Син мого знайомого слово “М’яв!” вивчив набагато раніше, ніж решту слів, і тривалий час вітав ним не тільки батьків а й домашніх мишок та хом’ячків, від чого останні почували себе трошки незручно. Тим не менш, малий виріс не тільки балакучим, а й навдивовижу врівноваженим і оптимістичним хлопцем. Адже для розвитку дитини домашні улюбленці значать так само багато, як і решта родини.

У якийсь момент кожен малюк обов’язково звертається до батьків з проханням завести вдома собачку або котика. Але не завжди це можливо: не дозволяють розміри квартири, у мами алергія. Однак погляньмо, що в психо-емоційному розвитку дитини значать тварини.
Людина– частина природи. Люди вийшли з тваринного царства і змушені досягати гармонії зі світом зовсім іншими, ніж тварини, способами. Однак людина з найдавніших часів використовувала “інстинктивну адаптацію” тварин: наслідували їхні звички на полюванні, в танцях, носили амулети з їхнім зображенням.
Тварини, таким чином, завжди були прикладом виживання та адаптації до довкілля, допомагали вижити.
Діти і тварини– їх пов’язує тонка ниточка, яку легко розірвати. Ставлення дитини до тварини має багато схожого зі ставленням стародавніх людей до тварин. Дитина не має тієї зарозумілості, яка спонукає згодом дорослу культурну людину відокремити різкою межею власну природу від решти тварин. Не замислюючись, дитина вважає тварину рівною собі істотою (це знаходить відображення у багатьох народних казках), відчуває спорідненість з тваринами сильніше, ніж ми, дорослі, можемо собі уявити.
Часто ми кажемо, що діти більш відкриті, тому більш уразливі. Вони ще відчувають свій зв’язок з усім живим, з животворною енергією, про яку пишуть люди, які займаються духовними практиками. Для того, щоб створити для дитини повноцінне оточення, його вкрай необхідно наповнити життям. Дитина має бути оточена рослинами, тваринами та людьми, інакше вона втратить зв’язок із усім живим– це обов’язково залишить свій слід на здоров’ї, на психічному, інтелектуальному розвитку і соціальній адаптації. Ми зараз настільки щільно загородили себе склом, пластиком, бетоном, настільки наші голови задурені вирішенням поточних проблем, що багато хто взагалі забув про важливість природи. Не випадково, до речі, одяг для малюків роблять тільки з натуральних тканин: шкіра ще не готова настільки “відірватися” від природи і досить однозначно демонструє запалення, якщо не має контакту з натуральними матеріалами.

То був ліричний відступ, а тепер повернімося до питання домашніх тварин та їхньої ролі у розвитку здібності до соціальної адаптації. Почнімо з казок. Казкові герої-тварини допомагають дитині упорядкувати своє життя, розібратися в собі, оточуючих, у добрі й злі.
Кішка, наприклад, здавна вважається символом незалежності, свободи, таємничості, “вона гуляє сама по собі”. Собака, навпаки,– залежності, відданості, відкритості, простоти; вовк– загрози для життя; баран символізує силу, родючість, завзятість, впертість, батьківство; кінь– дружню допомогу і працьовитість; птах– символ зв’язку з духовним світом, риба символізує мудрість і спокій.
“Те, що хвилює дитину в даний момент, вона може програти в казковому світі, освоївши проблему, що стоїть перед нею,– пише у книзі “Як насправді любити дітей” американський дитячий психолог Р. Кемпбелл,– і збудувати доступну для її сприйняття картину світу і способів вирішення труднощів, приписавши певні почуття героям казок”.
Саме тому народна мудрість і казкарі, мультиплікатори знайомлять дітей з життям і його проблемами через образи тварин. Як люблять діти книжки про тварин, особливо з красивими їхніми зображеннями! Вони пов’язують у сприйнятті дитини реальний і казковий світ, бо феї і чарівники, королі та принцеси– вигадані герої, а звірів можна побачити, доторкнутися.
Щоб жити серед людей, дитині треба навчитися контролювати свої негативні емоції, агресивні імпульси. Граючи з тваринами, діти нерідко роблять їм боляче, на що кішка або собака відразу ж відповідають: йдуть, дряпають або кусають кривдника– це унеможливлює продовження подібної агресивної гри. Захисна поведінка тварини в поєднанні з поясненнями дорослих про те, як треба поводитися з “братами нашими меншими”, сприяє розвитку вміння співпереживати, співчувати, стримуватися, а через цю “перехідну сходинку” дитині вже набагато легше зрозуміти почуття інших людей, налагоджувати з ними відносини.
Можливість поговорити, поскаржитися, погладити домашню тварину необхідна дітям, особливо коли дорослі приділяють їм мало уваги. У замкнутих, боязких, нерішучих дітей кішка або собака часто заміняють друга: їм довіряють таємниці, печалі та радості. Своїм існуванням поряд з дитиною тварина згладжує самотність, особливо коли батьки зайняті своїм життям.
На відміну від статичної іграшки, тварина дихає, бігає, активно грає, забираючи частину тривог і напруги у дітей.
Автор цього матеріалу спільно з психологом Рижковою 3. Л. провели цікавий експеримент в одному з дитячих садочків. На заняття в групу тривожних, агресивних, конфліктних дітей протягом місяця приносили кішку Пусю. Діти спостерігали за її боязкістю і нерішучістю на перших заняттях, цікавістю й активністю надалі, упевненістю, довірливістю й прихильністю до них на останніх заняттях. Пуся своєю поведінкою “навчила” дітей способам налагодження контактів з людьми і допомогла зняти психо-емоційне напруження. Моя звичайна домашня кішка зробила добру справу: допомогла дітям зрозуміти, що вони не самотні, зовсім не гірші за інших, багато що можуть, і, головне, вільні і незалежні, мають право “гуляти самі по собі”, але і потребують підтримки друзів.
У гості до дітей в садок двічі “заходив” і мій добрий великий і чорний пес Блек. Своєю радісною дружелюбністю, готовністю завжди підтримувати гру, відкритістю та відданістю він завоював дружбу дітей. Його величезні розміри, сила і великі зуби зовсім не лякали їх. У Блека вони навчилися бути відкритими, активно вести себе, доброзичливо ставитися один до одного.
Тому, вирішуючи, якого друга завести, дайте відповідь на запитання: чого більше потребує ваша дитина, які в неї проблеми: у кішки вона навчиться незалежності, впевненості в собі, м’якості і спокою, а у собаки вмінню контактувати, знайомитися, покору й доброзичливості, відданості і вірності.
Дуже цікаво помічати, як іноді господарі і тварини чимось схожі.
Людина вибирає певний вид домашньої тварини не випадково, а відповідно до особливостей свого характеру. Собак, наприклад, полюбляють німці, а котів– англійці й американці. Є думка, що собак тримають активні, авторитарні, схильні до лідерства люди, а котів– спокійні, м’які, поблажливі.
Медики вважають, що присутність в будинку домашніх тварин “розряджає” напруженість, знижує стреси, сприяє нормалізації тиску, допомагає одужанню після операцій.
Якщо ви не можете завести собаку, нехай це буде кішка. Не підходить кішка? Є папуги, є хом’ячки, є рибки. Можна зробити мурашину ферму вдома так, щоб мурахи не розповзалися. На балконі можна влаштувати шпаківню. На площах– годувати голубів, носити з собою трохи хліба для них. Можна годувати тварин, які живуть у дворі. Просто виділіть трохи часу– повірте, якщо навіть ви зараз не відчуваєте в необхідності у тварині вдома (яка там необхідність, тварина це тільки клопіт!), то повірте, цю необхідність відчуває дитина, говорить вона про це чи ні.
Сподіваємося, ви глибше зрозумієте, “здогадаєтеся”, обов’язково задумаєтеся про бажання своїх дітей, відчуєте, чого вам в житті не вистачає, що можна змінити. Люблячі тварин батьки виховають таку ж відкриту і співчутливу дитину.