Ми вже якось говорили про українських силачів і про те, чим вони займаються до і після “сильної” кар’єри. Цього ж разу наша розмова – з одним з найсильніших чоловіків України і всієї планети, Василем Вірастюком. Щоправда, останнім часом дворазовий володар титулу “Найсильніша людина у світі” здебільшого виступає не як богатир, а як організатор і суддя змагань.

Влітку у мальовничому курортному Трускавці збірна українських стронгменів провела очну зустріч зі збірною Європи. Збірна атлетів нашої країни перемогла. Організатор цього привселюдного протистояння-видовища – заслужений майстер спорту України, дворазовий (2004 і 2007 роки) володар титулу “Найсильніша людина планети”, найвідоміший “Богатир України”, а сьогодні – президент Ліги стронгменів України Василь Вірастюк.
Василю, скільки часу минуло, як ви завершили активні виступи у змаганнях?
Останній мій турнір був на початку літа 2008 року – командний чемпіонат світу.
Після цього на що були спрямовані зусилля?
На одужання. Я все ж таки сподівався, що одужаю… Перепробував багато чого. Потім прийняв рішення, що не буду виступати. Тому що травма не давала мені змоги у нормальному ритмі тренуватися. Я не міг нормально присідати, не міг робити нормально станову тягу, а для нашого спорту ця група м’язів дуже важлива. І я прийняв рішення – завершити спортивну кар’єру.
І на чому зосередили увагу?
На вихованні своїх дітей (у Вірастюка двійко синів – Адам 2003 р.н. і Олег 2008 р.н. – Ред.)…
А у богатирському багатоборстві?
На роботі із молоддю. У неї ми активно включилися у 2009 році, відколи організували професіональну Лігу стронгменів України. Недавно проводили турнір у Калуші, а згодом у нас відбувався парний турнір в Івано-Франківську. У цих двох турнірах якраз і брали участь аматори і молоді спортсмени – усі ті, які розпочинають свій шлях “богатирів”. За ними, думаю, майбутнє.
Скільки часу треба атлетові, щоб досягнути рівня члена збірної?
Насамперед це має бути спортсмен не нижче рівня майстра спорту, а то й майстер спорту міжнародного класу в одному із базових видів – важкій атлетиці, пауерліфтингу, боді-білдингу чи штовханні ядра із легкої атлетики, із вільної боротьби, з арм-реслінгу… Тобто – із силових видів спорту. Маючи таку базу, треба ще три-п’ять років, щоб набратися досвіду і пробувати переходити до роботи на тих снарядах, на яких ми працюємо зараз.
Тобто такий варіант, що людина прийшла, як кажуть, “нізвідки” і потім через два-три роки може потрапити хоча б у першу десятку, ми навіть не розглядаємо. Це просто неможливо. Людина, яка приходить у наш вид спорту, мусить бути уже фактично підготовленою.
Мусить бути особистістю у своєму окремому виді спорту: чи це пауерліфтинг, чи важка, чи легка атлетика.
У збірній України залишилося тільки двоє атлетів із команди, капітаном якої були ви…
Над зміною поколінь ми почали думати ще раніше, до того, як організувалися у Лігу. Впродовж 5-6 років ми організовували “Богатирські турніри на призи Василя Вірастюка”. Тож атлети, які виступають у складі збірної сьогодні, виросли на цих турнірах. Сергій Конюшок почав пробувати себе в Івано-Франківську, це був десь 2004-2005 рік. Віктор Юрченко набував на них досвіду. Олександр Пеканов, Олександр Лашин… Майже усі атлети, які брали участь у останньому протистоянні збірній Європи, так чи інакше проходили через ці турніри.
Які перспективи, із огляду на молодість, у сьогоднішньої збірної України?
Я не візьмусь загадувати наперед, робити якісь прогнози на майбутнє… Не дай Боже, у будь-який момент бодай один атлет із цієї команди травмується, і можна сказати, що команди немає. Так воно вже є…
Зараз завдання нашої Ліги – наполегливо займатися молоддю.
Турнір у Калуші був знаковим у цьому плані. Ми видали там шість професіональних ліцензій молодим атлетам. Це дуже перспективні, по 19-20 років, хлопці. І якщо вони не запустять себе, то через рік-два будуть дуже хорошими. Вони навіть зараз не гірші за того ж данця чи ісландця, які виступали у збірній Європи.
А до скількох років у вашому виді спорту втримуються атлети?
Це індивідуально. Коля Мельник у нас виступав до 42-ох. Деякі атлети завершують і у 20, і у 25 років. У богатирських іграх спортсмени працюють на межі можливостей. Людина не може дуже довго виступати на найвищому рівні. Буквально декілька років. А потім починаються травми, психологічна втома…
Скільки турнірів припадає на рік на стронгмена?
Залежно, якого рівня атлет. У мене були роки, коли тільки за літо було по вісім турнірів…
Ваш вид спорту – дуже травматичний?
Травми у нас трапляються... Усе залежить від професіоналізму спортсмена. Чим він вищий, тим менше атлет зазнає травм – тому що технічно виконує вправу правильно.
Сам тренувальний процес атлетів займає багато часу?
У середньому не більше двох годин на добу. Як тренуються легкоатлети чи штангісти, так і стронгмени. Немає сенсу тренуватись більше. Звичайно, можна і півдня чи більше тренуватися. Тільки після цього можна тиждень лежати і відновлюватися…
Харчування стронгменів якесь особливе?
Ні. Ми тут не вигадуємо нічого. Єдиний нюанс – це те, що у харчуванні наших атлетів обов’язково має бути присутнє м’ясо. І не тільки одного якогось виду… Має бути і риба, у тому числі червона. В ідеалі – має бути червона і чорна ікра, куряче м’ясо, куряча грудинка і усі ті продукти, у яких є великий вміст білка.

Довідка “МП”
Василь Вірастюк (22 квітня 1974, Івано-Франківськ) – український стронґмен, “Найсильніша людина України” (2000, 2001, 2002, 2003, 2005), чемпіон світу і володар титулу “Найсильніша людина світу” (2004), член збірної України, яка виборола титул “Найсильніша нація світу” 2003 і 2004 рр, Заслужений Майстер спорту України.
У травні 2003 року на День Львова Василь Вірастюк встановив світовий рекорд, протягнувши п’ять трамвайних вагонів більше ніж на десять метрів і десять скріплених між собою машин майже на 20 метрів.