Чи то осінь так вплинула, чи то вибори, але українські студенти потроху почали виходити на мітинги. Минулого тижня Україною прокотилася серія протестів проти платних послуг у вузах, цей тиждень почався з протестів проти запровадження другої державної мови. Тим часом по маленьких містах студенти активно заробляють – бігають по вулицях і роздають передвиборчі листівки…

Те, що ціна окремих платних послуг у вузах майже сягає мінімальної місячної зарплати, помітили не тільки оглядачі, а й самі студенти. І буквально через декілька днів після оголошення перших “прайс-листів” почали збиратися на масові страйки. Тут панове при владі зрозуміли, що трохи переборщили. Зі зверненням до студентів виступив сам президент України Віктор Янукович, попросив не страйкувати і сказав, що загалом ця негуманна ініціатива належить уряду Юлії Тимошенко, а пан Азаров тут ні до чого.
Хоча рішення про перелік платних послуг було ухвалене урядом 27 серпня 2010 року, коли Юлії Володимирівни в уряді й сліду не було. А ініціатива про збільшення переліку платних послуг за уряду Тимошенко ухвалювалася у квітні 2009 року, коли міністром освіти був Іван Вакарчук, обраний за квотою блоку НУ-НС. Однак після студентських протестів і демонстративного прохання самого Віктора Ющенка, рішення відразу скасували. Однак, як бачите, ідея сподобалася послідовникам... Втім, діяльність уряду Тимошенко і міністрів за квотою НУ-НС – це тема окремої розмови для іншої рубрики. А ми наразі повертаємося до студентів.
Студенти обіцянкам Януковича не повірили, і таки пішли протестувати. З маршем протесту приблизно тисяча представників різних столичних вузів пройшли в Києві від станції метро Арсенальна до Кабміну. Загалом малувато, але цього виявилося достатньо. Особливо, якщо зважати на ще 13 міст, де пройшло такі ж акції. У Львові до облдержадміністрації вийшли кілька тисяч студентів. У Харкові вийшли тільки 200 осіб, зате дівчата, незважаючи на досить прохолодну погоду, повиходили, як то кажуть, топ-лесс, затуливши груди папером з лозунгами. У Рівному вийшли тільки триста осіб, зате один студент прийшов не сам, а з поросям, якому написав на спині “Міносвіти”.

Одне слово, в результаті акція вийшла просто надрезонансною.
Перелік платних послуг суттєво скоротили.
До слова, після невеликих протестів проти запровадження наднормового єдиного податку для тих, хто працює не за місцем реєстрації, відповідне положення у Податковому кодексі теж виправили. Скоротили суму з 1500 грн. до 600 грн. Мабуть відчули, що якщо з цим абзацом Кодексу ознайомиться трохи більше громадян, може запахнути смаженим.
Наразі невідомо, чим закінчаться протести проти другої державної мови. Цілком може бути, що і тут уряд “здасть позиції”. Адже якщо другу державну буде введено – чим ще тоді будуть відволікати громадськість від життєво необхідних питань?
Проте сказати, що протести були особливо масовими, важко. В Києві на вулиці вийшли 2 тисячі громадян, у 15 обласних центрах України – ще 2 тисячі на всі 15 центрів. Зате був і сюрприз – протестувати пішли і західні, і східні регіони країни, а цього вже від останніх ніхто не чекав. Особливо з врахуванням того, що напередодні влада деяких східних і південних міст заборонила проведення акцій протесту. А громадяни таки ж пішли!
В той же час в питаннях, які не стосуються мови та вмісту гаманця, громадяни навпаки виявляють просто дивовижну апатію. Мова – про вибори.
Тут вся молодь поділилася на три категорії. Першу з них вибори взагалі не цікавлять жодним боком з тих чи інших причин. Чи то від природного оптимізму, чи то ж навпаки, від набутого за останні роки песимізму.

 Надпис на відрі: “Час дати відсіч!”
 

Друга категорія займається тяжкою роботою – заробляє гроші на агітації і тому подібних речах. Цілком можливо, і тут дався взнаки песимізм, мовляв, всі вони однакові.
Третя намагається знайти вихід з ситуації. Креативить виховні малюночки або ж розробляє стратегії для БЮТ. Бо для кого ще?
Втім, тепер розгляньмо ці три категорії уважніше. Але – почнімо з другої. Тієї, яка заробляє гроші.
Якийсь невідомий геній порадив Партії регіонів звернутися перед виборами до фахівців з мережевого маркетингу. Українці до цього дива цілком звичні, тож поради закордонного генія пішли “на ура”. Тільки якщо раніше громадяни ходили і кричали “хочеш схуднути – запитай мене, як”, то тепер вони просто ходять і агітують за ПР не словом, а гривнею.
Цей механізм вивели “на чисту воду” журналісти з Сум.
“Це типова система мережевого маркетингу, яка застосовується при продажі харчових добавок або косметики. У нас вона застосована для агітації на виборах з використанням адмінресурсу. Людина, яка організувала це все це – Нікіта Громико. Він народився у Росії, якийсь час жив в Україні, а зараз, за даними його особистої інтернет-сторінки, він мешкає у Лос-Анжелесі.
Громико вважається “зіркою” мережевого маркетингу, який підготував сотні тренерів (чи то пак інструкторів). Так, на Сумщині ключовими агітаторами стали інструктори мережевого маркетингу. Щотижня вони організовують десятки агітаційних зустрічей по усій області. За кожну людину, яка тричі відвідує так звані “клуби виборців”, той, хто привів цю людину, отримує комісійні. Бонус також отримує людина, яка організувала п’ятірку агітаторів. Працюючи за такою схемою, організатори системи обіцяють понад 600 тисяч гривень заробітку тим, хто зможе створити найпотужніші “гілки” агітаторів.
Журналіст із бюро розслідувань “Свідомо” Єгор Соболєв додає: “Мова іде про те, що люди, які агітують голосувати, і далі агітувати за Партію регіонів, отримають за це гроші за принципом “піраміди” мережевого маркетингу. Що більше у тебе прихильників, то більше ти отримаєш”.
Але, як зауважують сумські журналісти, 60 відсотків суми буде сплачено після місцевих виборів за умови, якщо Партія регіонів візьме по області понад 60 відсотків голосів. Якщо ж цього не станеться, “мережевий агітатор” отримає не більше 40 відсотків від названої вище суми”.
(Газета “Панорама”)
Від себе можу додати, що в інших регіонах працюють подібні піраміди, однак менш вигадливі. Людині платять певну суму за агітацію на тій чи іншій вулиці. Якщо на вулиці за партію проголосують, приміром, 50% виборців, то агітатор отримує “премію” – як на невеликі містечка, то доволі серйозні гроші. А як для олігарха – то й на пляшку шампанського не вистачить. В добровільно-примусовому порядку в депутати від ПР змушують іти поважних людей з так званих “бюджетників” – лікарів, вчителів і так далі. Зрозуміло, що жодна “експедиція” міжнародних спостерігачів саме таких порушень не виявить. Однак місцеві громадяни в тих же таки маленьких містечках добре знають, що, хто, скільки й кому. І все одно “ведуться” на це діло – треба ж заробити самому чи дати заробити хорошій людині.
Ну а багато хто зі студентів вважає, що роздавати на вулицях партійні агітки – не гріх, а серйозна доплата до стипендії… Цікаво було б порахувати ціну такої активної соціальної апатії і розрахувати реальні втрати з кишені кожного громадянина, до яких призвело оце бажання швидко заробити, а відтак і голосування за кого скажуть. Цілком можливо, що цифра могли би привести до тями багатьох гривневозалежних виборців…
Тим часом третя категорія громадян шукає вихід з ситуації, що склалася. Оскільки наразі єдиним лідером з сильною політичною волею є Тимошенко, то пишуть програми виходу для БЮТ. Наприклад, ось такі:
“Батьківщина” все-таки має певний запас міцності, що залишає її вагомим гравцем в укр. політиці, має фінанси для розбудови партійної інфраструктури.
Але для цього “Батьківщині” потрібно…
…розбудовувати партійну інфраструктуру за зразком республіканців у США. Наприклад, заснувати аналітичний центр, грантову структуру (для підтримки громадсько-політичних перетворень) і найголовніше – аналог Республіканського коледжу.
… змінити принципи рекрутингу до партії (це хіба що не фундаментальна річ). Як раз в цьому допомагатиме згаданий Республіканський коледж. Почати працювати на перспективу (тобто вкладати більшість коштів не в найближчі вибори, а розбудову організаційної структури). Рекрутувати молодих лідерів (вікова група від 18 до 30 років). Організовувати їм серйозні вишколи із запрошенням західних фахівців, обміни із дружніми партійними структурами – ЄНП, Республіканська партія (США) тощо. Отже людина, яка задіяна в діяльності партії, отримуватиме бонуси – не зарплату, а можливість отримати ексклюзивні знання, доступ до західної політичної освіти та перспективу втілення своїх проектів.
Тоді за п’ять років такої діяльності вже буде конкретний результат – успіхи на місцевих виборах, де молодь матиме авторитет в суспільстві через успішно втілені проекти.”
(jesfor.livejournal.com)
Звичайно, у автора було ще кілька ідей, одна саме зацитована виглядає найцікавішою. Цікава навіть не сама ідея заснування “центру підготовки молодих політиків”, що загалом для України – справа не нова, скільки таких центрів молодого лідера вже роками працюють, а молодих лідерів все не видно та й не видно. Набагато цікавішою виглядає ідея спробувати переорієнтувати цих молодих лідерів з грошей на “можливість отримати ексклюзивні знання, доступ до західної політичної освіти та перспективу втілення своїх проектів”.

Загалом це доволі приваблива перспектива для молодих, амбітних і розумних. Адже є два основних підходи до роботи: за гроші, і на перспективу. Саме остання і передбачає отой доступ до знань, освіти, і зрештою – до так званих зв’язків. А ще точніше, у даному випадку – до зв’язків і тісного спілкування з закордонними колегами, у більшості яких зовсім інші цінності і зовсім інший підхід до життя, ніж у сучасних українських політиків. А це дуже суттєвий момент для виховання “молодих лідерів”. Якщо такий молодий лідер раптом вирішить, для прикладу, не брехати, і не давати хабарі, 99 відсотків зі ста, що решта молодих лідерів вважатимуть його як мінімум “білою вороною” – з усіма подальшими наслідками такого ставлення. Стадний інстинкт (або ж, іншими словами, підтримка оточення) дуже важливі для становлення молодих політиків у даному випадку. І якщо людина не просто бачить, що можна жити інакше, а й тісно спілкується з людьми, які справді живуть інакше – вже справи підуть вгору. А якщо ще й долучити до роботи з такими лідерами хороших психологів, котрі предметно пояснюватимуть, чому варто надавати перевагу роботі, яка змушує тебе самовдосконалюватися, над роботою, де ти просто маєш можливість урвати хоч невеличкі та гроші – тоді й взагалі ціни цим політикам не буде.