Значну частину пацієнтів психоаналітика становлять люди, які не вміють цінувати своїх поразок. Для них головне – перемога, і вже навіть якщо цю перемогу довелося розділити з кимось іншим, в них падає настрій. Вони не лише не вміють цінувати свої поразки, а й не здогадуються, що, як казав Суворов, іноді щоб виграти війну, необхідно програти битву. Для того, щоб ваше маля не поповнило в майбутньому коло заручників перемоги, варто вчити його сприймати свою поразку гідно і з розумінням.

Мати мужність визнавати власні невдачі і поразки– важлива частина процесу дорослішання людини протягом усього життя. Починається цей процес ще в дошкільні роки.
У цей період життя в дитини є занадто велика потреба відчувати визнання і схвалення оточуючих. На цьому ´рунті розвивається позитивне самосприйняття (і не тільки воно). Його дефіцит призводить до внутрішнього дискомфорту. Визнання власної некомпетентності у чому б то не було болісне майже для кожного малюка. Кожна дівчинка в цьому віці мріє бути королевою, а хлопчик – суперменом.
Маленькі діти в іграх люблять встановлювати свої правила, щиро радіючи виграшу. Але якщо дорослий виграє, дитина його тут же змінює правила: “Ні, це не рахується, це вже не так...” – заявляє вона своєму партнеру по грі.
Як ставитися до ситуацій бурхливого переживання дитиною програшу? Що хоче сказати дитина, коли вперто наполягає у суперечці, що тільки вона має рацію, намагається будь-що добитися визнання своєї правоти; з надмірною активністю вступає в конкуренцію; зазнає труднощів у прийнятті думки, відмінної від своєї власної; складно уявляє себе в ролі переможеного?
Внутрішній сенс такої поведінки можна висловити фразами на кшталт: “Якщо я не кращий за всіх, все пропало”, “Якщо я не доведу, що маю рацію, моя думка нічого не варта”.
Така поведінка може супроводжуватися переживанням почуття знецінення себе, якщо дитина не виграє, не виявляється на “висоті”. Вона закривається, ображається, якщо відчуває, що щось загрожує їй або сформованому в неї образу себе.
Важливо допомагати дитині краще усвідомлювати реальність, розвивати навичку адекватного реагування і на виграш, і на програш, показувати способи поведінки, які утримують від встрягання в суперечки.
Позитивний результат батьківської допомоги буде проявлятися в балансі між наданням дитині права відстоювати свою думку і розвитком її готовності бути відкритою помилкам без втрати відчуття власної цілісності.
Обов’язково звертайте увагу, коли дитині вдається змиритися з неминучим програшем. Коли дитина впевнена, що у неї є близька людина, яка готова вислухати, зрозуміти, програш не сприймається як життєва катастрофа.
Допомагайте дитині освоювати нові види поведінки і самовираження, відчувати більше свободи від результату і насолоджуватися самим процесом спілкування. У контактах з однолітками і дорослими спонукайте малюка частіше говорити: “Я згоден”, “Ця ідея мені подобається (не подобається)”, “Давайте так і зробимо” і т.п.
Не зловживайте введенням ігрових правил, за якими дитина, яка зробила щось неправильно, повинна вибувати з гри. Адже дитину вже спіткала невдача, а на цю неприємність накладається інша– почуття виключеності з гри, відстороненості від важливого процесу. (Нерідко досвід таких занадто сильних почуттів може призводити до уникання ситуацій, що загрожують невдачею або до різких форм конфронтації з іншими думками).
Завершуючи ігри, робіть акцент не на перемозі і переможених, а на тому, що було весело і цікаво грати, спілкуватися.
Не порівнюйте дітей– тим самим ви тільки посилите прагнення перемогти будь-якою ціною.
Дитина буде переймати ваше ставлення до ігор, до невдач і перемог. Тому почніть з того, як ВИ переживаєте ці моменти. Емоційно? Ви радієте перемогам, та іноді ночами з досадою згадуєте невдачі. А ви вірите у себе взагалі? Що б ви не казали, дитина цьому ніколи не повірить, якщо своїм власним словам не будете вірити ви самі.
Якщо ви маєте проблем з тим, щоб переживати власні поразки, вирішіть ці проблеми. І лише потім “беріться” за свою дитину.
Дитина має чітко розуміти, що:
– до гри треба ставитися відповідно: легко;
– поразка означає, що тут є ще чому повчитися;
– виграш не означає, що вона краща за інших дітей; виграш– свідчення того, що вона у даному виді діяльності більш вправна, не більше і не менше;
– ви любите її незалежно від обставин;
– прагнути виграшу– здорове бажання кожної людини і взагалі кожної істоти;
– досягнення (чи провали) не характеризують її як особистість, не відображають потенційних здібностей. Поясніть дитині, що вона була, є і буде молодцем незалежно від того, програє чи виграє. Але при цьому чим більше людина може робити, чим вправніше це в неї виходить, тим краще. І програш не може означати, що вона не може підкорити цю вершину в принципі. Тренування і нові спроби можуть подарувати приємні сюрпризи.
“Навіщо все це писати, це ж очевидно?”– запитаєте ви.
Це очевидно для вас, але не для вашого малюка. Проговоріть усе це уголос, нехай він буде впевнений у тому, що ви йому розказали. Спробуйте: і ви побачите, що якісь моменти прийдеться “розжовувати” не один раз. Та для вас головне щоб дитина усвідомила ці принципи.
Балансуйте. Скажіть у разі програшу, що ви вірите в свого малюка, що у нього достатньо сил і впевненості, щоб впоратися.
Але і не робіть у випадку програшу з дитини жертву, не намагайтеся її втішати, інакше вона почне вважати себе нещасною, навіть якщо не збиралася цього робити.
Разом з тим, не намагайтеся захистити дитину від невдач. Як відомо, “невдачі– рух до сили”. Щоб підтримати дитину, поділіться власними спогадами про свої дитячі програші. Вона почне краще усвідомлювати, що є вдалий досвід і не дуже вдалий, і це нормально. Говоріть в разі потреби: “Промахи і помилки не що інше, як можливість вчитися і не більше”, “У тебе є право відстоювати свою думку, інші можуть з ним погодитися чи ні. І те й інше нормально” і т.п.
Застосування таких форм підтримки дитини, яка не вміє гідно програвати, буде сприяти розвитку у неї позитивного й адекватного самосприйняття, реалістичного ставлення до світу людей і відносин.
Запитання для роздумів:
Граючи з дитиною, піддаєтеся ви їй? Як реагує вона на ваш виграш? Як ви допомагаєте їй навчитися гідно приймати програш і виграш?
У статті проміж іншим використані матеріали Є. П. Арнаутова, канд. пед. наук, соціального педагога, заступника директора Центру “Дошкільна дитинство” ім. А. В. Запорожця, м. Москва (elfik.by)