А чи має Конституційний суд України право скасувати закон всесвітнього тяжіння?
(з розмов на інтернет-форумах)

Деякі українські вузи вже скористалися дозволом уряду на встановлення платних послуг. Перездача іспиту в професора – 900 грн (мінімальна зарплата в країні – 907 грн). Тим часом в країні скасували політреформу 2004-го року і Янукович отримав повноваження Кучми. Схоже, іспит на державну зрілість країні доведеться здавати ще раз, і, як кожен державний іспит, складатиметься він з кількох предметів. Українська література у списку вже є. І перездача, здається, таки буде платною…

Репетиції до перездачі зараз проходять у містечку Кам’янець-Подільський. Нещодавно СБУ заарештувало місцевого мера, мовляв, за хабарництво. І тут виявилося, що містечко не таке вже й велике, мешканців не так вже й багато, і, що рідко буває в Україні, всі вони мають добру пам’ять. І добре пам’ятають, що встиг зробити мер, скільки бюджетних грошей врятував від “обкишенення”. І народ пішов страйкувати. Всі – від студентів до пенсіонерів, від націоналістів до комуністів. Осторонь лишилася хіба Партія регіонів, і БЮТ так собі сумнівався – бо незадовго перед арештом мер вийшов з БЮТ, мовляв, щоб іти на вибори позапартійним.
Громадяни пішли пікетувати місцеве СБУ, міськраду, лікарню, куди втрапив мер після арешту. А коли мера перевели в СІЗО до Хмельницького – поїхали мітингувати туди. Тримали транспаранти – писали там щось про вила, з якими треба йти до СБУ…
Однак українська влада, схоже, урок 2004 року вивчила непогано. Новина про арешт мера обійшла всі телеканали країни, всі інформагентства. А от новин про мітинги в Кам’янці-Подільському не було ніде. Жодне інформагентство цією темою не зацікавилося. І якби не блог Володимира Цибулька – країна б і не підозрювала, що в містечку коїться щось не те…
Втім, що коїться з українським СБУ – багато хто вже почав розуміти. А починалося все з Шевченка. І з вил та сокир. Точніше – з гайдамаків, а ще точніше – з пам’яті про них.
На Київщині, в містечку Ірпінь проходив фестиваль “Гайдамака.UA”. Скромний, спокійний молодіжний фестиваль патріотичної пісні, не перший рік проводився.
Але цього року чомусь окремі владні уми почали придивлятися до фестивалю з підозрою.
Перед початком фестивалю, народний депутат від Партії регіонів Вадим Колесніченко попросив голову СБУ Валерія Хорошковського перевірити законність проведення фестивалю “Гайдамака.UA”.
“Під час проведення фестивалю організаторами планується низка концертів українських музичних колективів з яскраво вираженою націоналістичної і ксенофобською спрямованістю. Також плануються презентації “повстанських книжок”, лекції та зустрічі з відомими націоналістично налаштованими музикантами, письменниками, політиками та громадськими діячами, майстер-класи з українських традиційних бойових мистецтв.
На думку організаторів, саме формат вшанування української повстанської та бойової пісні має стати закликом до дії молодих українців, про що свідчить і афіша заходу. Музичні групи, виступ яких планується, вирізняються явною ксенофобською і націоналістичною спрямованістю текстів пісень.
Фестиваль підбором своїх учасників явно спрямований на розпалювання міжнаціональної ворожнечі і людиноненависницьких настроїв.
Проведення фестивалю також може бути кваліфіковано як злочин, що підпадає під дію статті 4 Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації.”
Прес-служба Вадима Колесніченка
Організатори фестивалю, серед яких – нардеп від НУ-НС Олесь Доній, подивувалися, похитали головами, та й порадили Колесніченку звернутися до психіатра. Та й на тому, здавалося, в дискусії мала би бути поставлена крапка.
А ж таки ні.
В останній день фестивалю під вечір до організаторів підійшли молодчики у спортивних костюмах з бейсбольними бітами, і, в найкращих традиціях російських фестивалів, почали лупити всіх підряд. Коли почали підходити нові сили з числа відвідувачів і гостей фесту, молодчики кинулися тікати. Присутні на заході міліціонери бійку проігнорували, звернення до міського відділку міліції теж залишилося без відповіді.
СБУ теж пропустила справу мимо вух.
Після цього фронт-мен гурту “Тартак” Сашко Положинський звернувся до керівника СБУ Валерія Хорошковського з вимогою звернути увагу на твори “колишнього державного злочинця, націоналіста і ксенофоба” Шевченка Тараса Григоровича. Відповідне звернення на ім’я голови СБУ Положинський опублікував на своєму блозі.

“Особливо небезпечними, на наш погляд, є твори, в яких автор занадто реалістично і правдиво описує стан сучасної України. Ось один із уривків вірша “Розрита Могила”, в якому цей писака, фарбомаз, цей кар’єрист, вискочка, колишній кріпак, який хитрощами та інтригами потрапив у вищі кола столичної еліти, принижує громадян України зневажливим звертанням “нерозумний сину”:

…Степи мої запродані
Жидові, німоті,
Сини мої на чужині,
На чужій роботі.
Дніпро, брат мій, висихає,
Мене покидає,
І могили мої милі
Москаль розриває…
Нехай риє, розкопує,
Не своє шукає..

Як бачимо, автор ніяк не може утриматися ні від ксенофобської риторики, ні від образ на адресу людей, які не словом, а ділом сприяють побудові нової країни на теренах колишньої – архаїчної і безпорадної – України!
Особливу увагу просимо звернути на писання Тараса Григоровича, в яких він, на власному прикладі, заохочує до протиправних дій, спрямованих на революційні зміни в державі та встановлення соціальної справедливості:
Ой вигострю товариша,
Засуну в халяву
Та піду шукати правди
І тієї слави…
…При цьому тексти явно спрямовані на розпалювання міжнаціональної ворожнечі та людиноненависницьких настроїв, так як під виглядом “патріотичних закликів”, ховають у собі пропаганду і вихваляння націоналізму, колабораціонізму та ксенофобії:

…Схаменіться! будьте люди,
Бо лихо вам буде.
Розкуються незабаром
Заковані люде,
Настане суд, заговорять
І Дніпро, і гори!
І потече сторіками
Кров у синє море…”

(sashko.com.ua, блог Сашка Положинського)

Реакції від СБУ на це звернення Положинського наразі не було.
Натомість інші невгамовні патріоти виявили, що у депутатів від Партії регіонів теж є свій поетичний доробок. Так би мовити, сучасна українська література. Виявляється, що Болдирєв Юрій Олександрович, народний депутат України, заступник голови Комітету з питань культури і духовності, член фракції Партії регіонів, теж пише вірші. І не просто вірші – пісні:

“Проститутка, ты, моя,
проституточка,
Не на час зайду, зайду
на минуточку,
Я скажу тебе два слова,
что люблю,
Да, и, слушай, брось профессию
 свою.”

Цей зразок неповторної депутатської творчості відкопав суто з любові до мистецтва львівський письменник Юрко Винничук. І не просто відкопав, а виставив на всезагальний огляд у своєму блозі на сайті ТСН (tsn.ua).
Після цього стає цілком зрозуміло, куди зараз дивиться Комітет з питань культури і духовності. І чому на вулицях країни з’являється реклама з гаслами, у яких чітко проглядаються не зовсім культурні натяки.
На кшталт “Даю в розстрочку до 15 разів”, “Візьми до рота”, “Роздвинь палички”, “Спробуй зрілий зв’язок”.

А про рекламу “Кожен третій – безкоштовно” з оголеною дівкою і взагалі говорити нема чого. І така краса з явними контекстуальними натяками на вулицях Києва трапляється ледь не на кожному кроці. Так і хочеться сісти і заплакати: де ж вона, де ж вона – та славнозвісна Комісія з нацморалі… А Комісія мовчить… А в комітеті ВР відповідному зайняті – вірші пишуть. Відповідні до теми…
Ну а ті чиновники, котрі не пишуть вірші – пишуть Конституцію. Переписують закони – бо тепер незрозуміло, хто в країні легітимна влада, і що робити з указами, яких навидавали після 2004 року.
Адже цього разу з ласки Конституційного суду не просто Віктору Януковичу повертають повноваження Леоніда Кучми. Останнього, як то не дивно, навіть далеко не всі суди слухалися. А за Віктора Федоровича буде можливість затягнути гайки. І судді, до речі, це вже відчувають. Якщо вірити “Дзеркалу тижня”, найдосвідченіші і найпринциповіші судді (а такі в країні таки є) масово подають заяви про відставку.
Але одними суддями справа не обмежується. От візьмімо ту ж таки проблему “регіональної міграції робочих кадрів”, тих, котрих в Москві, та й у Києві, частенько називають “понаєхавшими”…
Лужков з тим ради дати не міг, Черновецький скільки воював – нічого не вийшло. Навіть криза – і та всіх не порозганяла. А от Микола Янович Азаров зі своїми однопартійцями і однодумцями написали Податковий кодекс, за яким з тих, хто працює на єдиному податку (а так працюють більшість “понаєхавших”) і працює не за місцем прописки, чи то пак, реєстрації, будуть стягувати податок 1500 грн. З таким податком знімати квартиру і ще й при цьому їсти хоча б три рази на тиждень – практично нереально.
З пресою теж цікава історія виходить – навіть якщо не брати до уваги періодичні факти зникнення чи “самопобиття” регіональних журналістів.
При Даниловичу були “5-й канал” і опозиційні медіа, попри всі темники в ефір країни проскакувала інформація про страйки та всілякі інші вияви непокори. Зараз “5-й канал” мало того, що з “урізаним мовленням”, то ще й крутить постійно рекламу російського псевдовченого Петріка (про його “супернанотехнології відбирання грошей з бюджету” ми розповідали в одному з попередніх номерів). А глядачі цього каналу – люди начитані, добре знають, що то таке – ті нанофільтри і той супервчений. Таким чином рівень довіри до каналу повільно, але падає… Але, звичайно, сучасна влада до того процесу вже стосунку не має. Тим не менш, вияви народного протесту, для прикладу, той же Кам’янець-Подільський, дивним чином в прямий ефір не потрапляють.
Якби не блоги – було б зовсім тяжко…
Є ще один доволі цікавий момент. На Даниловича більшість поважних міжнародних організацій дивилися скоса. З підозрою. Натомість, Федоровича, хоч і не дуже поважають, але так хвалять – аж вуха в’януть.
От, наприклад, збиралася минулих вихідних міжнародна конференція в Ялті (YES, “Ялтинська європейська стратегія”), яку щорічно організовує Віктор Пінчук, зять Леоніда Даниловича. Минулого року там були присутні і Янукович, і Тимошенко – як опозиція і влада. Цього року Тимошенко туди демонстративно не запросили. Роль офіційної опозиції виконував… Арсеній Яценюк. І українська влада, і запрошені гості зробили вигляд, що Тимошенко зараз для України – ніхто, а от Яценюк – це таки справжня опозиція чинній владі…
Польська преса відразу написала, мовляв, щось тут не те. Але в МВФ польську пресу не читають. У Фонді вважають, що в Україні – все добре.
Наприклад, глава МВФ Домінік Стросс-Кан заявив, що “в Україні все добре, це заслуга Фонду і уряду”.
А тільки в травні, за статистикою, в Україні 78% громадян вже жили за межею бідності. А з травня ціни на найпопулярніші серед цього прошарку населення продукти зросли добряче – тож, як мінімум, можна вважати, що за тією межею перебувають вже 80% населення.
Але влада схвалила просто “чудову” програму пенсійної реформи, за якою як мінімум третина громадян пенсії не отримуватиме тільки тому, що до тієї пенсії фізично не доживе – і в МВФ сказали, що в Україні все добре.
Реформа просто чудова. Пенсійний вік чоловіків і жінок зрівняють і піднімуть до 62- 65 років. А, за статистикою, на сьогодні чоловіки-українці в середньому живуть 62 роки (жінки – 74 роки). Таким чином держава зекономить чималі кошти на пенсії оцього от міфічного середньостатистичного чоловіка…
Зате Україна вже стала другим найбільшим боржником МВФ і повільно прямує до першого місця. І у Фонді, всі задоволені. Замість того, щоб змушувати великий бізнес працювати чесно, модернізувати виробництво, платити податки, відшкодувати “прихватизоване” майно, держава тягне гроші з тих 80% народу, які й так за межею бідності. Але – частина з них отримує зарплату та ще й пенсію, і це страшенно обурює високих чиновників. Олігархи, які прибутки, отримані з “прихватизованих” підприємств, витрачають не на модернізацію та інновації, а на організування збіговиськ з високими міжнародними гостями, міжнародних чиновників не обурюють. А от пенсіонери з їхньою пенсією в 120 доларів – обурюють. І, швидше за все, обурюють саме тому, що за свої інтереси заступитися не можуть. Он французам на два роки пенсійний вік підняти хочуть – то три мільйони людей на вулиці вийшли. В Україні проти пенсійної реформи протестували… аж 250 осіб. В Харкові. Зібралися, попротестували, і розійшлися.
Ну а блогери українські, які наразі самі собі і за пресу, і за опозицію, про пенсію наразі ще не думають. А новина про податок в 1500 грн до них поки що не дійшла. Втім, на блогерів Україні гріх скаржитися: пам’ять в них добра, літературу знають непогано, і на помилках своїх вчаться швидко. І екзаменів не бояться. Тож, може щось доброго й придумають…