“Уявіть собі, що вимовить Віктор Янукович,
якщо захоче привітати країну з Хеллоуіном…”
“- Ким ти будеш на Хеллоуін?
– Головою виборчої комісії...”
                         З розмов на форумах

Хеллоуін цього року в Україні пройшов дуже своєрідно. Особливо в селах і маленьких містечках. Підкочується до тебе така собі палаюча гарбузяка на ніжках і беззубою пащекою вимовляє: “Ну що, проголосуєш завтра за мого кандидата!!?”.

Ні, я майже не жартую. Студенти з’їхалися перед виборами на малі батьківщини, попривозили туди з міст звичку носитися в ніч на перше листопада з палаючими гарбузами, посипати обличчя мукою і малювати на ньому всілякі жахи – аби по дорозі з творчих вечорниць лякати перехожих. А вже місцеві вибори додали до того процесу свого неповторного колориту. Адже як би не хотіла партія влади бути єдиною і неповторною, а таки назбиралося тих партій (і всі провладні!) доволі багатенько. Це принциповим прихильникам опозиції на тому святі життя в багатьох областях робити не було чого, а всім решта – хоч розірвися. Адже частенько трапляється так, що кум в одній партії, сват – в другій, брат в третій. І що робити? Тричі проголосувати не дадуть, за одного проголосуєш – всі решта образяться. От і вийшло, що на хеллоуінівських “вечорницях” головною темою стали не традиційні мерці та привиди, а вибори і родичі.
В деяких селах – взагалі до трагедії доходить. Он в селі на Рівненщині на вибори пішли 22 родичі – всі з однаковим прізвищем Полюхович. З них п’ятеро – кандидати на голову села. А всього на ту посаду голови села – сім кандидатів. От і спробуй визначся…
До речі, на цих виборах набралося доволі багато молодих кандидатів – до 30 років.

Художник: Крипченко Ольга. 2010, Холст, масло

Значна частина хлопців не проходили службу в армії – а це вже свідчить про певну спритність кандидата і багато в чому характеризує його стосунки з державою. Досить значна частина кандидатів офіційно безробітні. Це свідчить у більшості випадків не про вроджену лінь, а про небажання ділитися з державою заробленою копійкою.
Але, що цікаво – разом з тим, досить багато хто з цих кандидатів пішов на вибори не для того, щоб посяяти своїм личеньком з агітки чи підзаробити, а для того, аби справді щось зробити для свого міста. І тут, що цікаво, дуже успішно скористався нагодою Арсеній Яценюк: тоді як той же БЮТ “окупували” більш старші громадяни, у “Фронт змін” понабирали молоді. Оці от молоді й наївні частенько думають, мовляв, якщо неподобство не можна побороти, його можна очолити. Мовляв, ми ж інші, і якщо ми прийдемо до влади, потихеньку наберемо більшість, посунемо “старих”, і все буде добре…
На цьому місці варто заплакати і пошкодувати, що в українських школах, училищах і вузах всіх напрямків майже не вивчають психологію і психофізіологію. Є така штука в людському мозку – дзеркальні нейрони. Саме вони відповідають за моделювання діяльності людини. Поясню на прикладі. Коли мавпа хапається за банан, в її голові активується певна групка нейронів. Коли мавпа бачить, як хтось інший хапається за банан, в неї активуються ті ж самі нейрони, які працювали б, якби вона сама виконувала цю дію. В мозку людини відбуваються майже ті ж самі процеси. Тобто, за великим рахунком, для нашого мозку нема різниці, хто виконує дію – ви, чи ваш сусід. Під час спостереження, грубо кажучи, за процесом брання хабара, у вашому мозку активуватимуться ті ж самі нейрони, якби ви брали цей хабар самі, і згодом ви в глибині душі десь почнете розуміти людину, яка бере хабарі. Будь-яке спостереження викликає в людській голові моделювання ситуації, в якій ця людина перебуватиме на місці головного героя. Відбувається ця штука несвідомо, швидко і незалежно від того, хочете ви того, чи ні.
Кому хочеться дізнатися про це більше – шукайте книги нейробіолога Іоахіма Бауера чи фізіолога Джакомо Різзолатті. Ми ж детальніше висвітлювати цей процес наразі не будемо, а просто констатуємо, що народне прислів’я “з ким поведешся – так тобі і треба” має цілком реальне фізіологічне під´рунтя. Звісно, людина не мавпа, скопійована програма в голові буде порівнюватися із “власними програмами” людини, її уявленням про власні можливості і цінності, але модель поведінки у вашій голові вже буде. І виробити “альтернативну стратегію”, а не скотитися у вже відоме русло, буде важче. Плюс якщо поряд з вами працюватимуть люди, які вам симпатичні, і які не матимуть нічого проти того, щоб поділити на трьох відкат за дорогу, то… То є приблизно один-два відсотки ймовірності, що в найближчі кілька років ви не почнете вважати так само, зберете волю в кулак і таки лишитеся чесною людиною, котра принципово не бере відкати, хабарі та тому подібні “премії”. Як свідчить практика українського політикуму, таке трапляється, хоч і не часто. Інша справа, що навряд чи ви зможете переробити під себе своїх колег, і тоді вже з’явиться питання: що ж ви, такий чесний, робите в такій компанії? А робите ви от що: своєю чесністю і активною працею ви… підвищуєте рейтинг своїх не зовсім чистих на руку колег по партії, збільшуєте кількість людей, які за них голосуватимуть, і таким чином робите все можливе, аби вони отримали можливість набрати якомога більше грошей з бюджету за “золотом вимощені велодоріжки” чи слонячі клітки за півмільйона євро. До речі, ви уявляєте, якою має бути слоняча клітка за півмільйона євро? А от в київському зоопарку дуже навіть уявляють і саме такі гроші шукають на клітку. А уявляєте, якою має бути 3-кілометрова велодоріжка за 94 млн. грн. (11,5 млн. доларів)? Якщо не уявляєте – відвідайте вулицю Здолбунівську в місті Києві. Це – невеличка ілюстрація до того, які гроші крутяться в комунальних установах, і які суми йдуть у відкати. Але повернімося до партії і потенційної кар’єри чесної людини в не зовсім чесній партії. Припустімо, ви таки вмудрилися навчитися якщо й брати, то по-мінімуму, досягнули вершин в партійній кар’єрі і спробували переробити все під себе.
(Оминемо при цьому стан вашої нервової системи, і те, що зазвичай, людина, котра спромоглася долізти догори і не втратити співчуття до ближнього, дуже нагадує ілюстрацію до іншої народної мудрості – “Що таке собака Баскервілів? Це Муму, якій вдалося випливти”).
Що ви отримаєте? Ваші колеги з радістю припишуть ваші досягнення собі, свої промахи зіпхають на вас. Висновок з того простий – “не буває в болоті смачної води”, як співає Славко Вакарчук. До речі, не тільки заспівав, а й проілюстрував це на власному прикладі – чи не єдиний депутат, який добровільно відмовився від мандата. Але свою партію – не “заболочену” – не створив, тож приклад не зовсім повний.
За прикладом того, що буває на “болотній” вершині, далеко ходити не треба. Юлія Володимирівна нещодавно привселюдно оголосила, що дуже шкодує, що погодилася на другий термін прем’єрства і не пішла ще після першої відставки в безкомпромісну опозицію. Однак говорила вона це не дуже голосно, було це за кілька днів перед виборами, тож всі ці слова потонули в загальному передвиборчому гаморі. А шкода. Тому що її помилка в даному випадку – дуже системна і дуже поширена річ. Купа молоді ринулася в політику з партіями з доволі непевною репутацією, зі сподіванням це все діло очолити і переробити.
І не уявляючи, що буде в кінцевому результаті, якщо вони – припустімо – таки досягнуть успіху на цьому шляху.
Приблизний розмір такої наївності уявити можна запросто: “Фронт змін” набрав на місцевих виборах по Україні приблизно 6% (за попередніми даними). Склад партії – “грошові мішки”, тобто, люди з більш-менш пристойними статками, і молодь. Голосували на місцевих виборах не за Арсенія Петровича, голосували за людей. Тобто, можна сказати, що стратегія загалом спрацювала (хоча загалом невідомо, скільки голосів на рахунок “ФЗ” могли домалювати люди, котрі таки хочуть бачити Петровича в ролі офіційної опозиції).

Ще одна офіційна опозиція – ВО “Свобода” – взагалі набрала рекордно велику кількість голосів у західних областях. У Львові, наприклад, (де, нагадаємо, “Батьківщина” взагалі не брала участі у виборах) свободівці набрали 34% у міськраді. По Україні прихильники Тягнибока дотягнули, знову ж таки, за попередніми даними, до 5 відсотків, що для багатьох було несподіванкою. В лавах “Свободи” теж доволі багато молодих і активних, от тільки погляди на патріотизм в їхнього керівництва доволі своєрідні. Про те, що патріотизм вимірюється якістю роботи, в цій партії навряд чи підозрюють. Для них патріотизм – акції на межі провокації та спроби вдавати, що члени партії вчили колись українську мову (що не завжди відповідає істині). Загалом важко сказати, що більше шкодить країні – люди, які мітингують замість того, щоб працювати (і таким чином дискредитують повністю всі свої гасла), чи люди, котрі крадуть, замість того, щоб працювати. На місцевому рівні це мало би бути помітніше – такі дрібниці, як невідремонтовані вулиці чи відсутність водопостачання, важко замаскувати патріотичними гаслами. Однак українські громадяни якісної роботи місцевої влади не бачили вже давно, тож різницю навряд чи помітять. Загалом розвиток тенденції можна проілюструвати на прикладі Віктора Ющенка – патріотичні гасла і погана робота призвели до того, що значна частина його прихильників взагалі знудилася від тих патріотичних гасел. Але, як бачимо, інша частина вирішила, що біда полягала саме в тому, що гасла були не дуже радикальними, тож тепер намагаються поправити ситуацію. Оскільки, знову ж таки, як серед прихильників, так і серед депутатів “Свободи” молоді дуже багато, то можна зробити висновок, що попереду на них чекає дуже багато повчальних сюрпризів.
Особливо на фоні найбільш поважних конкурентів. Поважні конкуренти – це мова не про партію. Тут саме перед Хеллоуіном одна добра людина на весь український інформаційний простір розповіла, що є на планеті країна, де українцем бути модно. Канада, називається. За словами посла України в Канаді Ігоря Осташа, останні кілька років кількість українців в цій країні зросла майже на чверть. І цілком можливо, що це ще не кінець процесу. Бо чим далі, тим більше громадян задумуються, чи не перебратися їм до якоїсь країни з більш облаштованою політичною інфраструктурою. У тих, хто лишається, вибір не такий вже й великий: лишати все, як є, чи спробувати зробити краще. І чим чіткіше проявлятиметься “картинка” того, що є, тим більше людей буде в другій категорії. А “картинка” дуже красива, цілком в дусі Хеллоуіну: як “накопали” нещодавно ЗМІ, 27 сімей в Україні володіють 90% економічних активів цієї держави. А в Партії регіонів і взагалі активно натякають на монархію. Он нардеп від ПР Юрій Болдирєв заявив, що в Україні буде побудовано монархію. На запитання про претендента на український “престол”, депутат відповів, що “імператор явиться, а не з’явиться шляхом виборів”. А інший нардеп, Ельбрус Тадеєв, і взагалі заявив, що для нього Янукович – то вже зараз цар і бог, в прямому і переносному сенсі тих слів.
Неозброєним оком помітно, що в ПР не дуже знають українську історію, і не усвідомлюють, що в цій країні немає вродженої схильності до визнання власних монархів, зате є вроджена схильність до Коліївщини та тому подібних процесів.
Наразі поки що справа обходиться наївними протестами. Ось, наприклад, студентки КНУ ім. Шевченка скопіювали досвід східних колег і випустили календар для Януковича. В Росії дівчата-студентки випустили аж два календарі для Путіна. На одному напівоголені дівчата зізнаються в коханні до Путіна і відверто заявляють: “Нам не потрібна ринда, нам потрібні Ви”. При цьому рівень оголеності студенток чітко ілюструє те, для чого саме їм потрібен Путін. Інша група студенток випустила календар з одягненими дівчатами, з ротом, заклеєним скотчем і питаннями на кшталт “Хто вбив Політковську”, по одному питанню на кожен місяць. Оскільки в Росії зараз критику Путіна “дахує” сам президент, а хвалу Путіну курує сам Путін, то російським дівчатам за це нічого не було.
Українські дівчата вирішили змавпувати другу версію, “одягнену”, випустили для Януковича календар без скотчу, але з питанням на кшталт “Хто вбив Гонгадзе?”, теж по одному питанню на місяць. Але в Україні наразі критику Януковича ніхто не “дахує”, Тимошенко сама хвора з ангіною, тож дівчата отримали чортів у деканаті Інституту журналістики КНУ. Окрім того, їм почали тонко натякати, що добре було б, якби вони вибачилися, і кожна щоб написала листа до Януковича. Через декілька днів після презентації цього календаря проректор КНУ Володимир Шевченко заявив, що мовляв “краще б вони роздяглися”, а так вони “стали на шлях політичної агітації”.
Пан Шевченко, вочевидь, забув, що в Україні вже є дівчата, які роздягаються з політичною метою, і активно демонструють, що роздягнене тіло зовсім не означає жіночої доступності. І, що цікаво, вони теж виступають проти влади. Єдине, що їм бракує – продуманих гасел. Якщо до них приєднаються студентки з розумним підходом – чинній владі не буде куди ховатися.
До речі, попри всі старання влади і всі махінації, попри дві “неробочі” області, опозиційна “Батьківщина” таки отримала друге місце і набрала, за попередніми даними, 13% голосів. Плюс вибори виявили купу молоді, яка хоче щось робити і не хоче красти. Принаймні, поки що не хоче, будьмо оптимістами. І те, що ця молодь здебільшого втрапила в лави “офіційної опозиції” означає тільки те, що фактичній опозиції треба швидше рухатися. Інакше за рік-два мусить викристалізуватися інша фактична опозиція, яка підтримуватиме “календарних студентів” і збиратиме під своє крило ентузіастів по селах і райцентрах.