Отже, нагадаємо, як встановили вчені, віруси є такими собі «переносниками інформації» в біосфері, і 30 % геному людини - це, власне, частинки колишніх вірусів, котрі свого часу вбудувалися в наш ДНК і навчили людський організм всіляким новим функціям.

Тим не менш, щоразу, коли ми вмудряємося підхопити цей «шматок інформації» і починаємо пчихати, кашляти і т.д., нас, мабуть, найменше цікавить прихована ціль еволюції. У нас болить голова, горло і все решту, і окрім як «коли ж це скінчиться», нічого знати ми не хочемо. Тому якщо на даний момент ви не пчихаєте і не кашляєте - саме час подумати про «мету еволюції» і про те, як зробити так, щоб ця мета не заважала нам жити.

Отже, почнімо з еволюції.

Як відзначав свого часу львів'янин Станіслав Лем, еволюцію турбує тільки питання досконалості генетичного коду. І, відповідно, щастя кожної окремої людини її не переймає зовсім.

Звісно, з песимізмом Лема можна посперечатися, деякі вчені, наприклад, вважають, що стадія харчування безпосередньо світлом - електромагнітними хвилями - у людини ще попереду, і що код - не єдина мета еволюції. Однак сама думка для теми нашої розмови цікава - розгляд людини як послідовності коду, до якого з допомогою вірусів еволюція періодично вносить деякі поправки.

Далі в тому ж самому «Големі» Лем від імені свого персонажа добряче роздає чортів філософам за те, що вони займалися «четвертуванням людини» на дух і тіло, і зовсім не звертали увагу на «технологію людини» і не помітили, що код є могутнішим, ніж розум, а кожен організм - розумніший за свого власника.

Хто є розумнішим насправді - розум чи генетичний код - питання, яке навряд чи в

нашій компетенції - адже аналізувати розум доведеться засобами самого розуму, а тому результат може бути суб'єктивним :)

Однак сама постановка питання є досить цікавою - зокрема, для ситуації зі свинячим грипом.

Отже, що ми маємо - 7 мільярдів носіїв людського генетичного коду, код яких еволюція періодично «підправляє» з допомогою вірусів та бактерій. Якщо організм кожного конкретного носія «перетравлює» поправку - живе далі. Якщо ж ні - «помилку» стирають з дошки разом з усім «рівнянням».

Тобто, поки ми пчихаємо, якийсь вірус постачає нам інформацію, котру ми не розуміємо, але від того, чи зможе її «зрозуміти» і засвоїти наш організм, залежить те, чи будемо ми жити.

Разом з тим, є інший рух - фармацевтична індустрія постачає нам «плоди колективного розуму», ліки, котрі розривають коди вірусів на шматки, чи «вбивають». Однак вірус тим і відрізняється від решти живого, що їх «вбити» неможливо - можна тільки розібрати на запчастини. Запчастини, котрі з часом можуть рекомбінуватися з іншими вірусами і призводити до ще більш серйозних захворювань, ніж ті, котрі спочатку намагалися знищити з допомогою ліків. До речі, сучасні вакцини на те і розраховані - у випадку масової профілактики населення в організм вводяться «вбиті» віруси.

Отже, ліки постачають нашому організму інформацію, котру, знову ж таки, ми не розуміємо. Однак від того, чи зрозуміє її наш організм, і від того, як на неї зреагують віруси, залежить наше життя.

Картина виходить доволі неприваблива: така собі маріонетка, за ниточку якої смикає еволюція, для того, щоб написати на цій маріонетці якесь повідомлення. За іншу ниточку намагаються смикати лікарі, котрі намагаються розшифрувати повідомлення еволюції, стерти і написати щось своє. Знову ж таки, суть і наслідки свого послання вони навряд чи можуть розтлумачити.

Виглядало б це все вкрай безнадійно, якби не одна деталь...

Процеси, котрі проходять в людському організмі, впливають на думки. Однак і думки, котрі думаються в мозку, впливають на стан організму.

Бачити і розуміти всі процеси організму переважній більшості людей не дано (окрім деяких унікумів), може воно і на краще - бо з такою кількістю інформації наша свідомість навряд чи дасть раду. Однак бачити і помічати «загальні тенденції», а також зворотну залежність між станом думки і організму цілком можна навчитися. Для цього, зрештою, теж існує колективний досвід. Навіть більше - можна навчитися впливати думкою на «стан носія».

Цей зворотній рух дається важко, однак на це кожній окремій людині потрібно навряд чи більше часу і зусиль, ніж потрібно було групі вчених для того, аби розробити і випробувати ті чи інші ліки.

Лем був песимістом - в його «Големі» зворотній вплив думки на «хімізм нейронів» був можливим тільки для машин. Тим не менш, багатьом людям цей крок вдається. І таких людей набагато більше, ніж здається.

У минулому номері ми писали про деякі особливості роботи імунної системи.

Те, чи дасть організм відповідь на втручання хвороби, залежить від того, наскільки швидко будуть змінюватися відповідні гени. А ще - від випадку. Від звичайнісінького випадку.

Однак, як на мене, є ще одна змінна, від якої і залежить вказаний випадок. Численні дослідження представників нетрадиційної медицини вказують, що цей випадок залежить саме від думок людини.

Прогалину в роботі філософів, котрі відмовлялися розглядати людину, як сукупність душі і тіла, останнім часом активно розглядають представники так званої «метафізичної теорії здоров'я».

Вони простежують особливості думання і хвороб різних пацієнтів - в результаті у книжкових магазинах досить легко можна знайти перелік хвороб, і типових помилок у мисленні, котрі й спричиняють ці хвороби.

Можливо, змінюючи думки, ми «читаємо» те повідомлення, в яке «товче нас носом» еволюція. Ну, але, разом з тим, виправлення тих недоліків мислення, на які вказують «метафізики від здоров'я», просто змушує людину оптимістичніше дивитися на своє життя і справді всією душею хотіти жити і сподіватися на краще. А це зовсім не суперечить твердженню офіційної медицини: здоровий оптимізм допомагає людині набагато більше, ніж всі ліки, разом узяті...

Проблема втому, що зазвичай кожен конкретно взятий розум досить важко погоджується визнавати свої помилки, а ще важче йому погодитися думати інакше. Однак загалом психіка - річ досить гнучка, і якщо захотіти... Принаймні, за це нелегке діло береться дедалі більше люду.

Тенденція потроху поширюється і в Україні - і в інтернеті на форумах про епідемію грипу дедалі частіше з'являються цитати з Луїзи Хей чи Ліз Бурбо. Зокрема, за версією Ліз Бурбо, грип завжди пов'язаний зі стосунками між людьми, і починається, коли людина відчуває себе жертвою. Проблеми з легенями - з небажанням жити, страхом перед тим, щоб «жити на повну», прихованим сумом, відчаєм, відчуттям безвиході. Якщо людина зможе зрозуміти, в чому саме вона недооцінює себе чи своє життя, і оцінить себе правильно - організм вилікується, легені повернуться до нормального стану. Принаймні, я мала можливість неодноразово спостерігати людей, котрим цей «фокус» вдавався - на подив лікарів.

Здавалося би, до епідемій ці проблеми не можуть мати жодного стосунку - не може ж небажання жити передаватися разом зі шматочками генного коду. Але ця думка не зовсім правильна.

Адже існує в природі ще така не завжди приємна річ: колективні проблеми ніколи не бувають нічиїми. Як би ми не намагалися говорити собі, що екологічно шкідливий завод на сусідній вулиці - не наша проблема, це не так. За даними психоаналітиків, наприклад, Кларисси Естес, люди, котрі проживають в місцевостях з проблемним виробництвом, зонах екологічного лиха і так далі, бачать схожі сни, котрі вказують саме на проблеми рівня їхньої спільноти. І це відбувається незалежно від того, чи переймаються ці люди вказаними проблемами, чи ні. Колективне підсвідоме всеодно не залишить людину в спокої.

Те ж саме стосується, до речі, не лише рівня громади, а й рівня нації, держави, зрештою, цілої планети. Все ж таки ми - істоти соціальні, як би нам не хотілося бути незалежними. Втім, це не так і погано...

Вірити чи не вірити лікарям чи представникам «метафізичної теорії здоров'я» разом з психоаналітиками - це, звичайно, справа особиста. Зрештою, навіть у табличку множення можна не вірити. Однак звертати увагу на тенденції і підозрілі збіги, як на мене, таки варто.

А наразі ми маємо аж цілих два підозрілих співпадіння державного масштабу.

5 років тому, під час помаранчевої революції, в Києві люди тисячами мерзли вдень і вночі на морозі. З мокрими ногами, в «чоботах на тонкій підошві», ночували в наметах. Кашляли періодично. Однак - ніякої масової епідемії, про 25 смертей на добу навіть не йшлося.

І от тобі на - знову президентські вибори. І - масова епідемія грипу, яка «хапає» переважно молодих і активних, і переходить у смертельну пневмонію. І, до того ж, хапає саме в західних, найбільш патріотично налаштованих областях, що, до речі, стало підставою для купи анекдотів. Тобто, раптова епідемія, яка поширюється, образно кажучи, переважно саме на тих, хто 5 років тому стояв на Майдані. І хапає чомусь саме тоді, коли повторюється «стресова ситуація». Тобто, з'являється теоретична можливість знову вийти на Майдан - хоча б задля того, щоб з'ясувати, хто відповідальний за різке скорочення лікарень і розкишенювання грошей, виділених на вакцини... І разом з тим, ще «жива і здорова» пам'ять про результат попереднього Майдану - тобто, масове відчуття безвиході і цілковитої невпевненості у власних силах.

Як на мене, чітко спостерігається цілком зрозумілий натяк від еволюції для цілого українського суспільства...