Такого одягу, який подобався звичайному радянському громадянину В’ячеславу Зайцеву, в Радянському Союзі просто не було. Точніше був – але лише на картинах епохи Відродження. Королівські смаки важко поєднувалися із радянською індустрією одягу, тим паче – радянською зарплатою, і у хлопця не залишалося іншого виходу, окрім як самому взятися за голку з ниткою… Зараз відомий модельєр Слава Зайцев впевнений – будь-яку жінку одяг здатен зробити красунею – якщо вона цього забажає. Що ж, в такому королівському одязі просто неможливо не почуватися королевою.

Його називали “радянським П’єром Карденом”, “червоним Діором”... Ставили в один ряд із найвідомішими у світі дизайнерами одягу. Перший російський кутюр’є В’ячеслав Зайцев десятки років не зраджує високій моді і прагненню до прекрасного. Нещодавно Слава Зайцев (саме так називається бренд дизайнера) побував в Україні – на Львівському тижні моди. Своїм показом на подіумі у столиці Галичини гуру російської моди задоволений, хоча дефіле й готувалося у рекордно стислі терміни – за два дні. Зайцев був у своєму “репертуарі”: його одяг – колоритний, багатий, розкішний... Модники привітали роботу знаного кутюр’є стоячи та гучними оплесками. “Родзинкою” дефіле моделей Зайцева став фінальний виїзд дизайнера на подіум на “Мерседесі”. “Мені такі речі не властиві – я непафосна людина”, – казав згодом В’ячеслав Михайлович в ексклюзивному інтерв’ю кореспонденту “ВЗ”. У розмові знаменитий модельєр видався мені не по-зірковому відвертим та щирим.
У ваші 72 роки вашій активності може позаздрити не один 40-, 50-річний чоловік. Уявляєте собі інший темпоритм життя?
Ні, мені важко таке уявити. Хоча я і страшенно втомився – уже сорок років без відпустки. Таке життєве навантаження відбивається на здоров’ї. Імунна система практично на нулі... Віддаю багато енергії. Звісно, отримую потужну енергетичну компенсацію – особливо під час показів, коли із залу йде неймовірне тепло. З подіуму іду з бажанням і силами працювати далі.
За один місяць буваю у кількох містах: проводжу кілька семінарів, засідаю у журі кількох конкурсів, відкриваю власні виставки костюма, живопису і фотоживопису... У найближчі два тижні у моєму графіку: Москва-Іваново-Лондон-Курськ-Париж... І все це перельоти. У моєму віці такі навантаження витримувати нелегко. А ще ж із клієнтами треба працювати, із журналістами спілкуватися, усіма тими людьми, які приходять у Московський дім моди, зустрічатися... Життя у мене – насичене. Але по-іншому не можу. Лікар наполегливо рекомендує мені спати по вісім годин, а я більше шести не можу. Для мене і це багато – протягом десяти років спав по чотири-п’ять годин. Організм виснажився... Але якщо просипати життя, то воно стає нудним.
Зазвичай творчі люди – практично безпомічні у фінансових питаннях. Вам вдалося освоїти науку заробляння грошей?
Аніскілечки... У мене є комерційний директор, який намагається успішно продавати мене. Виживаю завдяки своїм друзям – тим, які дають мені можливість заробити. Стабільний прибуток протягом шістнадцяти років мені приносять парфуми “Маруся”, які я випустив спільно з фірмою L’Oreal. Зараз мої гонорари від цього парфуму уже не такі високі, як були на початках, та все ж – це той достаток, який дозволяє мені почуватися впевнено, допомагати сім’ї, при цьому ще й Дім моди утримувати. Нещодавно знявся у рекламі прального порошку – заробив на нові вікна для Дому моди.
Як так, що ваш основний дохід – гонорари за парфуми “Маруся”, а не прибуток від справи вашого життя – створення одягу?
А так є – на своїй основній роботі у Домі моди я практично не заробляю. Моя зарплата – 30 тисяч рублів на місяць (близько 7,5 тисячі гривень. – ред.). Це – мізер. Своїм робітникам свідомо плачу більше, аніж собі. Бо вони працюють багато. І робота їхня – непроста: це робота з клієнтами. А клієнти – джерело наших прибутків. А ще нас виручають наші орендарі, яким здаю в оренду окремі приміщення у Домі моди. Ці кошти допомагають в оплаті комунальних послуг – дім же 10-поверховий.
Як ви пережили нову кризу? Через фінансову скруту останніх років збанкрутував не один всесвітньо відомий дім моди...
Дивуюся – протрималися! Хоча нам і нелегко. Щомісяця лише на заробітну плату нам потрібно заробити 1,5 млн. рублів. А якщо брати усі видатки – з оплатою комунальних послуг, послуг охорони тощо, – виходить близько 40 млн. рублів... І тарифи, розцінки в Росії усе збільшуються. На щастя, у час фінансової кризи клієнти не кинули нас – от і тримаємося на плаву.
Свого часу ви розвіяли міф про те, що Слава Зайцев одягає дружину Михайла Горбачова. Тепер в інтернет-енциклопедіях можна знайти інформацію, що одягаєте дружин Володимира Путіна і Дмитра Медведєва...
Ні, це – неправда. Дружину Володимира Путіна Людмилу Олександрівну я обожнюю. Свого часу, коли Володимир Володимирович був президентом, ми близько товаришували. Я консультував, одягав її. Зараз бачимося рідше. А зі Світланою Медведєвою ми – добрі приятелі. Вона уважна до мене, вітає зі святами. Але професійних стосунків між нами немає. Світлана Медведєва дружить з Мариною Юдашкіною, дружиною Валентина Юдашкіна (улюблений дизайнер дружини президента РФ – ред.). Я ж ніколи не намагаюся проникнути у світ, який для мене є недозволеним. Хоча мені приємно, коли зі мною консультуються. Не відмовляю жодній людині, навіть простій. Для мене це закон: людина зобов’язана допомогти кожному, хто тягнеться до неї.
Чи кожну жінку здатен прикрасити одяг?
Так, але тільки тоді, коли жінка хоче цього. Якщо людина бажає бути кращою – у неї світяться очі. Але буває якась байдужість – тоді жінка не хоче ставати кращою. Іноді до мене приходять клієнтки ну зовсім ніякі. “І що з такою жінкою робити?”, – думаю. Але беру тканину, Бог допомагає, і якщо жінка виходить від мене щасливою – це для мене найбільша радість.

Як ви гадаєте, звідки у людині береться відчуття стилю?
Важко сказати. От, наприклад, я – людина, яка народилася і виростала без відчуття стилю. Жив у злиднях, тому мені було важко зрозуміти, що таке стиль. Ходив в обносках – в уже непотрібному одязі, що його моїй мамі, яка працювала пралею, віддавали люди... Це згодом я сам здобув необхідні знання – про кольорову композицію, структуру одягу... А почалося усе із прекрасного відчуття від творчості Мікеланджело, да Вінчі, Рафаеля, Ботічеллі... Коли занурювався в їхні роботи, у мене виникало бажання жити в ту епоху. Для мене досі колір – один із найважливіших факторів при створенні образу. Колір має велике емоційне значення у сприйнятті людини навколишнім середовищем. Тож, стиль у людині формується. І в мені він сформувався. От зараз ранок, а я не дозволив собі вийти до вас на інтерв’ю у простій сорочці та джинсах (на нашу зустріч В’ячеслав Зайцев спустився зі свого номера у фойє готелю в довгому елегантному темно-синьому піджаку, у сорочці з комірцем-стійкою, обв’язаним “фірмовою” хустинкою з прикрасою. – ред.). Не можу дозволити собі бути неелегантним. Це уже в крові. Не “випендрююся”, не доводжу свою надмірну прихильність до краси – просто по-іншому не можу.
Припущу, що саме ви й були своїм першим клієнтом: ходили в обносках, тож понад усе хотіли одягнути себе...
Саме так! Почав шити для себе. На початках це був суцільний кітч – яскраві сорочки та штани. Це було виклично, жахливо... З боку на мене дивилися як на ненормального. Був не таким, як усі. І робив це свідомо, адже найбільше боявся бути частиною натовпу, сірої маси. До речі, творці високого мистецтва не дозволяють собі розслаблятися. Зовні вони – завжди на висоті: і за роботою, і на людях. Не розумію, як модельєри дозволяють собі виходити під завісу показу на подіум у светрах, тільняшках...
А це – тенденція...
Так. І тенденція – жахлива! Як людина може належати до світу моди, завойовувати клієнтів, якщо сама в одязі не виблискує, одягається в якесь лахміття?..
Українська мода існує здебільшого на подіумах. А російська? Вдається російським дизайнерам виходити на масового споживача?
 У Росії ситуація покращується. Дедалі більше людей звертаються до дизайнерів, креативних художників. Відкриваються нові бутики російських дизайнерів – поруч із крутими іменами їхніх відомих на увесь світ колег по цеху. Нашим модельєрам вдалося переламати головний бар’єр, який раніше відділяв їх від масового споживача, – високі ціни. Ціни на дизайнерський одяг знизилися – виробництво запрацювало. І цьому перелому суттєво посприяли Тижні моди – та інформація, яка розповсюджується під час і після їх проведення.
Коли зі створення одягу переключаєтеся на живопис, фотографію, фотоживопис, що шукаєте у цих мистецьких жанрах?
Для мене це віддушина. Творити – це свобода. Коли втомлююся від моди, йду в інші види мистецтва. Читати мені не надто цікаво – від цього заняття втомлююся, бо нічого не створюю. Захопився фотографією і фотоживописом. Спершу фотографую, а потім обробляю світлини у “Фотошопі” та інших спеціальних програмах. Це інший, фантастичний світ кольорів. Потім ці візерунки переношу на тканину, зокрема уже випустив серію хустин з такими ескізами. Хоча загалом, зізнаюся, що я з комп’ютером та Інтернетом – на “ви”. Інтернет затягує, але забирає багато часу, очі втомлюються та й нуднувато стає.

Довідка “МП”

Російський модельєр, живописець, графік, художник театрального костюма В’ячеслав Зайцев народився 2 березня 1938 року в сім’ї робітників у місті Іваново. 1952 р. – вступив до Івановського хіміко-технологічного технікуму. У 1956 р. з відзнакою закінчив факультет прикладного мистецтва. Того ж року приїхав до Москви – і вступив у Московський текстильний інститут, звідки у 1962 р. вийшов із фахом “художник-модельєр”. З 1965 р. працював у Всесоюзному Домі моделей одягу. У 1979 р. пішов звідти у невелике ательє, яке за три роки перетворив у Московський дім моди, яким керує досі. До недавнього часу був ведучим програми “Модний вирок”. Автор кількох книг, присвячених питанням моди. Почесний громадянин міст Іваново і Парижа. Слідами В’ячеслава Зайцева пішов і його син – Єгор Зайцев також дизайнер.