В житті навіть найзатятіших парубків настає момент, коли вони “здають оборону” і вирішують жити разом зі своєю прекрасною половиною. Частина з них через деякий час, щоправда, починає тихцем каятися і рвати на собі волосся. Однак здебільшого такі трафунки трапляються саме через те, що перехід до спільного життєвого простору відбувався непродумано. Варто спрогнозувати, які підводні камені чекатимуть на тебе в цьому руслі – і приступати до розробки стратегічного плану.

Рано чи пізно відносини між хлопцем і дівчиною втрачають колишню гостроту. Ви більше не відкладаєте всі справи, не біжите в парк, щоб, вибравши на травичці вільне місце, сидіти пліч-о-пліч і вести багатогодинну змістовну бесіду на тему “Мені так з тобою добре”. Навіть квітникарки із сусідніх магазинчиків більше не вітаються з тобою. Це означає тільки одне: настав час приймати рішення. Пора або шукати когось іншого, хто змусить тебе заново переживати шалені почуття, або переводити відносини із уже існуючою партнеркою в більш зрілу фазу.
“Зріла фаза” з мови психологів людською мовою перекладається як “спільне проживання”. Нічого нового поки ще не придумано. Природний розвиток відносин між чоловіком і жінкою неминуче закінчується саме цим. Проходять сторіччя, міняються соціальні підвалини, освоюється космос, клонуються вівці, і з “Кока-коли” зникає цукор, а чоловіки й жінки як і раніше прагнуть жити в одній печері, укриваючись на ніч однією шкірою. Дивно.
Змінилася тільки форма попередніх переговорів. Якщо раніше чоловік ставав на одне коліно і, бентежачись від неприродності пози, белькотав щось на зразок “Чи не погодитеся Ви стати окрасою мого життя?”, а жінка в напівнепритомному стані відповідала “Я згодна”, то зараз зазвичай під ранок хтось із двох вимовляє: “Слухай, може, нам з’їхатися?” і другий видихає: “А що, давай спробуємо”.
Якщо вірити класичній літературі й порадам матерів, жити з кимсь треба тільки в тому випадку, якщо ти не можеш без цієї людини жити. Насправді ж причини в такого доленосного рішення набагато прозаїчніші. Наприклад:
1. “Мені набридло щовечора тягнутися додому”.
2. “Орендна плата останнім часом росте, як на дріжджах”.
3. “У тридцять років якось непристойно жити з батьками”.
4. “Це прекрасний спосіб позбутися, нарешті, від гавкоту сусідського собаки”.
5. “У неї є джакузі й канал “Спорт”, вау-уу!”
6. “Так я підготую його до думки про одруження”.
Закохані скріплюють договір поцілунком і, обійнявшись, починають мріяти про те, як славно вони заживуть.
Дівчина подумки перебирає варіанти нових шпалер і дитячих імен, а хлопець марить про щоденну вечерю й секс, бажано одночасно. Ці двоє ще не здогадуються, що вирішувати їм доведеться питання зовсім іншої складності. І “До тебе чи до мене?” – найпростіше з них. Тому що тут, як правило, все очевидно. Навіщо, приміром, переїжджати в “великий і дружній будинок” з мамою, татом, сестрою, чоловіком сестри, дітьми сестри й сенбернаром сестри на прізвисько Валуєв, коли в іншого є вільний дворівневий пентхаус (є й такі!).
Спочатку приймаюча сторона починає дивуватися: “Ого, скільки в тебе речей!”
Їй, цій стороні, важко змиритися з думкою, що людина, що раніше займала в будинку тільки половину стаканчика для зубних щіток, має ще якесь майно. Так що поки половинка все везе й везе, все тягне й тягне до дверей коробки, друга половинка тільки бурмоче: “Ну треба ж, як багато в тебе речей! Ні, ну ти подивися, скільки речей! Хм, я й не знав, що в тебе стільки речей”. Незрозуміло, чи констатує він факт, чи заперечує, чи повільно божеволіє. У цей момент добре б зупинитися й спробувати налагодити із цим напівбожевільним контакт. Почати розмову. На зразок: “Ти чого, га?” Йому, звичайно, відразу стане трохи соромно за свій егоїзм: “Так я просто так це говорю. Цікаво просто, що в тебе в коробках”. Але якщо почати перераховувати, що саме перебуває в коробках, партнер на кожне найменування буде знову реагувати, як папуга: “А навіщо тобі це?” або: “А це тобі дійсно потрібно?”
Тому знаючі громадяни, перед тим як з’їхатися, складають список того, що кожен з них внесе в спільний будинок. Найбільш необхідне, що навіть не підлягає обговоренню: його комп’ютер; її комп’ютер; його колекція пивних кухлів; її косметика; його запчастини до машини, включаючи міст від старого “Москвича”; її косметика; його старі гантелі, якими останній раз він користувався в 1987 році; її косметика.
Потім піднімається питання облаштованості простору.
Це життєво необхідно. Адже якщо хлопець переїде до дівчини, чия квартира нагадує будиночок для ляльки Барбі, все може закінчитися тим, що він почне вимочувати нігті в розчині морської солі з травами. Тому будинок доведеться зробити комфортним для проживання двох різностатевих істот. Дівчині треба буде піти назустріч побажанням свого нового сусіда. Хоче він привезти й встановити в центрі вітальні своє улюблене крісло з потрісканою оббивкою – будь ласка. “Ідея дуже цікава, любий, ми обов’язково її обговоримо. Але поки що тут постоїть скляний столик на коліщатах, добре?” Якщо хлопець почне обурюватися: “Тут немає нічого мого! Я хочу своє крісло! Тут! Крісло! Своє!” – дівчині доведеться, повільно знімаючи із себе халатик, ласкаво поцікавитися: “Що для тебе важливіше: наша любов чи крісло?”.
Битва за ліжко. Добре, якщо ви вже раніше на ньому спали. А якщо ні? Деякі пари зрозуміли, що компромісу між твердим і м’яким матрацом немає, і безліч переїздів припинилися і самозгорнулися саме на цій стадії. Ультиматуми “Це моя сторона ліжка!” теж зруйнували чимало союзів. Я вже не кажу про контроль над ковдрою. Не даремно цьому питанню таку увагу приділяв Гай Браунінг, відомий фахівець із міжстатевих відносин: “У сучасному світі фразу “Хто носить штани?” варто замінити на “Хто керує ковдрою?” Бій за ковдру – це лінія фронту у війні за владу в будь-яких відносинах, які ґрунтуються на спільному ліжку... Якщо ти встав з ліжка заради відвідування туалету, вважай, що визнав свою поразку у війні за ковдру. Вся ковдра й все тепле повітря, яке ти терпляче накопичував, відразу переметнеться до твоєї другої половини. Коли ти повернешся, тобі дістанеться лише зім’ята ганчірка”. Тож тим, хто все-таки вирішив жити разом, доведеться, мабуть, купити ще одну ковдру, тому що, як ми бачимо, переможців у цій війні немає, і не буде ніколи.
Необхідно заздалегідь вирішити питання й з музичним супроводом. Дуже важко існувати на одній території з людиною, що з ранку до вечора слухає новий хіт Періс Хілтон, якщо ти при цьому давній шанувальник “Арії”. Багатьом допомагають навушники, тож завчасно подбай про два комплекти. Те ж саме стосується й комп’ютерних ігор – не кожна дівчина витримає ревіння вмираючих монстрів і автоматні черги силою 80 децибел, тому надягай навушники, нехай кохана насолоджується тишею, яку зрідка порушує твоя лайка на адресу монстрів.
З ванною теж проблеми. Це раніше ви вдвох робили там водні процедури, розставивши на поличках ароматичні свічі й посипали воду пелюстками троянд. Зараз романтичний Ромео годинами вдумливо стриже у ванній нігті, а на голосний стукіт: “Скільки можна, ГА?” нервово відповідає: “Ти не в курсі, чому моя бритва знову затупилася? Що ти нею голила?”
Список проблем, з якими прийде зштовхнутися, можна продовжувати нескінченно.
Дівчата витрачають занадто багато туалетного паперу. Чоловіків треба довго переконувати, що не можна мочитися повз унітаз. Теплокровні вічно відкривають кватирку. Мерзляки влаштовують із кімнати душогубку. Педанти розставляють диски за алфавітом. Шалапути засовують “Аббу” між “Бітлз” і Бобом Діланом, а коли їх виводять на чисту воду, ще й репетують: “Це не я!” Хоробрі вимагають завести бультер’єра або хоча б морську свинку, боягузи наполягають на рибках і включеному на ніч світильнику.
От так подивишся на все це й думаєш: невже воно того варте? Адже набагато спокійніше усвідомлювати, що сковорідка, яка другий тиждень відмокає в раковині, – це наслідки твого кулінарного експерименту. Набагато приємніше спати, загорнувшись у ковдру, як у кокон. Набагато пришпильніше з розбігу падати у своє крісло, не переживаючи, що знесеш у польоті цей бісів скляний столик. Однак...
Однак люди, чоловіки й жінки, знову й знову вимовляють вічну фразу “Давай жити разом”. Зі століття в століття, хоч це й суперечить природному існуванню Homo sapiens, завзято прагнуть з’їхатися. Чому?
Тому, що є щось, що змушує нас трохи посуватися убік, даючи місце іншому. Звільняти місце в шафі. Поступатися улюбленою стороною ліжка. Говорити “ми” замість “я”. Дивитися, що вийде, якщо трохи розширити свій особистий простір.