Чомусь вважається, що для стрімкої кар’єри в бізнесі найкраще пасує “високостатусний” диплом МВА. Однак наукова діяльність та наразі не визнаний в Україні PhD теж дають не менший ефект для бізнесової кар’єри.

Володимир Вахітов, професор Київської школи економіки, отримав ступінь PhD (доктора філософії, Philosofy Doctor) в американському університеті Кентуккі.
“Я закінчив магістерську програму з економіки у 1999 році. Ситуація на ринку праці в той час була досить непроста, тому я вирішив отримати додаткову освіту за кордоном. Мені пропонували роботу в НБУ, але я все-таки вибрав навчання”, – згадує Володимир Вахітов.
Про витрачені на навчання час та фінансові ресурси Вахітов не жалкує.
“PhD – це певний стандарт, який визнається усіма компаніями на Заході і, звичайно ж, сприяє просуванню по кар’єрних сходах в Україні, – говорить він. – Коли наша школа претендувала на грант, саме наявність в команді декількох фахівців з PhD дозволила нам його виграти”.

“Кандидат” західного зразка
Ступінь PhD (Doctor of Philosophy) в Україні набагато менш поширений у ділових колах в порівнянні зі званням магістра бізнес-адміністрування (МВА). Отримати PhD можна в різних сферах – в математиці, маркетингу, економіці, літературі, фінансах і т. д.
Якщо порівнювати з прийнятими в Україні науковими ступенями, то PhD – це щось середнє між доктором і кандидатом наук, зазначає Михайло Винницький, директор Докторської школи Києво-Могилянської академії.
Докторська програма в західних вузах триває від чотирьох до шести років. Перші два роки слухачі вивчають профільні предмети, після чого складають кваліфікаційний іспит. Потім докторант готує наукову роботу, поєднуючи це з написанням наукових статей і викладацькою діяльністю.
На відміну від МВА, слухачам програм PhD не обов’язково мати досвід роботи на керівних посадах. Достатньо закінчити магістратуру.
“МВА – це практична програма, мета якої – систематизувати навички менеджера. У той час як PhD-програма спрямована на проведення наукових досліджень”, – зазначає Михайло Винницький.
Після закінчення програми PhD її слухачі можуть реалізувати себе в кількох напрямках. По-перше, це академічна кар’єра (викладання в університеті або наукова робота). На Заході, на відміну від України, наукова діяльність дуже престижна і добре оплачувана. Другий варіант – бізнес-консалтинг. Це стосується випускників PhD-програм, які працюють в економічній і соціальній сферах. По-третє, це робота в науково-дослідних організаціях (аналоги західних think-tanks).
В Україні ступінь PhD офіційно не визнається, що ускладнює життя тим небагатьом молодим фахівцям, які повернулися додому після навчання за кордоном і хочуть у нас викладати. У бізнесі інша ситуація: попит на таких фахівців досить високий.
“У фахівцях з PhD зацікавлені представництва західних компаній. В першу чергу ті, які працюють у фінансовому секторі та на фондовому ринку”, – констатує Володимир Вахітов.

Український аналог
Згідно із взятими зобов’язаннями України щодо впровадження Болонської системи, до 2010 року ми повинні були відмовитися від застарілих “кандидатів” і “докторів”. Однак віз і нині там. На даний момент в Україні лише один університет – Києво-Могилянська академія – передбачає програми, аналогічні до західних PhD. Перші три структуровані докторські програми з’явилися у 2008 році. Зараз їх у загальній кількості вісім.
Одна з причин такої ситуації – брак фінансування.
“Ми організували ці програми, не залучаючи ні копійки фінансування з боку Міністерства освіти. Не в кожного вищого навчального закладу є такі можливості, – пояснює Михайло Винницький. – Та й не в кожному університеті є студенти, готові так сильно ризикувати з науковими ступенями, адже наш диплом не визнається в Україні”.
Більшість випускників могилянських програм також отримають диплом європейського вузу-партнера.
“Навчання на докторській програмі дає мені можливість отримати освіту європейського зразка, не покидаючи території України, – каже Дарина Тарадай, докторант програми “Масові комунікації”. – В Україні фахівців, здатних проводити дослідження в медіасфері, можна перелічити на пальцях”.