Лінуксоїдом називають людину, що повсякденно використовує ОС Linux, що згодом позначається на її світогляді й стає віросповіданням. Внаслідок цього в людини з’являються ознаки асоціальної поведінки.

 Навколо операційної системи Linux, як і навколо будь-якої безкоштовної речі, вже встигли виникнути купа легенд, міфів і суперечливих даних. Але оскільки найближчий конкурент Linux – система Windows – стає дедалі примхливішою, вимагає дедалі більше потужностей “заліза”, а “глюків” у неї стає дедалі більше, то й не дивно, що “юзери” дедалі частіше поглядають на безкоштовну альтернативу. Отже, казки і правда про життя з Linux.

What (the hell) is Linux?
Linux, а точніше GNU/Linux– це така операційна система. Її принципова відмінність від інших ОС полягає в тому, що лінукс випускає не конкретна компанія, а купа ентузіастів з усього світу. Вона складається з величезної купи програм і бібліотек, які пишуться абсолютно різними людьми і компаніями. Потім інші люди та компанії збирають ці програми докупи й випускають свій “дистрибутив” Лінукса– готовий для вжитку продукт. Більшість компонентів лінукса– це “вільне програмне забезпечення”, тобто програми, що поширюються абсолютно безкоштовно й, що головне, їх код є доступним кожному й відкритий до модифікації. Відтак, ніхто не має монополії на Лінукс, навіть його засновник Лінус Торвальдс, адже ядро лінукса можна замінити будь-яким іншим, якщо він, наприклад, стане вимагати від користувачів гроші. Лінукс та програми під нього зазвичай доступні за ліцензією GPL. Це гарантує розробникам те, що якщо хтось інший використає його код, він буде зобов’язаний надати всі коди свого проекту.
Ви теж можете зібрати свій дистрибутив Лінукса, маючи необхідні знання.
Міф: якщо Лінукс безкоштовний і вільний, значить, всі його розробники займаються ним як хоббі, а гроші заробляють на більш якісних закритих і комерційних проектах?
Лінукс безкоштовний для всіх, однак якщо ви хочете отримати технічну підтримку від компанії-виробника дистрибутива, це буде коштувати грошей. Якщо ви вмієте читати (документацію), не боїтесь зареєструватися на численних лінукс-форумах, то платна підтримка вам непотрібна. Зазвичай підтримку купують компанії, які використовують лінукс на критичних серверах, кожна хвилина простою якого коштує великих грошей. Ось на цьому і заробляють великі фірми, такі як IBM, Novell, RedHat та інші, пропонуючи платні дистрибутиви з якісною технічною підтримкою. Ці фірми вкладають гроші у розвиток Лінукса, і завдяки ним ми можемо користуватись ним безкоштовно. Оскільки компаніям більше нема на чому заробляти, крім технічної підтримки, вони дійсно провадять її якісно і на високому рівні. Для порівняння, чи дзвонили ви колись у Майкрософт, коли у вас полетіла (легальна) вінда? Який був результат?

Чи лінукс ліцензійний?
Питання дуже часте і актуальне для фірм. Так, переважна більшість програм, що входить до складу Лінукса, розповсюджується за ліцензією GNU GPL, яку можна скачати з сайту gnu.org. Однак в Україні та інших постсовкових країнах перевіряльники та міліціонери є досить тупі, і будуть вимагати папірець з печаткою та голограмою, і ліцензію державною мовою. У Росії є компанії, що випускають дистрибутиви ASP Linux i ALT Linux, які надають офіційний переклад ліцензії GPL з печаткою. В Україні ніби цим займається MyLinux. Домашнім користувачам не треба парити цим голову– просто встановлюйте і користуйтесь.
Оскільки ліцензія GNU/GPL однакова для всіх програм, вам не треба при встановленні ПЗ клікати п’ять разів “I agree”, не читаючи. Це також дає інші переваги, про які буде в секції “Встановлення та знищення програм”.
Ліцензія GNU/GPL не тільки дозволяє вільне використання Лінукса, а й можливість вільного його розповсюдження, копіювання, тиражування та модифікацію джерельного коду. Ви можете записати лінукс на диски та продавати їх за помірну ціну– це не є піратством. Єдине чого ви не можете робити– це випустити закриту комерційну програму, що використовуватиме код програм GNU/GPL. Ліцензія зобов’язує ділитися своїм джерельним кодом із розробниками продуктів, чий код ви використали. Таким чином це сприяє розвитку вільного ПЗ й унеможливлює використання відкритого коду в закритих системах.

Де дістати лінукс?
Чи можна його встановити паралельно до Windows? Чи зможу отримати доступ до дисків Windows?
Дістати можна в кілька способів: скачати з інету, купити в магазині за символічну плату, замовити безкоштовний диск Ubuntu Linux, замовити за символічну плату диски з іншими дистрибутивами. Ви можете переписати його в друзів– це абсолютно легально.
Більшість лінуксів вміють розпізнавати Windows, і дозволяють встановити лінукс на окремому розділі. Однак, ви можете скачати LiveCD або LiveUSB– це можливість запустити лінукс з CD або флешки та користуватись його можливостями перед встановленням.
Які системні вимоги у лінукса?
Сучасні дистрибутиви вимагають мінімум 256М пам’яті, а для комфортної роботи треба 512М. На диску лінукс вимагатиме мінімум 2 ґіґабайта, однак це розмір “типової” інсталяції, в яку входить набір програм, необхідних для офісної роботи. Тому в реальності розмір може бути більший або менший. Для старих комп’ютерів існують полегшені версії лінукса, які менш вимогливі до ресурсів. Типовий сучаний дистрибутив з 3Д-ефектами працюватиме чудово при 512М пам’яті. Порівняйте системні вимоги до Windows Vista та її 3Д-інтерфейсу Аеро, який не запускається на більшості сучасних комп’ютерах. Грубо кажучи, для Лінукса доведеться витрачати значно менше коштів на залізо, при забезпеченні тієї ж функціональності, що й у Windows.

Чи багато софту є під лінукс?
Існує поширений міф, що під “вінду” пишуть 95% софту, значить, під лінукс нічого нема. Однак, я підозрюю, що більшість користувачів Windows використовують не ті 95%, а цілком обмежений набір програм, більшість з яких мають аналоги й у світі Linux. Проблема поки що в тому, що такі компанії, як Adobe, ABBYY, 1C тощо, випускають лише версії своїх програм для Windows або Macintosh. У цьому випадку існують кілька можливостей:
1. Використання “Linux native” софта. Photoshop легко замінюється на Gimp, офіс майкрософта– на OpenOffice (не кажучи вже про LaTEX), Lingvo– на StarDict (більшість словників Лінґво під нього портовано), Corel– на Inskape тощо. У більшості випадків можна знайти вільні аналоги комерційних програм.
2. Використання емулятора Wine, який насправді не емулятор, коротше, дозволяє запускати Windows-програми під Лінуксом. Не весь софт працює як має бути, але ж.
3. Запуск Windows під віртуальною машиною– VMWare, Virtualbox тощо.
В будь-якому разі, у більшості випадків від використання Windows можна обійтися. Я особисто став працювати з лінуксом з іншої причини: потрібний мені софт доступний лише на платформі Unix. Науковцям, офісним робітникам, програмістам лінуксовий софт надає купу всього для роботи. Поки що не зможуть повністю перейти на лінукс ті, хто працює в поліграфії й дизайні, але, на мою думку, це тимчасова проблема.

Віруси і безпека
Вірусів під лінукс немає. Дійсно. Зовсім. Немає й у найближчому майбутньому не передбачається. Однак це не означає, що я не можу написати скрипт, що видаляє всі документи користувача, надіслати його електронною поштою друзям з приміткою “це новий патч для ядра”. Немає такої ОС, щоб захистила вас від кривих рук. Пам’ятайте, що ідеально захищена система– це система без клавіатури та миші.
У лінуксі дуже гнучка політика безпеки, а “запороти” систему так, щоб її тре було перевстановлювати, дуже важко. Ви можете бути впевнені, що вставляючи флешку чи CD-диск, чи переглядаючи улюблені ХХХ-сайти:), ви не підчепите собі “зарази”, й ваш комп’ютер не вийде з-під контролю. Однак, встановлювати програми, про походження яких ви не знаєте– небезпечно. Спершу програму таку належить протестувати під окремим аккаунтом (тобто запустити локально), і вже потім встановлювати у систему. Хоча такі випадки трапляються рідко– 99% програм у лінуксі встановлюється із захищених серверів виробника дистрибутива, і боятися malware чи троянів не треба.

Встановлення й знищення програм
Шукаєте утиліту конвертації wav в mp3? Нелінійний редактор відео? Чи може компілятор Фортрана? Нема потреби робити це в google, ходячи незрозумілими підозрілими сайтами, встановлюючи купу програм, а потім шукаючи кряки. В лінуксі все набагато простіше: існують величезні репозиторії програм, де знаходиться все, що душа забажає. У кожного дистрибутива є пакетний менеджер Add/Remove programs, що дозволяє шукати програми у репозиторіях, встановлювати та знищувати їх. У кожного користувача Windows є папка Install, де зберігаються корисні програми “на всяк випадок”. Так от, репозиторій– це величезна папка Install, що знаходиться на сервері. Інсталяція відбувається в один клік– забудьте про ідіотські windows-інсталятори, що вимагають купу підтверджень від вас. Ви лише позначаєте ті програми, що треба встановити, і тицяєте Install. Так само централізовано відбувається й оновлення нових версій програм.
Так само здійснюється й перехід на нову версію ОС– за допомогою оновлення всіх пакетів-складників.
Цього ніколи не буде ані у Windows, ані в MacOS, бо програми під них– комерційні, за кожну нову версію треба платити, і для встановлення треба вводити “ключі” та інші “захисти від піратства”.
Звісно, у лінукса є й вади, які я політкоректно оминув:). Однак сам факт існування цієї системи вже достийний поваги. Попри нав’язування виробниками ПЗ думки, що за кожне зроблене на коліні фуфло треба платити, модель вільного ПЗ має стати домінантною на ринку так само, як це сталося кілька десятків років тому, коли IBM запропонувала відкриту архітектуру ПК. IBM на цьому програла, а суспільство– виграло.

Записки новачка-лінуксоїда
Моє перше знайомство з Linux відбулося близько року назад й розпочалося з дистрибутиву GRUSHA (дивний вибір, погоджуюся). Друг, з яким я встигла поділитися новинами про такі разючі зміни в своєму житті, тоді заявив, що мучитимуся я з ним місяць і знесу, не під те, мовляв, заточений. Знесла я свого першого пінгвіна навіть раніше, ніж через місяць, але не великі муки були тому причиною, просто здався він мені незвичним, сирим дещо та примхливим, а розбиратися на той час мотивації особливої не було. Сама ж linux-концепція видалась вкрай цікавою, тож й пообіцяла собі колись до неї повернутися.
І ось нарешті на черговій хвилі мазохізму десь з тиждень тому на усіх комп’ютерах в домі встановила я Ubuntu 10.04. Це був відчайдушний вчинок, але вже під кінець першого дня активного освоювання нової системи я не могла второпати, чому Windows досі не died, або, принаймні, що змушує рядового користувача домашнього ПК сидіти роками на піратській вінді і жодного разу не спробувати безкоштовний і, з якого боку не глянь, прекрасний Linux?
Адже уявлення про unix системи як виключно серверні неактуальне вже років десять і поширене лише в середовищі людей вкрай неосвічених. Легка інсталяція, дуже приємний інтерфейс, всі необхідні програми щоденного вжитку – з коробки й величезний вибір на всі випадки життя – в репозитаріях, що ще треба для щастя?
Але ось що я скажу, навіть якщо відкинути в бік всі ідеологічні баталії навколо open source, то залишається величезна кількість ексклюзивних зручностей, які здатні зробити Linux привабливим для середньостатистичного користувача. Особисто я виділила для себе наступні речі, які вразили мене до глибини душі й змусили повірити в існування кращих світів:
Широка мовна підтримка. Зовсім не те саме, що Windows language pack, який для початку ще треба знайти в Інтернеті, потім спробувати встановити і, нарешті, якщо все вийде, вдовольнитися неповним, сумнівним перекладом інтерфейсу OS. В Ubuntu, як і в переважній більшості інших дистрибутивів, бажана мова обирається вже під час інсталяції, після завершення якої, якщо підтримка обраної мови неповна, система сама пропонує завантажити відсутні пакунки, врешті не лише робочій стіл та стандартні програми, а й переважна більшість усього програмного забезпечення, що є чи буде встановленим, стане вам ближчим. А головне, що тепер і апостроф, і літра “ґ” на клавіатурі у мене на своєму місці.
Реальна багатозадачність, незалежність процесів чи як воно називається?
Це коли зависає одна програма, а всі інші продовжують функціонувати на повну потужність. Культурний шок просто. А вікно програми, що не відповідає, автоматично затемняється, щоб вже точно не викликало ніяких питань.
Кілька робочих столів. Неймовірно зручна штука, до якої дуже швидко звикаєш, а від перевантаженої панелі задач відвикаєш ще швидше.
Невибагливість до системних ресурсів. Особливо актуально, якщо оперативна пам’ять у тебе 512, відеокарта не вражає своїми характеристиками, а неможливість встановити Windows 7 з її анімованим 3D робочим столом вганяє в депресію. До речі, про робочі столи: естети точно оцінять. Всі ці літаючі кубики, желейні вікна, прозорість, віджети і гаджети... А Linux-дистрибутиви з ними, до речі, з’явилися на пару років раніше за горезвісну Vista, ось. Та все ж головне те, що Linux спонукає до самовдосконалення і дозволяє рости над собою.
Windows must die, друзі!