Чому з молодих талановитих українських спортсменів так рідко виростають олімпійські чемпіони? Скажете, нема умов? Ні, відповідь не зовсім правильна. Львівський тренер Михайло Сташків тренує своїх спортсменів бігати з перешкодами у Стрийському парку Львова (тож, якщо побачите людей з торбинками на ногах, які стрибають калюжами, ямами і лавками – не поспішайте викликати санітарів:).

І результати тренувань – більш ніж чудові. На думку тренера, проблема в тому, що в українських спортсменів з віком… щезає мотивація. Втім, якщо вашої власної мотивації вистачає лише на ранкові пробіжки хорошою погодою без перешкод, поради тренера теж вам згодяться.
На Перших юнацьких Олімпійських іграх в Сінгапурі львів’янка Оксана Райта стала бронзовою призеркою у стипль-чейзі (бігу з перешкодами) на 2 кілометри.
Для багатьох ця медаль українки стала сюрпризом. Навіть попри те, що за два місяці до Ігор львів’янка стала переможницею першості Європи серед юніорів у Москві, серед потенційних призерів Юнацької Олімпіади прізвища Райти не було. Спокійними та упевненими у запланованому результаті були лише самі автори цієї перемоги – спортсменка та її тренер Михайло Сташків. Це далеко не перший успіх Сташківа-тренера. У чому секрети його таємниць у “вирощуванні” чемпіонів, розповідає сам тренер.
У нашій групі моя дружина Ірина Кропивницька виконує функції лікаря і менеджера. Вона ж і шукала спонсорів, на підготовку Оксани, – розповідає Михайло Сташків. – Власник готельно-ресторанного комплексу “Княжа Гора” регулярно виділяв нам значні суми. Оксану забезпечили повноцінним харчуванням, жила вона в комфортних умовах. Тобто у нас було все необхідне для повноцінних тренувань та відновлення. Руку на пульсі контролю здоров’я нам допомагав тримати львівський диспансер.
У сучасному спорті відновленню та фармакологічній підтримці приділяють особливу увагу. Хто у вашій команді цим займається?
Я сам. На рівні хорошого лікаря читаю кардіограму чи аналіз крові. У мене навіть є власний кардіограф. Чимало лікарів, з якими обговорював тему роботи серця та кардіографію, страшенно дивувалися, коли дізнавалися, що я не закінчував медінституту. Я не лікар, а професійний тренер. Але мені треба знати, чи добре я навантажив спортсмена, можливо, йому можна додати навантажень, а може, варто знизити темпи? Відповідь на ці питання дає кардіограма. До усього я доходив сам. На початках це був жах! Ніхто з лікарів на мої прохання проконсультувати не хотів і слова правди сказати. Але мені пощастило. У Стрийському парку, де ми тренуємося, полюбляв гуляти з онуками Юрій Колупаєв, зірка львівської кардіології і у минулому легкоатлет. Коли у мене виникали якісь запитання, він охоче ділився своїми знаннями, підкореговував мене.
Я сам дійшов до того, звідки і на який день у кардіограмі з’являється екстрасистола (понаднормове скорочення серцевого м’яза. – ред.), як реагує конкретний спортсмен на різні види навантажень, як реагує серце на різні види роботи: бігові вправи по 200 м, по 800 м, по 1000 м, темповий крос тощо.
Я підготував 68 призерів СРСР, 60 з них входили до трійки найкращих і на “дорослих” чемпіонатах. Колись на першості Союзу серед юніорів у Кисловодську з 270-ти чоловік на старті усі призові місця посіли учні Сташківа. Знаєте, що мені після цього сказали? “Твое место в тюрьме!” Не могли повірити, що це можливо – набрати звичайних новачків і довести їх до такого рівня.
Нас з учнями оточила міліція, і під конвоєм ми пішли на допінг-контроль. “Кому ви довіряєте?” – запитали мене. – “Келлі”, – я назвав одного прибалтійського тренера, який, точно знав, не підсипле чогось у пробірки. Він провів тести – усе чисто. А всі думали, ми втікатимемо, наче останні злодюжки. Через тиждень нас запросили у Москву, начебто на тренувальний збір. А насправді відразу з літака дітей повели на ще один допінг-контроль. Після цього їм дали квиток на літак до Ленінграда. Там на них чекав ще один контроль. Увечері я зустрів їх у Львові.

Після цього нас визнали. До мене всі підходили з одним запитанням: “Ну, розкажи, що ти робив? Як тобі це вдалося?” А що я їм скажу? Сказав, що ми чесні. Порівняно з ними ми виглядали невинними ягнятами. У збірній Союзу вони робили зі спортсменами все, що хотіли. Хімічили, і у великих дозах. Головним завданням медиків було вивести з організму цю всю хімію до офіційних міжнародних стартів. Якщо рівень заборонених речовин усе ж перевищував норму, спортсменів за кордон не випускали.
“Відмазка” була завжди одна: “Спортсмен травмувався і не встиг відновитися”, або ж одвічне “через сімейні обставини”. Деколи допінг-проби брали перед самим літаком – так практикувалося для тих спортсменів, у кого показники були на межі дозволеного. Якщо ж проби були позитивними, у слухавку з лабораторії лунало: “Привітайте з днем народження, – наприклад, Володю. Наш колектив щиро вітає”. Це означало, що тому спортсменові бігти не можна. Але усе це не виняток з правила, характерний для якоїсь однієї системи. На цьому і досі весь світ стоїть.
Та навіть якщо грати чесно за правилами, все одно можна “залетіти”. Купуєте ви, наприклад, один препарат, складові якого дозволені. А там виявляється, що препарат був підробленим, і деякі його складові зовсім інші, заборонені. Тому чистого спорту не буває в принципі. Я принаймні в це не вірю.
Ваша вихованка Оксана Райта стала призеркою юнацької Олімпіади у стипль-чезі. Де у Львові ви тренуєте біг з перешкодами?
У Львові немає елементарних умов для розвитку стипль-чезу. Про яму з водою можна лише мріяти. Ми тренуємося у Стрийському парку. Стрибаємо через… лавки. Позаду однієї лавки, що на центральній алеї, ми самі вирили яму. А потім її ретельно замаскували – “під архітектуру”. Щоби вписати все це у рельєф, потрібно було вирівняти велику площу. Тож принесли камінь і пісок, а восени ще й засипали листям, щоби начальство не засікло (сміється). Коли падає дощ, яма наповнюється водою. У Львові води завжди вистачає. Наша яма навіть краща, ніж у суперників, які тренуються на стандартних спорудах. Принаймні корисніша для здоров’я: у моїх спортсменів не так відбиваються ноги. Ми приземляємося не на асфальт чи бетон, а на ґрунт. Так бережемо спину й ноги.
Окрім ями, маємо ще два бар’єри. Я сам купив залізо, заплатив зварнику, вирив у парку ями, де ховаємо ці бар’єри. Після кожного тренування засипаємо усе це добро листям – щоби бомжі не знайшли і не здали на металолом. Нас усе це цілком влаштовує. Технічно Райта виходить з ями так, як найкращі кенійські аси, які перемагають на “Золотій лізі”. І хто подумає, що яма для тренувань у нас саморобна? Як це не дивно, Стрийський парк мені імпонує. Маємо можливість тренуватися в манежі. Але там пилюка, інфекції. Нам добре й у парку. Якщо дощ, на ноги вдягаємо целофанові торбинки. Усім, хто у негоду бігає, рекомендую – ніколи не застудитесь.
Маю багато власних тренерських таємниць. Я не готовий ділитися ними з усіма. А в парку ніхто не підглядає за нами. Тому нам нема на що жалітися і нарікати. З приходом на посаду голови Львівської обласної федерації легкої атлетики Олега Нємчинова легкоатлетам стало жити краще. Він за нас стіною стоїть. Якщо у нас виникають труднощі, ніколи не відмовляє.
Завдяки чому Оксана перемогла на Олімпіаді?
Завдяки техніці. У неї техніка проходження перешкод – одна з найкращих у світі не лише серед юніорів, а й серед дорослих. Та поки що ми поступаємося у функціональній підготовленості. Однак дівчина зовсім юна, давати екстремальні функціональні навантаження їй ще зарано.
За фізичною підготовкою ми завжди пильнуємо. Вона у поєднанні з функціональною готовністю і технікою є формулою перемоги. Просто багато бігати – цього недостатньо. Тренування бігуна – неначе сольфеджіо у музиці. Тонкі матерії, одним словом. Тут усе повинно бути виваженим, вивіреним. Робота тренера ювелірна. Нам, окрім ерудиції та спеціальних знань, потрібен великий практичний досвід. Як ми починали роботу? Не з бігу з подоланням бар’єрів, а з найпростішого – гімнастичних вправ на гнучкість, з укріплення м’язів стопи, підкачки усіх м’язів тіла, щоб в опорно-рухового апарату не було слабких ланок, щоб він витримував усі навантаження, багаторазові стрибки у ями. В усіх наших дівчат добре розвинуті м’язи ніг і спини.
Ось ми були на зборі з фехтувальниками. Я з першого погляду помітив, що майже у всіх них слабка ланка – спина. Найменше перевантаження організму – і ця ланка одразу ж “вилетить”. Ми такого намагаємося не допускати. Адже спина для спортсмена – ключова ланка. Це наче провід від комп’ютера – голови до виконавчого органу – ніг. І якщо з цим проводом щось трапляється, страждатиме весь організм.
У Сінгапурі ми розраховували, що у фіналі Райта покаже високий результат. Але в тих умовах пробігти під 6.41! Я був надзвичайно здивований. Не побоюся прогнозувати, якщо б Оксана у таких кондиціях змагалася в Парижі чи Берліні, результат був десь під 6.30. Ця дівчина творить дива. За два з половиною місяці вона з особистого рекорду скинула 18 секунд!
Зазвичай на змаганнях головним завданням учениці є втриматися до фінішу. Фініш – це наша козирна карта. Чи не всі суперниці бояться фінішного спурту Райти. Колись у мене був учень Андрій Булковський, триразовий чемпіон Кубка Європи, перший в Україні чемпіон “Золотої Ліги”. У нього також був блискавичний фініш. Тож суперники усіма силами намагалися по дистанції виснажити його, задавали шалений темп бігу, щоб задовго до фінішу відірватися від Булковського. Оксана також біжить за принципом: аби добігти до фінішу, а фініш – наш.
Тепер, мабуть, поглядаєте у бік “дорослої” Олімпіади?
Принаймні у бік Лондона не дивимося. Не варто ставити коня поперед воза. Звичайно, можна було б спробувати – форсувати підготовку, ризикувати. Але навіщо? Щоб сконструювати надійний механізм, який безперебійно працюватиме багато років, потрібно відшліфовувати кожну найменшу деталь.
В іншому разі цей механізм швидко вийде з ладу. За таким же принципом працює людських організм. Форсування підготовки може вивести його з ладу.
У мене Оксанка тренується лише третій рік. Перед тим вона три роки займалася бігом на 800 м у Сокалі в Олени Кретів. Ми вмовили її батьків відпустити доньку до Львова, щоб вона вступила у Львівське училище фізичної культури. Так вона потрапила до мене в групу. Починали ми знову ж таки з 800 м.
А як дійшли до стипль-чезу? Спочатку я подумував про те, щоб випробувати Райту на 1500 м. На 800 м в Оксанки в Україні конкуренція підібралась велика: Ткачук, Сидорська, та й інші намагалися показати себе. Суперниці й на зріст вищі, й на дистанції швидші. Ми прикинули – шансів у нас ніяких. До того ж, якось один мій колега сказав, що я ніколи не зможу підготувати більш-менш пристойного бігуна з перешкодами, бо поняття не маю про стипль-чез. Мене це зачепило. І я для себе вирішив, що колись обов’язково підготую такого бігуна. Коли починали з Оксаною думати про довші дистанції, у мене виникла ідея спробувати стипль-чез саме з нею. Райта майже ідеально підходить для цього. У неї є необхідні для цієї роботи якості – чудова координація та сильна стопа. А також хороша фізична підготовленість.
Стипль ми почали тренувати, ви не повірите, влітку минулого року. Перші місяці бар’єрний біг у нас відверто “не йшов”. Я вже готовий був сказати: “Ну все, це не твоє”, облишити цю справу. Подумки знову повернувся до 1500 м. Як раптом одного дня побачив – “пішло”! І як пішло! Красиво, елегантно, неначе все життя Оксана тільки тим і займалася. Потрошку-потрошку, й Райта стала обходити моїх довгоногих Юлію Кухар, чемпіонку України серед юніорів і бронзову призерку серед дорослих, й Іру Євочку – переможницю Всесвітньої гімназіади. Деколи у мене складається враження, що бар’єри для Оксани не існують. Долаючи перешкоди, вона показує час трішечки гірший, ніж у гладкому бігу. Це фантастика!
Хто найбільше вплинув на становлення Михайла Сташківа як тренера?
Я пройшов московську школу – науково-дослідний інститут фізичної культури. Їздив на тренерські курси та семінари до Великої британії й Німеччини, спілкувався з видатними людьми моєї професії. Але найбільше враження справив на мене лорд Кое. Незважаючи на гучні титули й приналежність до палати лордів, інженер за освітою Пітер Кое до тренерської роботи взявся сам: тренував свого сина Себастьяна Кое і зліпив з нього дворазового олімпійського чемпіона у бігу на 1500 м. Він вразив мене математичним розрахунком кожного окремого тренування й цілої системи підготовки.
Мені пощастило слухати лекції Кое та спілкуватися приватно. У нього я багато чого взяв такого, що й донині використовую в тренерській практиці. Окрім всього, мені імпонував і його спосіб подачі інформації. На лекціях в Бірмінгемі в присутності багатьох поважних осіб він не вважав за потрібне уникати міцних виразів. Якось, побачивши приголомшену публіку, лорд Кое сказав: “Речі слід називати своїми іменами. Чим швидше ви навчитеся це робити, тим швидше досягнете успіху”. Я – моряк у минулому, тому такий підхід мені подобається. Ось у мене в машині диски лежать – “Североморские песни”. Я цими піснями учням мізки промиваю. Там “не здаватися” і “знову в атаку” – ключові слова. Терпіти і нікого не боятися, перемога – це головна мета. Ці пісні допомагають готувати психіку до змагань. А в Німеччині мене вразила дисциплінованість. Хоча, як на мене, німці надто заорганізовані. Якщо у плані у них щось написано, значить, за будь-яких умов потрібно це виконувати. Щоправда, у них і умови всі є, щоб ці плани втілювати у життя…
Багато тренерів зіштовхуються з проблемою переходу юніорів у дорослий спорт. Чому багато талановитої молоді не уживаються у дорослому спорті?
Діти виростають і хочуть красиво жити. Якщо вони приходять з дискотек о третій-четвертій ранку, я не бачу сенсу далі їх тренувати. На цьому спорт завершується. А жаль. Зазвичай сил та потенціалу у них вистачає. Але, як показує досвід, перемагає кохання. Або ж комп’ютери чи дискотеки.
У цьому аспекті не можу не згадати про одного з найкращих своїх учнів – Андрія Булковського. Гарний був хлопець, охайний. За жінками не бігав. Вони самі переслідували його. І відмовити їм вдавалося не завжди. А це заважало тренуванням. Мотивація до тренувань у нього з’явилася лише з приходом у мою групу красуні Марини Рибкіної. Ця дівчина нікого не залишала байдужим. Мало того, що зовнішність у неї модельна була, та ще й начитана, цікава. Булковський не міг не звернути на неї уваги. А Марина йому сказала: “Заміж за тебе вийду тоді, коли виграєш два Кубки Європи”.
У майже малолітньому віці (йому тоді був 21 рік) Булковський на Кубку Європи обійшов усіх іменитих бігунів, чемпіонів та призерів Олімпійських ігор, зокрема іспанця Ферміна Качо, олімпійського чемпіона-1992. Булковський став першим спочатку на 1500 м, а за кілька днів побив Європу і на 800 м. Тільки-но ми повернулися в Україну, він відразу полетів до Львова, зранку пішов до РАГСу, написав заяву, і їх без черги (він динамовець, а військових обслуговують без черги) тут же розписали. Ось так. Булковський і після того непогано тренувався, але то було вже не те.

Довідка “МП”
Михайло Сташків народився 16 жовтня 1943 року у Львові. Заслужений тренер України, відмінник освіти. Підготував понад десять призерів першостей Європи та світу з легкої атлетики (біг на середні та довгі дистанції). У “колекції” тренера понад 500 нагород чемпіонатів та Кубків України, СРСР, першостей Європи та світу. Найвідоміші вихованці: Андрій Булковський (триразовий чемпіон Кубка Європи, срібний призер юнацької першості Європи, рекордсмен України у бігу на 1500 м та 2000 м), Василь Цікало (бронзовий призер зимового Кубка Європи, срібний призер Кубка Європи серед юнаків), Ірина Євочка (чемпіонка світу серед школярів), Марія Василюк (восьме місце на чемпіонаті світу у напівмарафоні) та інші.