Надшвидкі реакції - улюблена тема для кіношників. Один з найвизначніших шедеврів на цю тему - незабутня «Матриця», де головний герой встигає набрати таких обертів, що політ кулі йому здається надзвичайно повільним, як ранкова пробіжка сонної черепахи.

Не обійшов увагою це явище і Кріс Картер зі своїми Х-файлами. У одній з серій компанія підлітків потрапляє в лісових печерах під незвичайне опромінювання, після якого в них з'являється здатність рухатися зі швидкістю, набагато більшою за швидкість світла. Картерівську фантазію можна вважати більш наближеною до «суворої реальності» - його герої від частих надшвидких побігеньок надзвичайно втомлюються, з чого голос за кадром робить висновок: не призначений людський організм до таких перегонів.

Ну а зворотній бік медалі знайомий мабуть всім, навіть «електровіникам». Таке буває майже у всіх інколи: як би ви не крутилися, час тягнеться так, ніби знущається з вас - тільки щойно був ранок, ще нічого зробити не встиг, а вже вечір, і спати пора. І здавалося б, як ти не крутися, а все одно нічого не встигаєш...

Причина таких перебоїв з часом - біохімічні особливості функціонування людського організму. Швидкість реагування на зовнішній світ - зокрема, і на падаючу пляшку вина - залежить не тільки від вроджених талантів чи постійних тренувань.

Одним з перших в офіційній науці «часові глюки» виявив в 30-х роках минулого століття американський професор фізіології Хадсон Хогланд. Його дружина, що лежала в ліжку з лихоманкою, поскаржилася, що він надовго залишив її одну, хоча він вийшов з кімнати лише на короткий час. Тоді Хогланд попросив дружину порахувати одну хвилину: ця «хвилина» тривала 37 секунд. Тобто «справжня» хвилина тривала для хворої майже удвічі довше. Час повз для хворої тим повільніше, чим гарячішим був її лоб.

Далі дослідники виявили, що зниження температури тіла на один градус сповільнює час на 25-30%. І, до речі, таке зниження температури дозволяє людині без всіляких хвороб прожити за офіційними календарями до 130 років. Весь фокус в тому, як саме її знизити - сидіти в холодильнику всі 130 років - не таке вже й приємне заняття :) Тим не менш, йоги та всілякі активні прихильники східних бойових мистецтв вміють знижувати температуру тіла винятково силою думки.

Окрім температури тіла змінити хід часу можна з допомогою гормону допаміну. Гуманні фізіологи експериментували на щурах: якщо їм вирізати клітини, які виробляють допамін, хід часу для тваринок сповільнюється, якщо ж зробити ін'єкцію синтетичного допаміну - хід часу пришвидшується.

Ця ж сама система працює в людини в хвилини небезпеки: гормональна система автоматично продукує велику дозу допаміну - і наш власний час починає бігти набагато швидше, ніж час офіційний. Таким чином можна встигнути за кілька хвилин зробити те, на що в нормальному стані потрібно було б з годину, а чи й дві.

Загалом при депресії, коли час навколо людини повзе повільно-повільно, якраз і спостерігаються порушення «постачань» допаміну.

Сам же цей гормон - молекулу з 22 атомів - відкрили майже сто років тому під час вивчення феноменів наркотичної залежності. Окрім пришвидшення особистого часу, він ще викликає відчуття ейфорії і задоволення. Саме з його допомогою «працюють» більшість поширених наркотиків - амфетаміни, нікотин, кокаїн і так далі.

Окрім того, в цієї цікавої молекули є ще й виховна функція. Саме допамін відповідає за бажання «підняти дупу зі стільця» і щось робити. Саме цей гормон відповідає за чіткість думки, саме він створює відчуття переповненості енергією і життєвими силами.

Відповідно, він допомагає не просто «підняти дупу», а й швиденько мізкувати над тим, куди застосувати отримане відчуття всемогутності. Ну і, заразом, як швидше рухатися - аби встигнути виконати всі надумані плани, поки приплив енергії не минувся.

Підняти рівень допаміну допомагають цілком тривіальні речі:

- кава;

- екстремальні ситуації й види спорту;

- інтенсивна праця;

- любовні інтриги;

- нездорові пристрасті: азартні ігри, цигарки;

- перегляд спортивних передач, змагань, гостросюжетних фільмів, слізних серіалів.

Втім, перегляд серіалів, як відомо, рівень допаміну піднімає, але рівно настільки, щоб вистачило сил переживати над серіалом до наступної серії. Від кави, цигарок і азартних ігор весь допамін може вилізти боком з прискореною швидкістю. Про побічні ефекти любовних інтриг і говорити годі...

Уважне око відразу зауважить майже безвихідний парадокс: для того, щоб без особливих побічних ефектів підняти рівень допаміну, потрібна інтенсивна праця і заняття екстремальними видами спорту, а для того, аби підняти себе і зайнятися інтенсивною працею, чи всунути в свій графік екстремальні види спорту, потрібно рухатися швидше, тобто підняти рівень допаміну.

Насправді справа не в парадоксі, а в мудро влаштованій роботі мозку. Як ми вже згадували минулого разу, в кожної людини існують свої теми для самопиляння, такі собі невирішені проблеми, про які ми намагаємося не думати, але які, тим не менш, існують собі на просторах наших сірих звивин, і потихеньку пиляють, пиляють, пиляють...

Так от: якщо ваш час от раптом візьме і сам по собі почне бігти швидше, «фабрики самопиляння» теж почнуть працювати швидше. З такими темпами з вух може піти дим. До того ж, зовсім не факт, що та «інтенсивна праця», якою ви збираєтеся зайнятися «як тільки у вас з'явиться купа часу», піде вам на користь.

Якщо це робота, якою ви займаєтеся «бо так треба», і у вас на неї не вистачає часу, то, швидше за все, у вас до неї просто душа не лежить, тож мучити себе, насильно піднімаючи рівень допаміну, не варто. Краще спробувати знайти в ній щось цікаве - рівень допаміну підніметься сам. Або зрештою, знайти собі зайняття до душі.

Якщо ж у вас не вистачає часу на омріяне хобі - швидше за все, ви просто вважаєте, що ви не варті того, аби насолоджуватися життям - і десь в глибині душі працює постійна «самопилялка», яка докоряє вам за кожен момент щастя.

Якщо ж вам постійно «в дружній бійці» встигають відполірувати обличчя, а ви навіть руки підняти не встигаєте - то, швидше за все, ви потихеньку звиклися з роллю невдахи. З власного досвіду можу сказати, що в процесі «дружньої підліткової бійки» одна людина цілком здатна знешкодити 7 - 8 нападників з набагато сильнішими кулаками винятково за рахунок швидшої реакції. Ну і, зрозуміло, шаленого бажання зберегти цілими і неушкодженими власні руки й ноги.

Що ж робити, якщо ніби й все знаєте, і все розумієте, а сил немає, час сам по собі десь дівається і все летить шкереберть?

Звісно, можна спробувати вдатися до «штучних стимуляторів». Деякі історики, до речі, цілком серйозно задумуються на тим, якою б зараз була Західна Україна, якби не львівська традиція пити каву в неймовірних кількостях... Але кава теж має свою ціну - серцеві захворювання і тому подібні неприємності.

Вольтер, наприклад, за все своє життя написав понад сотню величезних томів книг, надрукованих маленьким шрифтом. Але для цього йому довелося випивати ледь не 70 горняток чорної кави в день. Нагадаю, в ті часи писали від руки. Інша річ, що нащадки з тих сотень томів належно цінують заледве три-чотири. Інший, скажімо так, трудоголік-маніяк на першому курсі технічного училища вирішив прочитати всі ті томи - і таки зробив це. Це був Нікола Тесла - після того випадку він зарікся ніколи ні до чого себе не примушувати. І він таки зробив це - більшу частину свого життя він цілком добровільно і від щирого серця працював по 20 годин на день.

Отже, що ж робити, щоб і все встигати, і не зловживати кавою-серіалами-цигарками і тому подібними нездоровими речами?

Спробувати домовитися із собою. Підсвідомість не така вже й злісно-безсовісна, як це прийнято вважати.

І якщо ви щось робите не зовсім так, як хочете, на це зазвичай бувають дві причини: або ви не дозволяєте собі робити краще, або ж у вас немає правильного прикладу, як це робити. І в першому, і в другому випадку лиху можна зарадити. Приклад можна знайти - навіть якщо це буде приклад з фантастичних фільмів на зразок «Матриці». Фантастики там набагато менше, ніж здається.

А почати домовлятися з собою можна з елементарного. Зазвичай в кожного знайдеться хоча б одна справа, на яку сили знайдуться у будь-якому стані. Наприклад - поспати. Поплювати в стелю або зайнятися ікебаною. Спробуйте ризикнути - і дозволити собі займатися саме тим, чим хочеться, навіть якщо з точки зору здорового глузду в цьому немає жодного раціонального зерна. І при цьому бажано себе не пиляти, а хвалити. І шукати в собі позитив, навіть якщо він десь заліз у найдальші шпаринки. Рівень допаміну не забуде відповісти вам взаємністю.

Ну а далі вас чекає купа приємних відкриттів - зокрема, що чим більше всього ви намагаєтеся втиснути у свій час, ти більше в нього влізає. Головне, як це не дивно - не поспішати, і все встигнеш!