Якщо послухати українське радіо, складається таке враження, що в українських гуртів майже немає нових «непопсових» пісень. Але насправді це не так – наші співаки працюють, немов бджілки. Пропонуємо вам невеличкий огляд новинок від Тараса Піца.

Postsense. «Пити по краплі»

Видавець – Наш Формат, 2011

8 пісень

Построкери Postsense записували свій дебютний альбом майже два роки. Напевно, тому і назвали «Пити по краплі», бажаючи закцентувати увагу слухача на кожній із 8 пісень. Платівка справді вийшла досить колоритною: крім важкого гітарного драйву, тут можна почути м’який тембр флюгельгорну, металофон, перкусію та багато інших звуків, що прикрашають загальний саунд. Щодо текстової тематики, то червоною лінією через всі пісні диску проходить заклик «Досить!!!». Жорсткі тексти, андеграундна соціальна лірика, в якій відчувається глибока іронія та сарказм авторів у ставленні до сучасної дійсності. Комусь може здатися, що гурт надміру заграє з політикою, намагаючись говорити від імені тих, кому набридло бачити усе, що відбувається в країні і світі. Так, політики багато. Але справжнім рокерам і личить бути провокаторами суспільства, з чим Postsense у силу своїх можливостей справляється. Можливо, саме завдяки бунтарству на «Червоній руті» 2009 року команда виборола приз глядацьких симпатій. Ось тільки чи дослухається до їхніх гасел суспільство?

Ворождень. «Дідизна»

Видавець – Vorozhbyt Recording Group, 2011

11 пісень

Попри те, що гурт вдало змішує альтернативу, фольк-рок та електроніку, його сміливо можна зарахувати до категорії готичних формацій, адже саунд команди наскрізь пронизаний печаллю та смутком, які подекуди межують з усілякою чортівнею.
Музика їхня неординарна і містична, грубо кажучи, як і весь український мелос. Команда більше експериментує в студії, ніж виступає наживо: це вже чотирнадцятий повноформатний альбом гурту, і самі музиканти, втомившись від журналістських визначень їхньої стилістики, застерігають слухачів, що краще раз почути їхню музику, ніж прочитати десять рецензій на їхні альбоми. Втім, усі, хто не переший день знає цей гурт, отримали ту порцію містики, творити яку гуртові вдається якнайкраще з-посеред інших українських формацій схожої спрямованості. Творили альбом музиканти у такому складі: Володимир Кучинський – гітара, вокал, живі барабани, семплінг; Євгенія Дзюбенко – бас; Олександр Науменко – гітара; Максим Солтис – клавішні, синтезатори, ефекти. Скачати альбом можна тут: http://www.vorozhden.com/archives/14

Мандри. «Світ»

Видавець – Comp Music, 2011

10 пісень

Гурт «Мандри» творив цю платівку понад три роки. Отже, маємо 10 пісень: «Сонце», «Jun Jah La le», «Три пляшки пива», «Будемо разом», «Ніч», «Спогади», «Зірки», «Світ», «Лелеки» та «Проміння». Типові як для пісень «Мандрів» назви, та не зовсім типова музика: тепер маємо менше усіляких «дриців» та «гопців», натомість альбом складено переважно із серйозних повільних композицій, що відкривають нам філософські погляди на світ лідера гурту Фоми, який свого часу стояв на «помаранчевих барикадах», підтримуючи українців, які боролися за світле майбутнє. Майбутнє, як бачимо, настало не зовсім світле, тому й сум у піснях музикантів виглядає цілком логічно. Та й загалом: не співають українці веселих пісень, коли їм погано. А оскільки погано нам майже завжди, то й не дивно, що пісенний спадок України становлять переважно журливі пісні.

«Асиметрія емоцій». «Setalight»

Видавець – Наш Формат, 2011

12 пісень

Базові знання + довгий пошук у темряві + проби й помилки = «Асиметрія емоцій». Таку формулу вивели для себе хлопці з чернівецького альтернативного гурту 2007 року народження. Формацію створили четверо однокласників: спочатку жартома, а потім, надаючи цьому жарту дедалі більшого значення, вони робили свої перші спроби. Були помічені на багатьох чернівецьких сейшенах і свого часу потрапили до резерву «Червоної рути». Тепер нарешті видали дебютний диск, записувати який спеціально їздили до львівської студії «Сихів рекордс». Зводив пісні вже у Чернівцях майстер своєї справи, відомий звукоінженер Андрій Гураль. Щодо самої музики, то це чимось нагадує Oasis чи Radiohead, але не так щоб дуже. Візуально ж хлопці схожі на «Бітлів». Цікавого забарвлення їхній музиці надає використання губної гармоніки та металофона, що вирізняє гурт з-поміж інших. Хлопці зібрали усі пісні, які встигли полюбити прихильники («Портрет художника», «Пісочний годинник», «Чорні туфлі» та ін.), щоби покласти крапку в кінці пройденого етапу. Нині ж і музика, і настрої гурту – інші.

«Мертвий півень». «Радіо Афродита»

Видавець – Moon Records, 2011

10 пісень

«Радіо Афродита» – це для втаємничених символічна назва. Частина композицій нової платівки «Мертвого півня» – це позивні однойменної радіостанції УПА, яка свого часу доносила до людей останні новини про перебіг українського визвольного руху. 1945-го совіти її знищили, але ж пісні залишились: вони, як відомо, не вмирають від голоду, не гинуть від куль, а передаються від покоління до покоління. Тепер ось, наслідуючи дідів-прадідів, промовляють до українців піснями про державні справи Барбара з товаришами. Очевидно, що мета у музикантів – вивести людей зі стану апатії, владу – на чисту воду, а українофобів – із себе. Альбом – мовби лакмусовий папірець, занурений у певне середовище: подивимося, чим він тепер забарвиться. До речі, в Інтернеті вже «гуляє» цікавий міні-фільм про «Мертвий півень». У ньому – ексклюзивні кадри процесу створення альбому у студії, інтерв’ю з фронтменом, які чітко показують його політичну позицію, та окремі моменти виступу музикантів у Києві. Альбом «Радіо Афродита» довів, що «Півні» нарешті прокинулися по-справжньому, тож у разі чого є ще з ким край боронити.

Mad Heads XL. «УкраїнSKA»

Видавець – Comp Music, 2011

19 пісень

Плаваючи в тому, що заведено називати шоу-бізнесом, «шибайголові» зрозуміли: щоби тебе слухали і любили в Україні, треба задіяти найвідоміші народні пісні і заспівати їх ще веселіше, ніж в оригіналі. Для цього музиканти загорнули їх у SKA-обгортку. Хто раптом забув: SKA – це такий веселий стиль музики, який нагадує максимально пришвидшене реггі із залученням багатьох духових інструментів – усіляких труб, тромбонів і т.п. Щось трохи схоже у Росії грає «Ленінград», у Білорусі – «Ляпіс Трубєцкой», а в Україні – самі знаєте хто. Найкраще ж таку музику виконують за далекими кордонами, де стиль, власне, і зародився. Але квапитися звинувачувати Mad Heads XL у вторинності не варто. Хоча б тому, що вони її ніколи й не приховували, перегравши за свою історію і рокабіллі, і сайкобіллі, і класичний рок-н-рол, і багато чого ще. Пісні ж цього проекту підривають у танок, змушуючи негайно забути про всі проблеми й негаразди, а тому не дивно, що Mad Heads XL – бажаний гість на багатьох Днях міст та інших заходах із масовим скупченням народу.

«Чиста криниця». «Симфонія життя»

Видавець – More Hate Productions, 2011

14 пісень

«Чиста криниця» – з тих гуртів, які або однозначно хвалять, або так само сварять. Хвалять ті, кому подобається копирсатися в язичницьких темах, вдаючи із себе як не естета, то бодай патріота. Сварять противники «ультраправих скінхедських угрупувань», зокрема й музичних. Зайнявши нейтральну позицію, скажемо, що гурт – харківський, заснований ще 2000 року, а співає у ньому барабанник, який і є лідером формації, – Руслан Криниця. Як кажуть про себе музиканти, їхня творчість є чистою водою з колодязя. «У нашій творчості відсутні кордони – тут можна знайти усе, чого душа хоче, потрібно лише шукати між рядками. Що надихає на творчість? Радість, сміх, діти, батьки, чудо, любов, цікаві фільми, чарівна класична та готична музика». Саме тому новий альбом і називається «Симфонією життя»: це симфонія, яка постійно оточує музикантів. «Для мене моя музика – це біль, а біль – очищення душі. Бути творцем означає закувати себе ланцюгами власних творінь і чекати світанку», – філософує Руслан Криниця.