Вам здається, що натхнення, дітей і філософію поєднати неможливо? Ви помиляєтеся - доведено Юстейном Ґордером. Його дитяча книга "Світ Софії" -це, мабуть, єдиний випадок, коли студенти-нефілософи мають можливість без будь-яких проблем вивчити весь курс філософії, прочитавши одну-єдину ДИТЯЧУ книгу. І, що ще більш дивно, таки вчать, позичаючи книгу одне в одного. Її ж бо можна прочитати за одну ніч - а користі набагато більше, ніж від року сидіння за партами... Цього року Ґордер приїхав до Львова, аби взяти участь у Форумі видавців і особисто подякувати Віктору Ющенку за щось там. Президентська охорона реагувала "за інструкцією", добре знаючи, хто то є - і виштовхала письменника геть...
Візит до Львова почесного гостя XVI Форуму видавців - норвезького письменника, лауреата престижних міжнародних літературних премій Юстейна Ґордера - став для читачів, мабуть, найочікуванішою подією. Виступ письменника у межах "Університетських діалогів" на тему "Моя літературна та філософська Одісея" зібрав повний зал студентів.
Ключовим поняттям лекції стала філософія. І не даремно, адже ділячись фрагментами із біографії, письменник розповів про свої здобутки в царині цієї науки, котру впродовж 10 років викладав. Філософія як центральна категорія у всіх творах автора. Проте філософія не обтяжена тяглими концепціями, а філософія крізь призму допитливого, ще несформованого, як особистість, юного зору. Філософія дитини, підлітка, котрі задаються численними: "Чому?"
"Я вважаю, що діти самі філософи. Передумова філософії - допитливість" - говорить Гордер - "Ми маємо справу з іскрами, спалахами життя. Світ є таємницею. Не можна дослідити таємницю без усвідомлення того, що життя коротке. Це єдиний раз і ми ніколи не повернемось".
Ґордер у виступі зазначив, що є два шляхи стати письменником. "Перший - коли хочеш писати, експериментувати, гратися зі словами. А другий - це коли пишеш тому, що маєш що сказати, відчуваєш внутрішній поштовх передати щось іншим, і цей шлях обрав я, - наголосив письменник. - У часи мого дитинства письменники писали здебільшого про те, що відбувається навколо. А я - не соціалістичний реаліст, я - фантаст. Ще дитиною я пообіцяв собі, що не ставатиму дорослим. І зараз у душі залишаюся хлопчиком. Хто читав мої твори, не зможе не погодитися".
Під час презентації нового роману Юстейна Ґордера "Замок в Піренеях" Італійське подвір'я було переповнене, а щоб по закінченні доступитися до автора за автографом, шанувальники невтомно чекали впродовж години чи й довше. Читачі мали змогу подати на підпис не тільки новий роман автора, а й усі попередні перекладені українською мовою книги автора, які видавництво "Літопис" перевидало спеціально до приїзду відомого письменника.
Юстейн Ґордер виявився надзвичайно емоційним і відкритим у спілкуванні, подякував Наталі Іваничук за переклад своїх творів українською, наголосивши, що автор і перекладач мають рівноцінну вагу. "Я є власником своїх книжок в Україні на 50%, а іншими 50% володіє перекладач", - зазначив письменник. Він також без вагань, під оплески присутніх одягнув подаровану вишиванку, яку отримав від "Літопису" як своєрідний хрещений батько видавництва, адже воно розпочало діяти саме з видання 1997 року книги "Світ Софії" - роману, що став світовим бестселером у 1995 та 1996 роках.
Юстейн Ґордер тривалий час викладав філософію, і його першими написаними книжками були підручники. Однак після шаленого успіху роману про історію філософії "Світ Софії" він присвятив себе творчій праці.
Він розповів, що завжди говорить людям, які закладають його музеї в Норвегії, аби робили виставку, яка може стати забавною для дітей 12-річного віку. Лише тоді вона справді стане цікавою і для дорослих.
Так і писався "Світ Софії", за задумом автора, це перетворення вступу до філософії в роман і банальний зачин тут був би зовсім не цікавим. Отож, про таємниці творчості, про віру і релігію, про своїх героїв і їхніх прототипів Юстейн Ґордер розповів в інтерв'ю ZAXID.NET.
У вашому новому романі "Замок в Піренеях" для головної героїні питання віри залишається відкритим, а яким воно є для Вас?
- Коли я почав писати книжку, я вкладав більше своїх рис у чоловіка, в головного героя - його захоплення наукою, раціоналізм, але що більше я просувався в написанні книги, то більше мені подобалася жінка, тим більше, що я розумів її почуття, її віру, тобто я починав писати цю книгу з зовсім з іншими почуттями й ідеями, ніж завершив.
Я написав історію про те, як жінка і чоловік зустрілися через тридцять років. У них були зовсім різні переживання, вони по-різному сприймали свою зустріч. Вона сприймала її як християнське одкровення, а він бачив зовсім по-іншому. І попри те, що дві особи вірять, мабуть, у Бога, вони по-різному сприймають ці речі, їхня віра різна. І ця дискусія, яка є між ними, вона точиться також у моїй голові. Це суперечка, яку я сам не можу розв'язати. І ця жінка є частиною мене, хоча і чоловік до певної міри теж.
Я мушу сказати, що "Замок в Піренеях" - це дуже дивна, особлива і складна книжка. Це історія двох людей, які були закохані одне в одного, і це було кохання сторіччя, але їхні стосунки припинилися після однієї історії, яка змінила все. Ви знаєте, найважливіше запитання у світі - ще те, що ставив Шекспір: "Бути чи не бути?", а найскладніше питання - це еротичне питання. Тож коли ми говоримо про пару закоханих, то знаємо, що кожне любовне переживання передбачає розлуку, і кожні любовні стосунки є стосунками метафізичними. Я переконаний, що кожен любовний зв'язок закінчується розпачем. Тому кожен із нас запитує, а що буде потім, по смерті? Відтак любовні стосунки є метафізичними, бо передбачають питання про зустріч на тому світі.А наскільки для Вас є важливою релігія?
- Я є членом норвезької державної церкви, вірю в Бога, для мене Ісус дуже важливий, але я знаю, що Ісус Христос був також і людиною, і Біблію теж писали люди. Для мене важливою є тільки віра в Бога, а релігії, філософії, різні надбудови не є такими важливими, хоча у процесі написання книги я зрозумів, що вони теж мають значення.
Ваш герой, майор Альберт Кнаг, писав книжку про історію філософії для доньки Гільди, а чи мали конкретного адресата Ви, коли писали "Світ Софії"?
- Я би сказав, що це я і є батько Гільди. Тому що я писав цю книжку так, як цей батько писав її для своєї доньки. У мене немає доньки, але коли я писав цю книгу, моєму синові було 14 років. Але насправді батько Гільди - це я.
Взагалі, коли я писав цю книгу, то гадав, що пишу її для вузького кола читачів, навіть попередив дружину, що взявся за написання некомерційної книги, і вона сказала: "Добре, але пиши тоді швидше". І яким же було моє здивування, коли "Світ Софії" виявилася найбільш комерційною з усіх моїх книг, відомою в Норвегії і у світі: її переклали 55-ма мовами. Чому? Я й сам часто сам задаю собі це питання. Адже, сама філософія важлива, потрібна, та надто академічна і нудна. І мало людей витрачає своє життя, аби прочитати Гегеля. Я дійшов до думки, що нашому розумі більш притаманна оповідь, аніж цифрова чи енциклопедична інформація. Цікава історія швидше сприймається людьми.
Утім, зізнаюся, маю й кару за те, що написав "Світ Софії", яка полягає в багатьох кумедних запитаннях, які мені почали ставити. Особливо в Австралії і Англії - мене питають, ви писали книгу англійською? Я кажу ні. Тоді мені здивовано задають наступне питання, чому... Та найулюбленішим питанням є, "чому головним героєм книги стала дівчинка". Я відповідаю, а чому б і ні? В Норвегіє є лише дві статі, тому героєм могла бути, або дівчинка, або хлопець. Але це мала бути дівчина. Ми знаємо, що "Софія" в перекладі з грецької - мудрість, розум. Це ще свята Софія, свята мудрість. Чому мудрість вважається жіночою рисою я не знаю. Але маю свою теорію: для жінки важливо спробувати щось зрозуміти, а для чоловіка вагоміше - бути зрозумілим.А коли ви зрозуміли, що, кажучи словами з вашого ж роману, не хочете прожити життя "глибоко в хутрі кролика, якого витягли з капелюха чарівника"?
- Коли мені було 11 років, я відчув, що я немов той кролик, якого витягли з капелюха. Я почав бачити світ і дивуватися йому. Я ніби збудився зі сну, раптом усвідомивши, що я є частиною великої таємниці. Весь всесвіт був частиною цієї таємниці, а існування - загадкою.
І тоді я почав запитувати у друзів, родичів, батьків, чи не вважають вони, що наше існування є дивом, а мені казали: звідки ти це взяв, тобі не треба думати над таким. І батьки, і вчителі казали: звичайно, існування світу - це нормально. Але я був переконаний, що вони помилялися. Відтоді я вирішив ніколи не ставати дорослим. І коли я почав писати книжки - це була така моя помста - то вже будучи дорослим я міг використати цей свій статус, щоб переконати всіх навколо, що світ є дивом.
Тому всі мої книжки написані під впливом цього одкровення, яке я мав в 11 років.А як у вас виникла ідея дозволити героям "Світу Софії" жити своїм життям, збунтуватися проти автора? Це ніби книга в книзі, і там є такі епізоди, де вони виступають проти волі автора.
- Альберт і Софія відчувають вплив, навіть тиск з боку автора, і вони намагаються втекти. Чому я прийшов до такої ідеї? Це була моя думка про те, що відносини людини із Богом десь приблизно рівнозначні відносинам героїв з автором. Навіть без концепції Бога, візьмімо, наприклад, мене: я фізичне тіло, я природа, але чи можу я так звільнити себе, щоб самому керувати своїм фізичним тілом, не тільки тілом, а своєю природою? Я думаю, що людство може керувати власною природою, і це власне я й хотів показати в своїх книжках. І попри те, в що ми віримо - чи у Бога, чи в те, що людина створена природою, ми мусимо вірити, що вона має свободу волі і повинна керувати власним життям. Це і була одна з основних ідей книжки, і це, власне, була причина того, що я обрав саме такий прийом, такий трюк для написання "Світу Софії".
Чи був реальний прототип у Помаранчевої дівчинки?
- Ні, Помаранчева дівчинка не має прототипу. Як і не має прототипу чоловік, описаний в цій книжці, але мушу визнати, що ця історія - це ніби відображення моєї зустрічі з дружиною, з якою я познайомився у 19 років. Все-таки ця Помаранчева дівчинка нагадує мені мою дружину, коли я її зустрів. Коли я мав 19 років і вона ще не була моєю дружиною, вона була дуже таємничою особою. І я мусив стати її парою, так само, як це намагається зробити головний герой книжки.
Я переконаний, що всі люди, які хоч коли-небудь були закоханими, знайдуть щось для себе близьке у цій книжці. А перша частина цієї книжки, мабуть, відображає те, наскільки ти можеш божеволіти, коли закохуєшся.
Скажіть, будь-ласка, у романі "У дзеркалі, у загадці" ви торкаєтеся питання смерті, чи не є надто рано говорити дітям про смерть, давати їм задумуватися про смерть?
- Гадаю, що це дуже важливе запитання. Тому що ми не можемо усвідомити, що ми існуємо, поки не усвідомимо, що ми є смертні, поки не усвідомимо, що ми є частиною дива, дива існування, дива життя. Для мене смерть має одне значення - кінця життя. І коли мені було 11 років, я зрозумів, що смерть - то буде припинення мого існування у диві.
Багато ваших романів написано у формі листів, е-мейлів. Ви любите листування?
- Я не люблю е-мейлів, але люблю листи. Ви знаєте, що в часи романтизму було модно писати романи в листах, а в наш час - в е-мейлах. Ми всі пишемо е-мейли - і нікуди від цього не подінешся. Щоб відіслати звичайного листа, ви мусите написати його, запечатати у конверт, віднести на пошту, кинути у скриньку і тоді він піде до адресата. Отже, Ви ще маєте багато часу, щоб передумати, тоді як з е-мейлом таке не можливо. Коли ми пишемо мейли, то швидко отримуємо відповідь, і доволі часто вона може бути всього лише з кількох слів, тому я думаю, що написання мейлів більше схоже до жанру драми.
Довідка МП
Юстейн Ґордер народився 8 серпня 1952 року в столиці Норвегії Осло у сім'ї педагогів. Його батько був директором школи, а мама - вчителькою і автором дитячих книжок. Юстейн Ґордер закінчив університет в Осло, де вивчав скандинавську літературу, теологію і філософію. Писати Ґордер почав після одруження в 1974 році, брав участь у створенні підручників з філософії і богослов'я.
У 1981 році він із сім'єю переїхав у Берген, де декілька років викладав філософію.
У 1986 році було опубліковано його першу художню книжку - збірник "Діагноз та інші оповідання". Потім були книги для дітей. Роман "Таємничий пасьянс", який побачив світ 1990 року, був відзначений преміями літературних критиків Норвегії і міністерства культури Норвегії. Великий успіх випав на долю роману "Світ Софії" (1991), який впродовж трьох років був першим у національному списку бестселерів.
Наразі українською перекладено 5 романів Гордера: "Помаранчева дівчинка", "Світ Софії", "Схід і Захід", "Замок у Піренеях" (презентація котрого відбулась в рамках Форуму) та "Vita brevis".
лист до редактора
версія для друку
