Ну ось, дочекалися. Знову на українській вулиці ростуть золоті пальми. Фільм «Крос» української режисерки з промовистим прізвищем – Марини Вроди – отримав «Золоту пальмову гілку», головну нагороду Канського кінофестивалю.

Один із найпрестижніших кінофестивалів світу – Канський – завершився тріумфом для України. Що, крім визнання, дає ця нагорода українському режисеру?
Ця подія є непересічною і вкрай важливою для українського кінематографу. Вже те, що «Крос» Марини Вроди відібрали з-поміж тисячі поданих на конкурс короткометражок, можна вважати беззаперечним режисерським успіхом, який перемога лише примножила та зміцнила.
На 15-хвилинний фільм режисерку надихнули шкільні уроки фізкультури. Втім, у своїй стрічці Врода виводить термін «крос» за суто спортивні рамки, розширює його та перетворює на метафору.
“Це – сучасний фільм. Діти біжать крос. Я так само його бігала в школі, потім в інституті, а зараз я розповідаю, як ми його бігли, і як всі ще бігтимуть. Така якась поетична штука. Її важко перекладати. Тобто є якісь внутрішні рухи, є зовнішні. І цей перехід мені дуже подобався. Було дуже цікаво, коли ти можеш, використовуючи конкретні образи, створювати абстрактний”, – розповідала Марина Врода.
Довгий час Марина Врода та її команда шукали фінансування для свого фільму та, не знайшовши, зняли стрічку за власний кошт. Знімалися лише непрофесійні актори. Бюджет стрічки – 3,5 тисячі євро. Як зазначила сама режисер, половину суми вона надала з власної кишені.
“На короткий метр грошей багато не потрібно, я так думаю, якщо ти не знімаєш пародію на блокбастер, “Аватар” або “Зоряні війни”. Тобто в моїй конкретній ситуації було дуже важливим, що команда зібралася і це зробила. З фінансуванням було все дуже просто. Ми склалися по кілька тисяч. Це було не більше, ніж 3,5 тисяч євро на весь фільм”, – сказала Марина Врода.
Відзнятий матеріал побачила француженка Флоранс Келлер і запропонувала співпрацю. Французька сторона взялася за постпродакшн фільму. Таким чином, «Крос» є результатом українсько-французької спрівпраці.
Цікаво, що ця робота є однією з перших стрічок режисерки. До цього вона працювала, зокрема, асистентом режисера Сергія Лозниці в роботі над фільмом «Щастя моє», який також побував минулого року в конкурсній програмі повного метру Канського фестивалю.

Український чи французький?
Копродукція, популярна в світі форма співпраці у сфері кінематографу, тільки-но набирає обертів в Україні. Те, що «Крос» знятий у копродукції із Францією, збило з пантелику декого з журналістів та любителів кіно – в пресі почалися дискусії про те, український це фільм чи французький? Деякі ЗМІ навіть відстоювали позицію, що фільм на фестивалі подавався «під французьким прапором», а не від України. Втім, це твердження є помилковим.
«У програмі Канського фестивалю не зазначаються країни. Напевно, жодного фільму не було в Каннах, який би був зроблений не в копродукції, а в одній країні. Фільм визначається за національністю режисера. Марина Врода – українка і представляла Україну. Її фільм був зазначений як український фільм, як спільне виробництво України й Франції», – пояснив голова Української кінофундації, генеральний директор Міжнародного Київського міжнародного кінофестивалю «Молодість» Андрій Халпахчі.
Хоча кінознавець не заперечує, що копродукція з Францією накинула балів українському фільму.
«Канський фестиваль – це ярмарок, і потрапити до конкурсу значно легше, коли це копродукція, та ще й з країною-господарем. Якщо подивитися на повнометражні фільми та фільми інших секцій фестивалю, то можна побачити багато французьких копродюсерів чи дистриб’юторів, які мають можливості просувати фільми до конкурсу. І вони роблять все, аби фільм був більш помітним», – розповів голова Української кінофундації.

«Пальмова гілка» на українських землях
Міжнародний Канський кінофестиваль є одним із найпрестіжніших кінофестивалів світу. Вже сама тільки участь у ньому є своєрідною перемогою для режисера, а «Золота пальмова гілка» відразу накидає режисеру, особливо молодому, численні бонуси на шляху до кар’єрних вершин. Важливо, що інформація про стрічку-переможницю набуває розголосу в пресі в світовому масштабі.

	На фото: кадр з фільму “Крос”

Проте, щоб і надалі будувати успішну режисерську кар’єру, самої «Пальмової гілки» недостатньо. На жаль, у цьому контексті часто згадують приклад Ігоря Стрембіцького, який після одержання «Золотої пальмової гілки» в 2005 році більше не «засвітився» з жодною цікавою та потужною режисерською роботою.
«Пальмова гілка – це не магічна паличка, яка одразу вам дає новий сценарій, інвестиції і фільм. Це, безумовно, дуже престижно і для України, і для самої режисерки. А далі – все залежить від творчої особистості: чи є нові ідеї, чи будуть вони реалізовані. Безумовно, участь у фестивалі дає гарний шанс на копродукції. А в Україні, я сподіваюсь, звернуть на нього увагу. Але для того, щоб зробити наступний проект, треба проявити ініціативу. Треба мати цікавий проект, треба мати що сказати», – пояснив Халпахчі, які саме можливості відкриває нагорода для режисера в Україні.
Про додаткові можливості, які українському режисеру дає «Золота пальмова гілка», говорить і чи не найвідоміший український продюсер, власник продюсерської кінокомпанії SOTA Cinema Group Олег Кохан. Саме він був одним із співпродюсерів стрічки Сергія Лозниці «Щастя моє», яка минулого року потрапила до конкурсної програми Канського кінофестивалю.
«Фестивальна перемога – це складний пасьянс, і наперед спрогнозувати успіх практично неможливо. Складових достатньо багато, факторів, які слід врахувати – ще більше. Але два критерії відомі завжди – перемагає якісне і актуальне кіно. Все інше – робота продюсера, і кожен повинен виконувати свою роботу професійно», – пояснює Кохан те, як нагорода, що не передбачає грошової премії, в подальшому може допомогти режисеру саме в матеріальному питанні.

Шанс на перемогу є завжди
Тільки-но з’явилась офіційна інформація, що короткометражка Вроди потрапила до конкурсної програми короткого метру Канського фестивалю, вітчизняні ЗМІ почали видавати на-гора різноманітні прогнози та припущення. Дехто писав, що український фільм вже є потенційним переможцем, дехто скептично зауважував, що українська короткометражка інтерес навряд чи викличе і «гілку» не отримає. На чому ґрунтувалися ці припущення – невідомо, адже, як пояснюють експерти, на перемогу мають шанс абсолютно всі стрічки, що потрапили до конкурсної програми, і вирахувати наперед переможця неможливо.

«Тоді ніхто ще не бачив фільму, тож то були тільки припущення. Коли мене запитали про шанси, я сказав – 1/9, тому що є дев’ять конкурсних фільмів. З усього світу на конкурс короткометражного кіно було подано близько тисячі фільмів. Відбіркова комісія взяла тільки дев’ять. Тож тоді я сказав, що 1/9 шансів є. Ці прогнози і виправдалися», – пояснює Андрій Халпахчі. Він додав, що завжди дуже дивується скептичним прогнозам щодо українських можливостей: «Мене дивує, коли починають говорити, що ні в спорті, ні у поп-музиці Україні нічого не світить. Треба змагатися і перемагати. А ми як громадяни України, безумовно, дуже вболіваємо за своїх».
Про те, що результати Канського кінофестивалю є непередбачуваними, говорить і Олег Кохан. За його словами, ані ім’я режисера, ані зірковий склад фільму, ані бюджет стрічки ролі не відіграють. Так само, як фільм знаного і поважного режисера може стати провалом фестивалю, так і фільм маловідомого режисера-дебютанта може отримати «Золоту гілку».
«Досить важко прогнозувати, коли багато що залежить від «людського фактора», адже кожен член журі має власні кіносмаки. Критики і журналісти складають рейтинги і виставляють бали, однак історія демонструє, що часто перемогу одержує «темна конячка» – фільм, який ніхто не пророчив в потенційні переможці. Тому говорити про якусь формулу успіху не доводиться – її тут просто не існує», – пояснив Кохан. Він впевнений, що спрогнозувати перемогу того чи іншого фільму дуже важко.
«Ми можемо говорити про те, що стрічка переможе чи не переможе, але історія свідчить, що часто перемогу отримує «темна конячка». Тому говорити тут про якусь формулу успіху не можна – її просто немає. Не лише визнання кіноспільноти, а й крок до наступного проекту, який, після визнання Канським МКФ скоріше за все викличе інтерес і міжнародних партнерів, і інвесторів», – підсумовував Олег Кохан.

Пальмові деталі
Золоту пальмову гілку у номінації “Повнометражні фільми” цього року отримала стрічка “Дерево життя” Теренса Маліка (США). Гран-прі кінофестивалю здобув турецький режисер Нурі Більге Джейлан (фільм “Одного разу в Анатолії”) та брати Дарденни (“Хлопчик на велосипеді”, Бельгія).
Журі кіноконкурсу відзначило стрічку “Драйв” данського режисера Ніколаса Віндінга Рефна за найкращу режисуру.
Нагороду за найкращу жіночу роль отримала Кірстен Данст за участь у фільмі “Меланхолія” Ларса фон Трієра. Найкращим актором визнано Жана Дюжардена (фільм “Актор”).
Приз журі отримав фільм “Поліція” Майвенн Ле Беско (Франція). Нагороду за найкращий сценарій отримав фільм “Примітка” режисера Йоссефа Седара (Ізраїль).

Довідка «МП»
Марині Вроді – 29 років. Вона закінчила Національний університет імені Карпенка-Карого, факультет кінематографії, спеціалізація “Режисура художнього фільму”. Її дипломна робота – короткометражка “Клятва”, показана на кінофестивалі “Молодість”. Окрім цієї стрічки, Врода зняла фільми “Сімейний портрет”, “Дощ”, “Прости”.
Нагадаємо, що Україна вдруге одержала нагороду в Каннах. Першим українцем, який одержав «Золоту пальмову гілку», був Ігор Стрембіцький – отримав нагороду в 2005 році за короткометражку «Подорожні».