Немало поколінь українців за радянської доби в свої дитячі і юнацькі роки пройшли через тодішні державні молодіжні організації - піонерію та комсомол - іншої виховної системи не знали, а подекуди і досі не чули. За часів Незалежності піонерів та комсомольців на державному рівні відмінили, але альтернативної всезагальної системи виховання, яка б ґрунтувалася на новій ідеології та цінностях, так і не створили. Моя старша донька пішла до загальноосвітньої школи 1996 року, закінчила там навчання в 2003-му, і так за ці роки не зустрілася в межах школи з жодною виховною системою, яку б пропонували дітям. Уявіть собі - жодною! Тепер вона навчається в коледжі і знову-таки - ніякої системи виховання. Отак в умовах своєрідної виховної пустки протягом останніх 15 років і розвивалась більша частина молоді часів Незалежності, особливо в Північно-Центральній та Південно-Східній Україні.

В той же час, паралельно до цього дивного безвиховного стану, в Україні існував, переживав скрутні часи та поволі відроджувався легендарний Пласт - український різновид всесвітнього скаутського руху. Парадокс полягав у тому, що широкого розголосу його існування не отримувало навіть останні 15 років. Тож, тим більшу цікавість викликав у мене Пластовий з'їзд, який нещодавно пройшов у столиці України. Я хотів на власні очі переконатися - що являє собою цей рух сьогодні, якими є сучасні українські пластуни, наскільки вони шанують пластові традиції та принципи.

Коли я увійшов до Національного еколого-натуралістичного центру, де відбувався ІХ з'їзд Пласту, то уже у вестибюлі побачив дівчину у пластовому однострої, яка скромно стояла біля настінного панно з портретом Шевченка і зустрічала гостей. Помітивши, що я витягую із сумки фотоапарат, вона привітно посміхнулась, приосанилась і приготувалась позувати. Слова Кобзаря "І свого не цурайтесь..." настільки підходили до глибинного сенсу з'їзду, що я не втримався і тут же зробив свою першу з'їздівську світлину, яка мені здалася символічною. Але ось це поєднання скромності, зібраності і привітності запам'яталося, справило дуже приємне враження і потім я не раз мав нагоду переконатися, що таке ставлення до людей, навіть незнайомих, властиво багатьом пластунам і пластункам.

Друге, що мене вразило, то був настрій з'їзду. Незважаючи на перші ритуали, які делегати виконали швидко, дружно і по-військовому чітко, подальший хід зборів продемонстрував чудовий настрій зали. Делегати багато жартували, сміялися, навіть під час такої важливої процедури, як висування кандидатів у різного роду органи з'їзду - лічильну чи мандатну комісію, президію тощо. Звиклий до більшої серйозності і навіть певної заорганізованості подібних процедур на багатьох з'їздах, де мені довелося бувати, я спочатку сприйняв це як деяку несерйозність, недостатню оргпідготовку з'їзду. Але потім зрозумів, що справа в іншому. Тут зібралася молодь, яка була переповнена радістю, оптимізмом, відчуттям свободи і незакомплексованості. І вони зовсім не приховували цього, не прагнули здаватися соліднішими, ніж були насправді. Зрозумівши це, я помітив, як мої губи мимоволі все частіше розтягувалися у посмішку. Мені почало подобатися те, що спочатку прийняв за напівдитячість, неготовність до серйозної роботи. .

Серед привітань з'їзду, безумовно виділялося звернення Президента України Віктора Ющенка, який є почесним пластуном. Коли зачитували вітання, я зайшов за спину представника Президента і сфотографував його для наших читачів. Президент закликав залучати молодь до державотворчих процесів, формувати історичну пам'ять та національну свідомість, патріотизм. У своєму зверненні Президент наголосив, що в Україні є всі умови для розвитку національного скаутського руху, викликавши щирі оплески присутніх. Я помітив, як зблиснули стриманою сльозою очі пластових сеньйорів - Богдана Гаврилишина та Миколи Плав'юка, які в цю мить згадали, скільки ж заборон, драм і трагедій довелося пережити українському Пласту у ХХ столітті.

Переконаний, що немало наших читачів знайомі з історією Пласту, оскільки і самі пройшли пластовий вишкіл. Та, думаю, вони не будуть проти, якщо я нагадаю деякі сторінки цієї нелегкої історії - передусім для тих, хто цікавиться минувшиною національного скаутингу.

Витоки українського Пласту, як і багатьох добрих національних справ, йдуть зі Львова. Саме у цьому величному і прекрасному українському місті 95 років тому і виникли перші підготовчі гуртки при академічній гімназії, а вже 12 квітня 1912 року доктор Олександр Тисовський прийняв присягу від першого пластового гуртка юнаків. Пласт зростав напрочуд швидко. Тільки у 1913 році відбувся І-ий Пластовий з'їзд, а вже через рік 39 старшин та 489 стрільців увійшли до складу новоствореного військового легіону Українських Січових Стрільців. Вихованець Пласту Дмитро Вітовський став Державним секретарем ЗУНР.

У свій час митрополит Андрій Шептицький, високо оцінюючи пластове виховання, подарував Пласту у довічну власність обширну ділянку землі на горі Сокіл та Остодір. Це нинішня Івано-Франківщина. Що цікаво, після всіх історичних несправедливостей, коли цю землю відбирали різні влади, ця ділянка тепер повернута нашим пластунам, але поки що не у власність, а у користування і там нині будується пластова оселя.

Варто підкреслити, що будь-яка неукраїнська влада проводила щодо Пласту репресії, заборони, прагнучи викорінити український національний дух із системи виховання. І поляки, і радянська влада заганяли Пласт у підпілля, прагнули ідейно заборонити і фізично знищити його кращих представників. Достатньо сказати, що більшовики у 1941 році не зупинилися перед розстрілом сина Івана Франка Петра, який разом з Іваном Чмолою був співзасновником Пласту. Та вихованців Пласту це не зупинило і багато з них включилися в національно-визвольну боротьбу проти окупації України.

У повоєнні роки діяльність Пласту поновлюється, тепер уже в еміграції. У 1945 році у Баварії на Карсфельдській конференції відновлено Союз Українських Пластунів Емігрантів (СУПЕ), а у 1954 році вже у США була створена Конференція Українських Пластових Організацій (КУПО). Якраз цей період можуть згадати й немало наших читачів, які, можливо, пройшли мистецький пластовий фестиваль "Орликіада", міжкрайові вишкільні табори "Лісова Школа", "Золота Булава", "Школа Булавних", "Рада Орлиного Вогню".

Проте, 17 років тому Пласт повертається на Батьківщину, створюються перші пластові табори, а у 1990 році відбулося урочисте символічне передання Пластової Ідеї в Україну.

Пластові ветерани, яких шанобливо називають сеньйорами, змогли з полегшенням зітхнути - адже всі ці важкі роки вони берегли Пласт, як вогонь Прометея і зберегли, не дали йому загаснути. Не одне десятиліття українські пластуни-емігранти мріяли про той час, коли влада в Україні, нарешті, стане українською і Пласт може бути повернутий на Батьківщину не підпільно, а офіційно, достойно і урочисто. Так, на щастя, і трапилося. 13 років тому Пласт був зареєстрований Міністерством юстиції України як всеукраїнська громадська організація для всебічного і патріотичного виховання та самовиховання дітей та молоді.

Історичне коло замкнулося. Пласт, народжений в Україні, повернувся на рідні терени.

Пласт, який при народженні можна було назвати галицьким, нині поступово стає всеукраїнським. Він діє у 22 областях України і навіть у наскрізь зросійщеному Криму. Звичайно, лідерство західних областей зберігається - адже пластові традиції там найміцніші. Скажімо, Львівська округа Пласту налічує понад 3 тисячі пластунів, об'єднаних у 22 осередки. А загалом в країні таких осередків понад 130.

Пласт не тільки росте кількісно, але й завойовує все більший авторитет. Навіть така серйозна установа, як Інститут проблем виховання Академії педагогічних наук України вважає Пласт єдиною молодіжною організацією в нинішній Україні, яка має чітку та ефективну виховну систему. Ця оцінка вартує дорого, адже українські педагоги та науковці у переважній більшості були виховані саме через піонерію та комсомол, вони є традиційно обережними і навіть, можливо, дещо консервативними в своїх підходах. Так що Пласт може пишатися такою оцінкою і вона є заслуженою. Бо цю чітку систему виробляли цілі покоління українських патріотів, які втілювали у ній свої ідеали, свою мрію про справжню українську молодь. І ось вже у лавах українського Пласту нині налічується 10 тисяч членів, а пластовий вишкіл за роки незалежності пройшли вже понад 50 тисяч молодих українців. Думаю, що невдовзі ота виховна пустка, про яку я писав на початку статі, наповниться пластовим змістом, а моя молодша донька, 11-літня Софійка, ще побачить у своїй звичайній київській школі вихователя-пластуна.

На з'їзді відбулася дуже важлива подія - лідером Українського Пласту обрано доктора філософії та економіки Богдана Гаврилишина. Пан Богдан є дуже шанованою людиною і в Україні, і у світі, він очолює Міжнародний інститут менеджменту у Києві, є радником вищих посадових осіб Української держави та має ще безліч відзнак. У тому числі він є єдиним українцем - членом всесвітньо відомого Римського клубу, та членом авторитетної всесвітньої організації Baden-Powell Fellowship (BPF), яка у всесвітньому скаутському русі оцінюється надзвичайно високо.

Тож сам Бог велів обрати пана Богдана Пластуном №1 в Україні, тим більше, що він є вихованцем Пласту.

Я запитав пана Богдана, яким своїм званням чи посадою він пишається найбільше. Гаврилишин був у доброму гуморі і відповів, що належить до пластового куреня "Лісові чорти", отож з приємністю носить звання Архидідька. При цих словах ми з ним дружно розсміялися, а я подумав, що не завадило б багатьом політичним лідерам мати таке почуття гумору, як у лідера Українського Пласту.

З'їзд закінчився. Пластові сеньйори та молодь дружно вишикувались і я сфотографував їх на згадку про цю непересічну подію. Вона переконливо свідчить - Український Пласт не тільки є живим, але і успішно розвивається.