Студентський фольклор стверджує, що вивчити китайську мову можна за три дні до іспиту, якщо мати добрі шпаргалки. На вивчення японської знадобиться як мінімум півроку, стверджує тернополянка Світлана Іванюк. У 18 років вона вперше потрапила до Японії. Ще через кілька років зрозуміла: її справжнє покликання - не професійні танці, а східна філологія.
Світлана каже, що Японія навчила її цінувати щоденну красу та насолоджуватись нею. Після подорожі до "країни сонця, що сходить" тернополянка зрозуміла, що їй не просто близька ця країна, це набагато більше - це її покликання. Вона може годинами розповідати про культуру та побут японців. Зараз вона навчає людей японської мови.
Світлана радіє, що у Тернополі створюється "куточок Японії". Адже є чимало тернополян, які цікавляться бойовим мистецтвом самураїв, полюбляють японські суші та складають ікебани. Завдяки відкриттю центру японської культури "Дарума" до Тернополя приїздитимуть японці. А це дасть нові можливості знайомитись із японцями зблизька.
Як ти потрапила до Японії?
Вперше я приїхала туди у 18 років. Мала контракт як танцівниця шоу-балету "Водолій". Пригадую, що мене відразу вразила тамтешня краса... Згодом я прагнула дізнатися про країну більше. Тому дуже багато спілкувалася із японцями. Вони познайомили мене з Японією. Показали, яка вона різна.
Що вражає та впадає в очі?
Молодь там дуже експресивна, любить виділятися. У великих містах вони ходять із зеленим волоссям, у різних черевиках та різнокольорових шкарпетках. Думаю, що це пов'язано із тим, що Японія довгий час була закритою країною. Тепер до них приїздять іноземці, привозять свою культуру. На відміну від старшого покоління, молодь зазнає впливу інших культур. А от старше покоління японців поводиться зовсім по-іншому. На вулицях можна часто побачити чоловіка, який іде з гордо піднятою головою, впевнено та легко. А за ним на півкроку позаду дріботить дружина. Цю дистанцію вона буде зберігати усю дорогу.
Часто японки одягають кімоно? Чи є в них традиція, як в українців щодо вишиванок, передавати одяг з - покоління в покоління?
Для японців найкрасивіша жінка та, що в кімоно. Але це вбрання не для щоденного носіння - воно з дорогого шовку, тому дуже дороге. Та й одягати його не так легко. Якось для фотографії мене перевтілювали у справжню японку. Для цього моє лице вкрили білилами, замальовували брови та надавали їм квадратної форми. Губи зробили мініатюрними, у формі бантиків. Щодо одягу, то спочатку надягнули ситцевий халат, потім перемотали талію рушником. Далі - ще один довгий халат, потім, зрештою, кімоно, яке перев'язали поясом обі у талії. Завершили церемонію зав'язуванням банту на спині. Цікаво, що у нас жінки намагаються підкреслити та увиразнити фігуру. Японки навпаки - приховують принади фігури за кімоно.
Японські дівчатка одягають кімоно на урочисті події, свята. Не знаю, чи матері дарують його своїм донькам.
Чи комфортно було тобі у Японії?
Мені всюди було комфортно. На дорогах, у будинку, в парках - відчуття досконалості. Все таке гарне, що хочеться споглядати та насолоджуватися. Все навколо створене для тілесного та душевного задоволення. Японці вміють цінувати та насолоджуватися будь-якою дрібничкою. Якщо у нас поля - запущені, будинки - захаращені, то там цінують кожен сантиметр землі. До того ж, куди не приходиш, бачиш, що тобі раді. Там вміють показати значимість людини.
Японці мені часто говорили, що я більше японка, ніж українка. Чим більше я їздила в Японію, тим більше розуміла, що мені це подобається і я хочу повернутися туди знов.
Ви народилися в Угорщині, живете у Тернополі, любите Японію...
В Угорщині я жила три роки. Батьки розбудовували військове містечко - там вони були інженерами. Про цю країну у мене небагато спогадів. Пам'ятаю озеро Балатон - величезне, із великою кількістю вітрильників. Хоча батьки розповідають, що воно маленьке...
У Тернополі я навчалася, одружилась та народила доньку. Було ще навчання та робота у Києві. Але сприймати красу та насолоджуватись звичайними речами щодня мене навчила Японія. Не даремно кажуть: "Побачивши Японію один раз, хочеться повернутися туди знову".
Які спогади з дитинства - найяскравіші?
У 14 років хотіла бути актрисою. Тому часто крутилася перед дзеркалом. Хотілося зіграти стару Кайдашиху. Мені подобалися ролі не принцес чи красунь, а жінок "з характером".
У дитинстві я ходила ще на танці, плавання, волейбол, музику. Завдяки танцям багато подорожувала Україною і навіть поїхала до Японії.
З якими незручностями зіштовхувалася у Японії в побуті?
Було дуже незручно сидіти у ресторанах чи кафе на колінах - "німіли" ноги. Японки звикли до такої пози, а я ні. Проте, на щастя, в сучасній Японії чимало закладів зі звичними для нас кріслами, столами.
Чи є у Японії "куточок України"?
Дуже мало спільних асоціацій. Гори та море дещо нагадують південний берег Криму.
Які елементи японської культури зараз модні серед тернополян?
Чимало тернополян цікавляться бойовим мистецтвом самураїв. Захоплюються виготовленням ікебан, готують японські смаколики - суші та роли. У культурі та побуті японців є ще чимало красивого та чарівного!
Чому вирішила викладати японську, а не займатися і далі танцями? Адже телевізійні проекти зробили танці дуже популярними.
Танцями я займалася 12 років. Мої батьки як на акторство, так і на танці дивилися скептично. Підтримували, бо вважали ці заняття моїм хобі, а не професією. Та коли я захотіла вступати до Рівненського інституту культури, запротестували.
У 15 років я вступила до коледжу на філологічний факультет. Після закінчення коледжу ще не визначилась із професією. І тільки у 21 рік, побувавши у Японії, вступила до Київського міжнародного університету, до інституту лінгвістики на факультет східних мов. Японія стала частинкою мого життя, тому я вирішила стати перекладачем та навчати мови інших.
Які японські сувеніри прикрашають твоє житло тут, у Тернополі?
Червоні ліхтарики, ляльки гейші в кімоно, будиночки-ялинки з плакучого дерева.
Як виховуєш свою доньку?
У три роки Софійка уже знає чимало слів англійською та японською мовами. Цілеспрямовано, але в ігровій формі, з двох років ми вивчаємо мови. Адже в цьому віці дітки легко запам'ятовують нові слова.
За скільки часу можна вивчити японську мову?
У "живому" середовищі за півроку я вже спілкувалася із японцями на побутовому рівні. Вважаю, що будь-хто, маючи бажання, почне говорити японською за рік. Це не важко. Українцю важче дається англійська чи французька вимова.
У японців складне письмо. Словники дають понад 80 тисяч знаків-ієрогліфів. Проте для читання текстів достатньо 2-3 тисячі знаків. До речі, у мене багато знайомих українців у Японії, які не вміють ні читати, ні писати. Але це не заважає їм порозумітися з японцями.
Чи багато неписемних у Японії?
У них не кожен прочитає газету, як в нас. У японців дві азбуки: хірагана та катакана, плюс ще ієрогліфи. Хірагана використовується для написання японських слів, катакана - тільки для іншомовних запозичених, яких не так багато. Щодо ієрогліфів, це слово або частинка слова, яка дописується азбукою хірагана. Написання ієрогліфів для японця - мистецтво.
Як можна удосконалити мову, якщо у Тернополі нема носіїв мови - японців?
Гадаю, що ситуація невдовзі зміниться. Адже у жовтні минулого року уже приїздила делегація японців. Хоча до цього часу у Тернопіль не навідувалися представники "країни сонця, що сходить". Згодом знову приїдуть, запевнив Микола Більчук (голова Тернопільської федерації кендо, який організував українсько-японський форум у Тернополі - прим. ред.). Це будуть японські бізнесмени з провідних фірм. Думаю, що результатом такої співпраці можуть стати спільні проекти. А це працевлаштування для тернополян. Тому варто говорити про перспективність японської мови.
Біографія
Світлана Іванюк народилася 1 січня 1980 року у м. Естергом (Угорщина), у родині українських інженерів. У 1983 році із родиною переїхала до Тернополя. Закінчила Тернопільську середню школу ¹14. Відвідувала хорову школу "Зоринка", театр танцю "Посмішка" та шоу-балет "Водолій". Навчалася в Галицькому коледжі ім.В.Чорновола на філологічному факультеті. У 2001 р. вступила до Київського міжнародного університету, навчалася в інституті лінгвістики на факультеті східних мов. Одружена. Виховує трирічну доньку Софійку.
лист до редактора
версія для друку
