую інших людей за їхній стиль життя. Більшість моїх друзів їдять м'ясо, і це їхній вибір. Просто я люблю тварин і не хочу бути причетним до того, що змушує їх страждати. Смерть невідворотна, але болю можна уникнути. І якщо я можу запобігти стражданням, це добре. Але знову ж таки, я не засуджую інших. Це лише мій вибір.

Я співпрацюю з багатьма благочинними організаціями, серед них Human Rights Charities, Animal Right Charities, Music Therapy. По-перше, мені подобається долучатися до благодійності. А по-друге, мої батьки виховували мене з ідеями, що гарним життя є тоді, коли ти допомагаєш іншим. Не знаю, як зробити цей світ кращим, але сидячи вдома і нічого не роблячи, я точно його не вдосконалю.

Чимало американців - неосвічені люди. Америка загалом є надто безграмотним місцем, і я знаю, що в мене можуть виникнути проблеми через те, що я кажу про це. Але більшість американців досі вірить у те, що Земля пласка, так само, як і в те, що до трагедії 09/11 причетний Саддам Хусейн. Дуже багато непоінформованості є в суспільстві, й до того ж ми маємо неосвічених політиків, як наприклад, Сара Пейлін, яка, безсумнівно, є найдурнішою людиною, яка колись була в політичному світі. Окрім того, в американській політиці панують страх і провінційні настрої, і тому я вважаю, що моїм завданням, як американця, є боротьба проти цього.

Так, я мав колись ресторан і невеличке кафе у Нью-Йорку, і вони продовжують працювати, але наразі я вже не задіяний у цих проектах, оскільки мені не до вподоби бути бізнесменом. Я люблю робити музику, і годі. Тож краще надати цю можливість професіоналам у галузі бізнесу.

Моя порада - вчитися робити щонайбільше речей... Тому що в молодого музиканта, який вміє писати пісні, грати на інструментах, працювати діджеєм, робити ремікси пісень, створювати музику для фільмів, продюсувати інших, значно більше шансів зробити гарну музикальну кар'єру. Що добре у сучасному музичному бізнесі, це те, що музиканти можуть взаємодіяти з аудиторією. Раніше були окремо музикант, студія та публіка, і музикант міг контактувати з аудиторією через студію запису, у той час як нині він спілкується безпосередньо з публікою. І це справді чудово!

Я можу визначити час, коли не хотів би поїхати в тур. І мені подобається грати музику, і я люблю зустрічати людей, і відвідувати нові місця. Але коли я подорожую, я перебуваю далеко від дому тривалий час, доводиться кидати родину, і друзів... Але все одно я сподіваюсь, що творитиму музику до кінця свого життя, без продажів альбомів, не заробляючи грошей, і навіть якщо ніхто її не слухатиме.

Мобі (англ. Moby, справжнє ім'я: Річард Мелвілл Гол / англ. Richard Melville Hall) народився 11 вересня, 1965 року в Дар'єне, штат Коннектікут. Американський музикант. Працює в різних жанрах - від електронної музики до поп, року й панку.

Псевдонім запозичений з твору його далекого родича Германа Мелвілла "Мобі Дік".

На концертах Мобі часто супроводжує його рок-група з такою ж назвою.

Серед відомих пісень Мобі: "Go", "Porcelain", "Why Does My Heart Feel So Bad?", "Natural Blues", "Lift Me Up". Так само випускав альбоми під егідою назв Voodoo Child, Barracuda, UHF, The Brotherhood, DJ Cake, Lopez, і Brainstorm/Mindstorm.

Грає на клавішних, гітарі й басу. У ранні роки грав в панк-групі "The Vatican Commandos", але в 1989 змінив панк на електронну музику. Вважається, що перший альбом вийшов в 1993 році, але ще до цього Мобі був брав участь у записі декількох альбомів, зокрема в стилі техно.

До першого альбому The Story So Far (інша назва альбому - "Moby") була включена композиція "Go", що мала великий успіх, і була випущена синглом, що дістався до топ-десятки британських чартів.

1996 року вийшов альбом Animal Rights, на якому були присутні елементи стилів хард-рок й панк, що стало черговим свого роду переворотом у творчості Мобі. В 1997 році він випустив збірник музики до фільмів I Like to Score. Обидва альбоми - Animal Rights й Й Like to Score не були комерційно успішними.

Популярність і великий комерційний успіх прийшли до Мобі 1999 року з виходом альбому Play.

В 2002 році вийшов наступний альбом за назвою 18, а в 2005 дуже успішний Hotel із черговими хітами "Raining Again" й "Lift me up".

Moby вже вдруге приїжджає до України. Шість років тому він вперше виступив у Києві, а нещодавно представив київським слухачам свій останній студійний альбом "Destroyed".