Нещодавно з’явилася нова нагода поговорити про українських шахістів: на Всесвітній шаховій Олімпіаді чоловіча збірна України завоювала золото. Срібло дісталося росіянам, ну а на третьому місці – збірна Ізраїлю. Тож не дивно, що видатний львівський гросмейстер Василь Іванчук повернувся додому із Олімпіади у хорошому настрої… Маестро поділився досвідом переможця з читачами, яких цікавить світ шахів.

Майже у кожній партії йому вдавалася така гра, якої він прагнув. Партнери Іванчука, побачивши, що лідер команди подає приклад, гідно його підтримали. І хоча шахи – індивідуальний вид спорту, атмосфера командних турнірів накладає на членів колективу особливу відповідальність. Тож якщо є командний дух, приходять перемоги. На Олімпіаді в Ханти-Мансійську збірна України, очолювана Василем Іванчуком, здобула “золото”.
Це ваша четверта золота нагорода переможця Всесвітньої шахової Олімпіади. Котра з них далася найважче?
Золоті медалі легко не даються. Коли у 1988 році був дебютантом у збірній СРСР, хотів виступити якнайкраще. Потім вже очолював команду, то тим більше не міг дати собі слабинку… Загалом, ідучи на поєдинок, завжди прагну перемогти. Іноді не вдається досягти запланованого, але в моїх партіях ви не знайдете коротких нічиїх.
Як готуєтеся нині до змагань? Як готувалися до цієї Олімпіади?
Підготовка до кожного турніру має кілька складових – чисто шахової підготовки, набуття добрих фізичних кондицій, відповідного психологічного настрою. У нас був тренувальний збір під Києвом. А вдома я часто ходив з тенісною ракеткою на корти. Отримував величезне задоволення від тенісної гри... Змагання у Ханти-Мансійську відбувалися в Палаці спорту на тенісному майданчику, і я побачив у цьому хороший знак – недаремно ж займався тенісом. Готель був розташований майже у лісі, куди я виходив подихати свіжим сибірським повітрям, подивитися, як жваві білочки перестрибують з гілки на гілку. Це створювало спокій в душі і в думках, сприяло концентрації на кожну партію.
В Інтернеті можна було слідкувати за вашими партіями. Найбільше враження на мене справила партія з грузинським шахістом Джобава: його найсильнішу фігуру ви заманили у свій табір і полонили чорного ферзя на першій горизонталі своїми легкими фігурами…
Така підсумкова позиція не часто трапляється в партіях гросмейстерів… Нещодавно я поступився Джобава на одному турнірі й прагнув узяти реванш. Вдалося втягнути суперника в таку позицію, яка принесла мені успіх.
Вдалий виступ на Олімпіаді дозволив вам підняти рейтинг?
Так, я попередньо вже прикинув, що на 1 листопада він сягне позначки 2772, що дозволить перейти на шосте місце у світі. До кінця року гратиму ще в кількох турнірах, хочу на високому настрої закінчити вдалий для мене сезон. Перемога збірної на Олімпіаді – це великий успіх, і я думаю, що завдяки цьому з’явиться стимул для розвитку шахів в Україні. Сподіваюся, у нас з’являться престижні турніри, можливо, навіть турніри рівня Лінареса, Вейк-ан-Зеє або Меморіалу Таля…
Чи спостерігали ви в Ханти-Мансійську за олімпійським турніром жінок?
Особливо не вникав, але результати знав. Шкода, що на фініші нашим дівчатам не пощастило, бо ж і вони могли бути в призерах. Утім, приємно, що вдало зіграла дебютантка таких відповідальних змагань – 18-річна стриянка Марічка Музичук, яка показала найкращий результат серед запасних.
Шість років тому в Кальвії, коли Україна теж стала чемпіоном, у переможній команді виступав ще один львівський гросмейстер – Андрій Волокитін. Чому цього разу він не потрапив до складу?
Андрій був у списку кандидатів, але головний тренер Володимир Тукмаков вирішив узяти харків’янина Олександра Мойсеєнка. Якби були два запасні, як раніше, Волокитін був би в Ханти-Мансійську. Але він і далі належить до широкого складу збірної.
Нині найвищі титули належать шахістам вашого покоління, яким понад 40 років. Віші Ананд – чемпіон світу, Борис Гельфанд – переможець Кубка світу, Василь Іванчук показав найкращий результат на Олімпіаді. Чи відчуваєте ви “подих у спину” молодших суперників?
Названі вами шахісти стали відомі у світі, коли нам було по двадцять. Нині наші найголовніші суперники – приблизно такого ж віку. Світовий рейтинг очолює норвежець Магнус Карлсен, вдало про себе заявили Веслі Со з Філіппін, Аніш Гірі з Нідерландів, француз Максим Ваш’є-Лаграв, той же Сергій Карякін, який тепер грає під російським прапором. Думаю, саме вони будуть колись на таких позиціях, як ми тепер. Але наше покоління ще диктує “моду”. Я, зокрема, хочу грати ще сильніше і знаю, як це зробити…
І на завершення… Чим усе-таки є для вас шахи?
Вважаю, шахи – це не тільки спорт, не тільки мистецтво, не тільки наука. Це свого роду модель життя, спосіб мислення, сприйняття світу, який у шахістів трохи інакший, ніж в інших людей. Може, тому на декого з нас і дивляться як на диваків, – але це треба зрозуміти…

Довідка “МП”
Василь Іванчук народився 18 березня 1969 року. Міжнародний гросмейстер з 1988 року. Чемпіон Європи серед юнаків, абсолютний чемпіон Європи, віце-чемпіон світу, чемпіон світу у складі збірних СРСР (1989) та України (2001), переможець Всесвітніх шахових Олімпіад (1988, 1990, 2004, 2010). Чемпіон світу з блискавичної гри, володар шахового “Оскара” (1991, 1995) – як найкращий шахіст світу. Володар титулу “Шаховий гетьман України”.