Годинники більшості «крутих хлопців» (або, принаймні, якщо не крутих, то дуже загребущих) коштують, як хороша машина, а то й більше. Що ж такого загадкового слід напхати в той годинник, аби за нього давали такі величезні гроші? Ми розповімо вам про одну з таких загадкових наддорогих штукенцій. Називається вона – турбійон.

Понад дві сотні років минуло з того часу, як Авраам Луї Бреге винайшов турбійон. Але до кінця ХХ століття лише поодинокі експерти-годинникарі знали, що це таке. І ще менше людей – кілька колекціонерів – могли крізь заповітне віконце на циферблаті помилуватися обертанням цього хитромудрого й загадкового механізму.
Про всяк випадок нагадаємо, що турбійон – це пристрій, принцип роботи якого полягає в особливому обладнанні вузла балансу, що дає можливість нівелювати дію земної гравітації й підвищити точність ходу годинника.
Система баланс-спіраль і деталі спуску встановлюються на обертову платформу, що здійснює, як правило, один оберт за хвилину. Через це асиметричний вузол змінює положення свого центру ваги щодо гравітаційного поля, і збурення, які вносить земне тяжіння в хід годинника, взаємно компенсуються.
Турбійон – дуже гарне, але не дуже корисне обладнання. Він був задуманий як пристрій для кишенькового годинника, який переважно перебуває у вертикальному положенні. Кількість деталей турбійона здебільшого перевищувала сотню, до того ж, кожна вимагала справді філігранного виконання.
Механізм мав досить великі для наручного годинника габарити й забирав багато енергії, яка в складному годинникові завжди дорожча, ніж золото корпусу. Додайте сюди крихкість турбійона, і від нього залишиться тільки гучна назва, яка, до речі, перекладається як “вихор”.
У результаті пристрій, що обдурив силу тяжіння, притягував до себе тільки найбільш умілих годинникарів і найбільш багатих покупців. Закінчувалося друге століття з часу винаходу турбійона, а кількість зроблених механізмів усе ще підраховувалася десятками. Хоча навіть значно складніші у виготовленні репетири були більш розповсюдженими.
І справа навіть не в тому, що номінальну ціну турбійона не зрівняти з його практичною цінністю. Годинник з турбійоном купують “за гарні оченята”, а ще тому, що реальна вартість колекційної й престижної речі вища від її грошового еквіваленту. А колекційних речей не може бути багато. Тобто турбійонів навмисно виробляли менше, ніж це теоретично можливо.
Про гарні й дорогі турбійони годинникарі згадали наприкінці ХХ століття, коли годинник перетворився на статусну річ і різко злетів у ціні. Тим більше, що в 90-х роках у годинникарську справу активно втрутилися сучасні мікротехнології. Не змогли встояти перед високоточним автоматизованим виробництвом і турбійони. Особливо вирізнилася швейцарська фірма Progress, яка на межі тисячоліть запатентувала турбійон нової конструкції Preciplus (“Надточний”).
Кількість деталей механізму скоротилася до 38, ціна впала до 2-3 тисяч доларів, а сам пристрій міг би повторити долю, скажімо, автопідзаведення, яким обладнано 9 з 10 сучасних механічних годинників. Так би все й вийшло, якби не сказала своє вагоме слово Швейцарська годинникова федерація. «Прогресистам» не дали широко розгорнути діяльність, але прецедент був створений. Тепер турбійони присутні в марках, від яких ще десять років тому ніхто не очікував такої спритності. А грандам годинникарської справи доводиться зважати на те, що самим фактом наявності турбійона тепер уже нікого не здивуєш. Якщо так, треба дивувати чимось іншим.
Найтонше в 2003-му “пожартувала” Piaget – продемонструвала механізм власного виробництва калібру 600P товщиною всього 3,5 міліметра. Це – світовий рекорд, до того ж, не єдиний. Дорогоцінний турбійон на трьох титанових платформах важить лише 1 карат (0,2 грама). Він складається з 42 деталей і робить стандартний оберт за хвилину, що дозволяє йому “за сумісництвом” працювати ще й секундною стрілкою. Цікаво, що верхній міст турбійона вийшов асиметричним, тому що майстри просто не могли не прикрасити його фірмовим ініціалом «P».
Правда, за цю естетичну надмірність довелося розплачуватися додатковою роботою – налагоджуванням та регулюванням механізму, адже він повинен бути збалансований просто ідеально. Втім, не найпростіший з існуючих типів турбійона був обраний також з міркувань елегантності. Такий стиль роботи провідних годинникарських марок: вигадувати собі нерозв’язні проблеми, а потім блискуче їх вирішувати. Тим більше, Piaget давно й успішно обробляє ниву надтонких механізмів: досить згадати калібри 9P товщиною 1,35 мм і 12P з автопідзаведенням висотою 2,33 мм.
Зрозуміло, що тріумф компанії потрібно було показати з імперським розмахом, адже копітка робота тривала цілих три роки. Довелося й годинник назвати до пари механізмові – Piaget Emperador Tourbillon. Усього випущено 22 екземпляри: по 10 у вигнутих прямокутних корпусах з білого й рожевого 18-тикаратного золота, і ще 2 з рясними прикрасами з дорогоцінного каміння.
Виглядають годинники досить строго, завдяки невеликим габаритам й товщині корпуса. Зате ніщо не відволікає уваги від вікна турбійона, що займає добру третину площі циферблату. Турбійон розташований не зовсім традиційно – на позначці “12-та година”, а його споконвічну позицію “6-та година” тепер посідає індикатор запасу ходу, що становить усього 40 годин. На жаль, навіть мініатюрний турбійон забирає значну частину енергії не занадто “накачаного” механізму.
Franсk Muller, на відміну від Piaget, переймався не стільки естетичною, скільки утилітарною стороною турбійонної справи. Хоча показана ними нещодавно модель Revolution 2, як і будь-яке по-справжньому витончене інженерне рішення, виглядає надзвичайно ефектно.
Варто натиснути на кнопку, як обидві стрілки миттєво перескакували в положення “12-та година”, а турбійон з його неквапливими обертами, немов чортеня з табакерки, вистрибував з надр годинникового механізму до самого скла. Годинник у цей час продовжував іти, і після того як турбійон йшов “відпочивати”, стрілки поверталися на своє місце. Не минуло й року, як прогриміла Revolution 2. Тепер для того, щоб розглянути турбійон з усіх боків, не потрібно ні піднімати його вгору, ні перевертати годинник.
Як уже говорилося, при горизонтальному положенні годинника від турбійона нема жодної користі, і навіть є певна шкода. А наручному годинникові досить часто, особливо вночі, доводиться відлежуватися. Виходить, по доброму, платформу турбійона треба змусити обертатися навколо двох осей – горизонтальної й вертикальної, тобто запустити на сферичну орбіту.
Взагалі-то, ідея не нова – запатентована ще в 1978 році англійцем Ентоні Ренделлом і навіть реалізована в експериментальних кишенькових годинниках. Але вмістити цей об’ємний турбійон у корпус наручних годинників не вдалося нікому, окрім Франка Мюллера.
Властиво, корпус в Revolution 2 цілком звичний – класична мюллерівська вигнута “бочка”. Лише на задній стінці годинника довелося зробити невелику опуклість (куляста конструкція не вписувалася). Незвичайний турбійон розташувався традиційно – на 6-тигодинній позначці, по обидва боки від якої розмістилися два ретроградні індикатори. Лівий показує час обороту шасі турбійона навколо осі балансу, розміченої від 0 до 60-ти секунд і може вважатися, для простоти, секундною стрілкою.
Зате правий має восьмихвилинну шкалу– за цей проміжок клітка турбійона робить повний оберт усередині зубчастого обідка, перпендикулярного площині циферблата. Дивно, що обриси платформи турбійона точно повторюють форму корпуса Revolution 2. Картина виходить чарівна, як на виставковому стенді: маленькі годинники обертаються всередині більших годинників.
Незважаючи на позахмарну ціну – 800 тисяч швейцарських франків, не всі бажаючі зможуть поповнити свої колекції. Мюллер має намір робити 6 екземплярів на рік. У цьому році зробив два: одним користується сам особисто, а другий допоки роз’їжджає по виставках. Чотири, які залишилися, наразі вже продані ще до свого народження.
Corum продемонструвала прозору модель Tourbillon Saphir 999. Відома своїми дизайнерськими прагненнями компанія й раніше створювала прозорий годинник, досить згадати знаменитий Golden Bridge. Девізом нинішньої моделі може слугувати формула “скелетон у квадраті”. Якщо турбійон – найкрасивіший елемент годинників, негоже виставляти його в маленькому віконці циферблата, та й у скелетоні він загубиться серед інших деталей.
Чи не краще всі несучі частини механізму зробити прозорими, уподібнивши турбійон золотий рибці в круглому акваріумі? Над годинником чаклував особисто Северин Вундерман. Платини й мости механізму калібру 372.1.2, зробленого Corum самостійно, виготовлені із чистого сапфіру й скріплені 11-ма металевими шурупами із синіми голівками під колір сталевих стрілок. Усі непрозорі деталі містяться у верхній частині корпуса, а нижнє півколо надане в безроздільне володіння турбійонові. Достатня кількість вільного місця під склом лише підсилює магічний вплив шедевра годинникового дизайну.
Варто відзначити, що в 1998 році Corum уже показував схожий прозорий турбійон La Mysteriuse, але тоді ефект був не дуже добрий з огляду на рельєфну форму золотого корпуса. Простий, круглий і гладкий корпус Тourbillon Saphir 999 виготовлений із платини безкомпромісної проби 999,99.
Обробляти такий метал складніше, ніж сапфір. Правда, до Базельської виставки корпус вирішили прикрасити діамантами, але й без них годинник виглядав нітрохи не гірше. Що стосується турбійона, то форма його верхнього мосту точно повторює емблему Corum.
Очевидно, через відсутність циферблата, на якому, зазвичай, розташовується знаменитий “ключик”. Тішить, що логотип симетричний і Corum не довелося зіштовхнутися із проблемами Piaget. Ще однієї особливістю механізму є 110-годинний завод, але цей, сам по собі прекрасний показник давно не є рекордним. Тourbillon Saphir 999 планується випускати не більш як 25 разів на рік, і замовлення вже зроблені на кілька років заздалегідь.
Якщо дизайн годинника Тourbillon Saphir 999 покликаний, насамперед, акцентувати увагу на турбійоні, то Jorg Hysek поставила перед собою прямо протилежне завдання. Турбійон надумали зробити органічним елементом хайтеківського оформлення годинника, і не більш того. Модель X-Ray – це аранжування стародавньої мелодії Бреге в стилі “техно”. Можна сказати, що турбійон давно напрошувався під циферблат Jorg Hysek, адже на ньому ви не знайдете традиційної цифри «6», а святе місце порожнім не буває.
Тонований сапфіровий циферблат злегка затіняє деталі механізму, але для турбійона в ньому прорубане відкрите вікно.
Складна гра світла й віддзеркалення у корпусі годинника пояснює назву моделі: напівпрозоре тло для сяючої клітки турбійона з білого золота. Перфоровані деталі платформи відповідають подібним обрисам стрілок. Сильно вигнутий і опуклий корпус годинника з такого ж 18-тикаратного білого золота охоплюється ремінцем із чорної гуми з подвійною золотою застібкою.
Усі вищеописані моделі були обладнані ремінцями із крокодилячої шкіри, але X-Ray позиціонуються як водозахищені до глибини 30-ти метрів. Навряд чи комусь із власників моделі вартістю в 150 тисяч євро й тиражем 10 штук на рік спаде на голову в них купатися, а от декларований 100-годинний запас ходу – річ корисна. Традиційна конструкція турбійона зазнала в Х-Ray значних змін, але вони не позначилися на енергоємності механізму.
Три крапки в довгій поемі про славу турбійона поставила Patek Philippe. На вас лукаво поглядають два невеликі круглі циферблати моделі Ref.5101P 10 Day Tourbillon. Чому лукаво? Тому що зовнішність годинника нічим не виказує присутності в них найбільш досконалого зі створених на сьогоднішній день турбійонів. На місці потрібного вікна розмістилася секундна стрілка. Над нею видніється шкала запасу ходу.
Цифри на шкалі не проставлені, але є скромний напис “10 Days” – 240 годин! Такого ще не було. І лише згодом на ніжно-рожевому циферблаті можна розрізнити слово, яке ви підсвідомо шукаєте: tourbillon. Взагалі-то, цей годинник міг ходити без заводу 11 днів, але винахідники навмисне обладнали заводний барабан обмежувачем. Справа в тому, що якщо запустити пружину цього годинника повністю, то згаданої точності – 1/+2 секунди на добу – вони набудуть тільки через 20 годин.
Сам турбійон, втім, розглянути можна, але тільки через прозорий сапфір задньої кришки гладкого, анатомічно вигнутого платинового корпуса. Сховати турбійон під циферблат винахідників годинника змусив, за їхніми переконаннями, шкідливий вплив на систему змащення найвразливішого вузла високоточного хронометра, що іде від сонячного світла. Може й так, адже десятиденний запас енергії здвоєних заводних барабанів не повинен пропадати в боротьбі з тертям найскладнішого механізму, який розроблявся цілих три роки.
Новий калібр 28-20/222 складається з 231 деталі, з них 72 припадають на турбійон. Тим часом, у розв’язку дизайнерів є й інший, філософський зміст. Сьогодні годинник з турбійоном пропонують десятки компаній, але зробити його невидимим поки не наважується ніхто, окрім Patek Philippe. Але й вона не має наміру пропонувати більше декількох десятків 10 Day Tourbillon на рік.
Як показав бурхливий початок третього тисячоліття, на турбійон чекає довге й багате пригодами життя. Наразі більшість годинникарів і аматорів високого годинникового мистецтва продовжують ставитися до нього з пієтетом. Як, наприклад, майстри компанії Girard-Perregaux, що створили модель Tourbillon Sois Trois Ponts d’or: для людей зі слабким зором, які можуть одразу й не помітити один міст турбійона, дизайнери навели ще два мости із чистого золота.
Однак поряд із безмежно пафосним ставленням інколи проскочить щось максимально функціональне, як у годинникові Royal Oak Concept від Audemars Piguet, у якому турбійон кріпиться до платини не помпезними золотими мостами, а скромними гармошками амортизації. Тобто, королі хвилинних репетирів (а саме ними славиться АР) вважають, що в годиннику майбутнього турбійон буде настільки ж звичайним пристроєм, як нині автопідзавод.
На мій погляд, це точний прогноз. Адже ніщо ж не заважає зараз деяким годинникарям з найбільшою повагою ставитися до того ж автопідзаводу й робити ротор із золота або платини. Зрештою, це турбійон, створений для людини, а не навпаки.