Чесно кажучи, вірити більшості нагород, які останнім часом роздають в Україні - самого себе обманути. Це стосується і літературних премій, особливо, якщо ви в цій справі «гурман», і ставитеся до книжки, як до ще одного шансу «жити не тут». Втім, бувають і винятки. Наприклад, премія сайту ЛітАкцент, особливо та категорія, котру видають за далеко не найкращі книжки. Навіть саме нагородження було цікавим процесом: де би ще ви дізналися, що Пантелеймон Куліш був таким собі Казановою свого часу, але на заваді до повного успіху в цьому ділі йому став кепський характер з прагненнями читати моралі всім і вся?

Премію «ЛітАкцент року-2009» нещодавно роздавали в київській книгарні «Є».

Особисто мене в премії зацікавила найважливіша ланка - експерти. ЛітАкцент зібрав для такої справи цілу купу поважного люду: Євген Баран, Яна Дубинянська, Віктор Неборак, Володимир Панченко, Василь Пахаренко, Роксоляна Свято, Олександр Стусенко.

Вони й визначили переможців у номінаціях «Художня література», «Літературознавство» й «Золота булька».

Претендували «на папаху» такі книги: у номінації «Художня література»- «Джури-характерники» Володимира Рутківського, «Дзеркало Єдинорога» Людмили Таран і «Горище» Тараса Федюка; у номінації «Літературознавство»- «Іван Франко і Василь Стефаник: взаємини на тлі доби» Романа Піхманця, «Пантелеймон Куліш між Параскою Глібовою і Горпиною Ніколаєвою» Євгена та Оксани Нахліків і «Оксиморон» Володимира Моренця; у номінації «Золота булька»- «Рай. Центр» Люко Дашвар та «Жінка його мрії» Олеся Ульяненка.

Переможці двох перших категорій отримали диплом від «ЛітАкценту» та грошові винагороди (по п'ять тисяч гривень) від книгарні «Є».

Втім, нещодавно ми на сторінках «МП» згадували, що історично-містична література, таке собі козацьке «фентезі» в Україні останнім часом набуває небувалої популярності, тож те, що переможцем рейтингу виявилася дитяча книжка, не так вже й дивно.

Наразі ще не можу нічого сказати про саму книжку, але логіка розповіді автора була доволі цікавою. Наприклад, за його словами, він мало було не виписав негативним героєм татарина, але вчасно загадав, що серед його студентів є татари, й подумав, що вони можуть образитися. В результаті довелося ліпити негативних героїв з когось іншого. Тут саме час згадати філософію творчості й гірко заплакати: ціла купа філософів вважали, що пером письменника рухає його фантазія, яка й диктує, хто з героїв здатний на підлість, а хто - не дуже. І зазвичай висмикнути перо з рук фантазії і переписати сюжет по-своєму більшості талановитих письменників не вдається. Таким чином будемо вважати, що пану Рутківському вдалося вчинити нелюдський подвиг в ім'я дружби народів. З іншого боку, виникає страшне питання: а з кого ж тоді ліпити негативних героїв? Думаю, будь-яка нація за таке діло може образитися, а окремі неврівноважені представник - ще й солі на хвіст насипати спробують...

Як буде вирішувати цю проблему обережний автор - невідомо, однак є підозра, що національності будь-яких негативних героїв матимуть повне право добряче погризти йому совість за спробу прив'язати «5-ту графу» до особистих моральних (точніше, аморальних) чеснот героя.

У другій категорії перемогу здобула книжка Романа Піхманця. Вочевидь, амурні пригоди пана Куліша експертів не вразили, а можливо, їм теж не сподобалося надмірне прагнення Пантелеймона Олександровича читати моралі. Однак, як на мене, варто було б перевидати цю книжку, але з іншою назвою, і, можливо, в більш популярному стилі. Бо сторонній спостерігач навряд чи отак з першого разу второпає, що робив такий поважний пан - письменник, поет, фольклорист, етнограф, перекладач, критик, редактор, видавець - між якимись там Параскою Глібовою і Горпиною Ніколаєвою. Навряд чи хто зі студентів навіть подумати може, що автор «Чорної ради», видавець купи українських часописів, встигав ще й виділяти час на серйозні амурні походеньки. Як би там не було, але популяризація цього факту могла б суттєво підвищити інтерес студентів до творчості пана Пантелеймона.

Втім, сучасні перипетії українського суспільства були теж явно не на боці Куліша. Та й як інакше: у книзі Піхманця про Франка та Стефаника один з провідних сюжетів був про вибори та махінації з ними. Любовний трикутник не мав жодних шансів.

Вправний Піхманець навіть зацитував присутнім у залі фрагмент спогадів Стефаника, де розповідалося про вибори 1897 року до Віденського парламенту, до якого балотувався Іван Франко, а Стефаник був його довіреною особою.

Тоді селян залякували, як тільки могли, а про «невгодних» кандидатів поширювали дезінформацію, від їхнього імені розповсюджували фальшиві листівки. Зокрема, активно поширювалася інформація про те, що "мужицький" кандидат Іван Франко - насправді замаскований єврей Френзель, про що свідчить рудий колір його волосся.

Одне слово, цілком знайома українському виборцеві картина.

Ну і про найцікавіше.

Антипремію «Золота булька», яку видають за низький творчий рівень, експерти присудили Люко Дашвар, журналістці і сценаристці Ірині Черновій, яка пише під таким екзотичним псевдонімом.

Сам згорток з прізвищем лауреата премії витягували з цілком пристойної, майже в половину людського зросту, гумової кульки золотистого кольору. Для цієї благородної мети кульку прокололи справжнім гусячим пером прямо в залі. Звук був цілком голосний, було чути по всім залам книгарні.

Диплом чекає на письменницю в офісі «ЛітАкценту», оскільки на церемонію авторка не з'явилася, попередньо повідомивши про те, що не згодна з рішенням експертної групи рейтингу «ЛітАкцент року-2009».

Справді, харківська белетристка, авторка попсових і досить-таки вульгарних романів явно не очікувала такої честі. Минулого року вона отримала цілком протилежну премію - її книжка «Молоко з кров'ю» була визнана Кращою українською книжкою за версією Бі-Бі-Сі. Втім, це радіо ніколи особливо не приховувало, що його основна місія - пошук «нових імен» вкупі з піаром самого радіо. А тут такий талант - книги пані Чернової справді розкуповують в українських магазинах досить швидко. І навіть експерти відзначають, що книга ну дуже вже схожа на доволі майстерний телесеріал - видно руку сценариста. Інша річ, якщо цей же книжковий «телесеріал» читають люди, котрі самі вміють майструвати телесюжети, а в книжках, на відміну від серіалів, шукають «мудре, добре, вічне». З останнім, схоже, книзі не пощастило.

"Спочатку щось починають називати якісною попсовою літературою, потім якісною українською попсовою літературою, потім просто якісною українською літературою. Ми взяли на себе сміливість розставити всі акценти на свої місця", - прокоментувала письменниця Яна Дубинянська вибір журі.

Втім, був на бульку і ще один претендент, котрого з умислом чи без розпіарила цього року славнозвісна Нацкомісія із захисту моралі. Окремі особливо «пікантні» місця з «Жінки його мрії» Олеся Ульяненка завдяки згаданій комісії прозвучали на всю країну і згадувалися майже в кожній новині: не часто випадає чути такі надто еротичні моменти з вуст національної комісії, навіть якщо це цитата. Однак журі «ЛітАкценту» вирішило, що будь-яким перверзіям має бути межа, тому далі книгу не піарило, лише зазначило, що зі сторінок помітно, що бідака-автор займався «тяжкою каторжною працею».

Що ж, таких трударів в Україні останнім часом побільшало: страшно уявити, що було б, якби в нашій країні за написання книг платили пристойні гонорари. А так, бодай, графомани мусять трохи відволікатися на більш оплачувану роботу... Шкода, що наразі ще не вигадали антипремій для друкарень, котрі випускають у світ неякісні тексти.

Експертна група «ЛітАкценту» збирається чотири рази на рік і визначає щоквартально кращі книжки. Інформація про них вивішується на порталі litakcent.com. Тому потрапити у кінцевий рейтинг можуть лише книжки, які перемагали у квартальних номінаціях протягом року.

Для прикладу, останній роман Оксани Забужко до рейтингу «ЛітАкцент року-2009» не потрапив, бо весь тираж було надруковано лише в січні 2010 року.

Книжковий рейтинг «ЛітАкцент» організовує Науковий центр досліджень сучасної літератури Національного університету «Києво-Могилянська академія», під керівництвом професора Володимира Панченка.

Рейтингом відзначаються дві найкращі книги українською мовою, видані поточного року в Україні та за кордоном:

Номінація «Художня книга» - новий твір сучасного українського автора.

Номінація «Літературознавство» - нова книга-дослідження сучасного українського автора в галузі літературознавства.

Розмір грошової винагороди у кожній із двох номінацій - 5 тис. грн.

Рейтинг „ЛітАкцент року" - одна з наймолодших українських літературних премій. Уперше нагородження відбулося торік. Тоді перемогли збірка поезій Петра Мідянки „Ярмінок", дослідження Марка Павлишина „Ольга Кобилянська: прочитання", а антигероєм стала Ірена Карпа з книгою „Добло і зло".