На перший погляд її можна сприйняти за старшокласницю, максимум - студентку початкових курсів. Тендітний силует, мила усмішка, веселі бісики в очах. Хоча насправді Олена Даць - вже досвідчена дизайнерка одягу, котра встигла здобути визнання в Україні й світі, в середовищі найприскіпливіших шанувальників моди. Щойно вона повернулася з Греції, з мальовничого півострова Халкідікі, де брала участь в презентаціях Ukrainian Fashion Games ІІІ. За той короткий час, поки Олена переводила подих у Львові, готуючись до чергової поїздки, ZAXID.NET встиг взяти у неї інтерв'ю.

Так, я навчалася в Академії на моделюванні костюму й жодної секунди не шкодую, що пішла вчитися саме туди. Саме там я отримала ту основу, від якої можна було відштовхнутися й рухатися далі.

Така впевненість формувалася крок за кроком, але першого свого великого успіху я досягнула на курсі, коли мої ескізи відібрали представники ЮНЕСКО для презентації на ЕКСПО-98 в Лісабоні. Це для мене було вже остаточним свідченням, що я здатна чогось досягнути. А потім цю сукню відібрали для виставки Японського музею в Коде.

На жаль, у моїй родині немає художників. Але, як і кожен львів'янин, мої родичі мають природне відчуття стилю, а дівчата - справжні модниці.

Поки що моя справа перебуває на стадії інвестування і вкладання. Ми всі поставлені в певні рамки наших законів, нашої економіки, поза якими неможливо діяти. Якщо діяти правильно, якщо до того додасться ще якась частка фарту, то можна заробляти. У цій сфері є ще багато незайнятих ніш.

Ні, своїх магазинів я не маю, але я співпрацюю з приблизно п'ятнадцятьма магазинами дизайнерського одягу в Україні й приблизно з такою ж кількістю магазинів за кордоном. Там продається мій одяг. З українськими магазинами я співпрацюю з 2007 року, із закордонними - з 2008-го, тобто тоді, коли я вперше репрезентувала свою колекцію у Франції.

Проведи такий експеримент: спробуй зайти туди з дружиною й виберіть те, що Вам найбільше сподобається. Сподіваюся, що це буде мій одяг (сміється).

Кожен сезон диктує якийсь свій настрій, свої вподобання, свій крій. Я намагаюся не змінюватися лише в одному - у виборі тільки натуральних тканин. Всі клієнти можуть бути впевненими, що в моїх моделях висока якість тканини. Загалом я окреслюю свою дизайнерську концепцію як європейський стиль з українською душею. Саме дотримування такого стилю приносить мені успіх.

Майже всі сукні, які я проектую, можна в той чи інший спосіб трансформувати, зробити їх довшими, коротшими, вбирати на дві сторони. У багатьох моделях є близько шести варіантів носіння одягу, який я сама пропоную. Але наші клієнти можуть ще й самі дофантазувати інші варіанти.

Ну, може не легким, але за хвилини три можна. Розумієш, створюючи чергову модель, я хочу подарувати людині щось більше, аніж просто сукню. Бо повинен бути якийсь сенс в тому, що ти вирішуєш купувати дизайнерську одежу, а не вбрання масового вжитку. Тож дизайнер повинен подарувати тобі якусь ідею.

Є постійні клієнти, які приходять лише за нашою маркою. Тож одяг продається, і загалом я задоволена. Хоча, звичайно, я була б не проти, якби колекції продавалися ще активніше.

2005 року, коли я вперше взяла участь в Українському тижні моди. Це була для мене дуже відповідальна, знакова подія. Мені поталанило, що організатори запросили на мій показ Катерину Чумаченко. І їй сподобалося кілька суконь.

Тут немає нічого цікавого. Поговоримо краще на інші теми... Наприклад, про те, що цьогоріч мої сукні можна було побачити на червоній доріжці в Каннах.

Спершу я їздила до Ліону 2001 року. Я виграла конкурс молодих дизайнерів і мені запропонували відкрити власне ательє в Ліоні.

Це передбачало, що я маю переїхати жити до Франції на постійно. Тому я вирішила відмовитися від цього призу. Згодом я ще взяла участь у конкурсі в Евіані, здобула там грошовий приз, завдяки якому змогла підготуватися до участі в Українському тижні моди. У Києві мою колекцію своєю чергою побачили представники з Парижа й згодом запросили мене туди. Таким чином з 2007 року я постійно беру участь у Паризьких виставках моди.

Чотири рази на рік.

Дуже багато, адже там визначають модні тенденції наступних сезонів. І для цієї справи беруть і мої моделі.

Це жінки, котрі досягли чогось у житті. Це - сформовані особистості, впевнені в собі. Жінки, котрі можуть собі дозволити гратися з цим життям, не боятися свого ранкового настрою, не боятися бути самими собою.

На жаль, поки що ці два ринки для мене залишаються невідомими. Я б дуже хотіла вийти й на них. Можливо, це стане моїм наступним кроком.

Це була моя спільна ідея з Інститутом світової політики. Спершу планувалося зробити колекцію як агітацію вступу України в Європейську Унію, але згодом було вирішено перейти до теми НАТО. Тоді, 2008 року, як я працювала над цією колекцією, вступ до НАТО був однією з бажаних передумов вступу до ЄУ. Окрім того, символіка Північноатлантичного Альянсу більше надавалася до використання в одязі.

Звичайно, у Києві, у Парижі, Дубаї, а найпомпезніше її презентація відбулася у Брюсселі, в штаб-квартирі НАТО у грудні 2010 року.

У Парижі презентація колекції не мала якогось політичного акценту. Для присутніх це були лише гарні суконки та пальта синього коричневого та інших кольорів. Так само й у Дубаї...

Ні, у Києві публіка дуже тепло сприйняла колекцію. У Брюсселі теж тамтешні дипломати з певним подивом, але все ж надзвичайно позитивно поставилися до колекції..

Та ні, мені особисто ніхто не забороняв. Просто я сама собі ставлю запитання доцільності участі у Lviv Fashion Week. Адже я й без того презентую свої моделі в Парижі, Києві, Дубаї. Що два тижні я не буваю вдома. Окрім того, для участі в Тижні моди треба ще заплатити. Ці гроші я з більшою користю спрямую на придбання тканини. Скоріше це потрібно для реклами львівського магазину з багатьма українськими дизайнерами.

З приватними клієнтами я не працюю. А для кола своїх знайомих я краще винайму якесь кафе й проведу показ у камерній обстановці, де буде затишно й симпатично, насправді по-львівськи.

Київський дає широку презентацію колекцій учасників на центральних каналах. Цього немає у Львові. Мій одяг обирають модниці з усієї України.

Ні, такого бажання не було. Тут мені допомагає рідна земля.

Мій одяг продається у багатьох містах України, в Європі, в Індонезії, в Саудівській Аравії. І для цього мені абсолютно не було потрібно переїжджати до Києва. У Києві є чотири магазини, які продають мій одяг, і мені зовсім необов'язково там бути. А якщо вже думати про перспективи розвитку, то радше варто говорити про Нью-Йорк чи Париж. Але поки що я відчуваю себе надзвичайно комфортно у Львові.

У мене немає якоїсь великої фірми, аби серйозно з цим стикатися. У мене є бухгалтер, котрий опікується всіма необхідними документами. Досі у мене не виникало якихось перешкод, все проходило доволі просто.

Та нічого я не встигаю. Мені активно допомагає моя родина, моя мама, тато, чоловік, сестричка. Від вересня до березня що два тижні чи принаймні раз на місяць я тиждень проводжу поза хатою...

Довідка «МП»

Олена Даць - випускниця Львівської академії мистецтв. 3 2001 року працює у власному ательє під маркою «Olena Dats'». Член Спілки дизайнерів України. На рахунку Олени Даць - Ґран-Прі престижного конкурсу "Troph?e Evian des Cr?ateurs de Mode" у категорії професіоналів (червень, 2005, Франція), покази у Франції, Польщі, Португалії, Греції, Японії, Італії тощо. З 2007 бере участь у салоні «le SHOWROOM» у рамках Паризького тижня моди. З 2009 учасник салону "ATMOSPHERE"S" у рамках PRET-A-PORTER PARIS.