Наприкінці XIX століття уманські й маньківські дівчата мрійливо зітхали, коли куряву на вулицях цих провінційних містечок здіймали копита коней 12-го гусарського Охтирського Його високості принца Фрідріха-Карла Прусського полку...

Незважаючи на довгу й закручену назву полку, хлопці-гусари в ньому служили свої, бо власну історію підрозділ вів від Охтирського слобідського Черкаського козацького полку, створеного 1651 року і спочатку понад сотню років так і називався - козацьким. Елітний підрозділ війська Російської імперії, Охтирський гусарський полк складався переважно з українців і в різні роки існування вкрив славою свої знамена в боях проти турків, поляків, чехів та французів.

1814 року полком командував знаменитий генерал Денис Давидов, який, до речі, свою гусарську службу розпочинав у Звенигородці й Катеринополі на Черкащині, часто буваючи під час служби в цій місцевості в гостях у двоюрідного брата-декабриста в Кам'янці...

Коли Охтирський полк під командуванням Денисова одним із перших увірвався до наполеонівського Парижа, після бою його відвели на відпочинок до французького містечка Аррас. Полк мав відвідати особисто російський імператор Олександр Перший, а гусари були не готові до параду - їхні пошарпані в боях мундири мали жалюгідний вигляд. Тоді Давидов розпорядився... забрати зі складів розташованого неподалік жіночого капуцинського монастиря все сукно. Наступного дня для всіх гусар вже були пошиті новенькі мундири - коричневі, такі самі, як і ряси французьких черниць... На параді охтирці мали просто блискучий вигляд, і вражений монарх окремим своїм указом звелів їм носити коричневі мундири завжди.

Саме в таких мундирах охтирські гусари з'явилися на вулицях Умані 1864 року - тут були розташовані штаб полку та один з дивізіонів. Другий дивізіон розквартирували в сусідньому селі Родниківка (тоді воно звалося Війтівкою). Через рік весь полк перевели в містечко Молодецьке (сучасне село Маньківського району), а з 1871 по 1877 рік полк розташовують знову в Умані, з часом перевівши окремо до Маньківки 1-й дивізіон. Звідси гусар зрушила чергова війна, далі полк дислокувався на територіях країн, чиї війська успішно громив, - у Румунії та європейській частині Туреччини.

Сто років тому, весною 1909-го, було затверджено полковий знак 12-го гусарського Охтирського полку - хреста з вензелями царя Олексія Михайловича, імператора Миколи Другого та шефа полку Великої княгині Ольги Олександрівни. В центрі - герб міста Охтирка української Сумщини та ювілейні дати 250-річчя полку. Цікаво, що цей хрест весною 2008 року було знайдено на городі села в Хмельницькій області України...

Інший хрест - останній - мало не поставила на історії полку більшовицька революція. 1918 року було оголошено про ліквідацію полку, але вже наступного року два ескадрони охтирських гусар воювали проти більшовиків під знаменами Врангеля. 1920 року разом з рештками врангелівської армії гусари покинули на кораблях берег Криму, але за кордоном не стали безправними емігрантами, як більшість білих вояків. Вже з 1921 і аж до 1930 року вони служать в армії Югославії - несуть прикордонну службу. Після розпуску російських збройних формувань ветерани роз'їжджаються по світу - більшість селиться в югославському Белграді та французькому Парижі, колись здобутому славою їхньої зброї...

Українець Орлик був взірцем для солдатів і розвідників кількох армій Європи. Герой Франції, Польщі та Швеції був вигнанцем у рідній Україні...

Малий Григір назавжди запам'ятав, хто викинув його родину з батьківщини та від чиєї злобливої політики переслідувань рано покинули цей світ його хрещений батько - гетьман Іван Мазепа, та рідний батько - гетьман-вигнанець Пилип Орлик. В еміграції юний Григір Орлик був зарахований федриком (прапорщиком) гвардії шведського короля, одночасно навчався наук в Лундському університеті у світоча метафізики, професора Регеліуса. Українець досконало вивчив латинь, військову справу й філософію. Працями Цицерона, Цезаря й Плутарха захоплювався не менше, аніж фехтуванням, малюванням та віртуозною грою на кількох музичних інструментах.

У 18 років він разом з батьком переїхав до Гамбурга й почав службу в кінному полку саксонської гвардії. Та лазутчики Москви рознюхали, хто такий насправді офіцер, що ховався під прізвищем де Лазиск - на вимогу Росії Саксонія мусила просити Орлика покинути її територію. Григір переїхав спочатку до Австрії, а потім до Польщі. У Варшаві він знайомиться з французьким послом, маркізом де Монті. Маркіз, що прагне реставрації на польському троні короля Станіслава Лещинського (емігранта при французькому дворі), вирішує, що в цій справі йому не знайти ліпшого помічника, аніж Орлик...

Вирішальною в долі Григорія Орлика була аудієнція у кардинала Флері. У той час він фактично керував Францією через нездатність Людовіка XV займатися державними справами. Молодий гетьманич про це знав і всіляко намагався під час розмови справити на нього хороше враження. Однак хитрий кардинал вже й сам мав достатньо різнобічних відгуків про українського посланця з Польщі і тому в розмові з ним лише шукав підтвердження своїм враженням. "Таку особу гріх не залучити до таємної розвідувальної роботи,- все більше переконувався він.- А те, що він так стурбований долею України, можна вміло використовувати і в інтересах Франції. Треба лише спрямовувати його туди, де зав'язаний воєдино спільний клубок проблем". Орлик же ладен був виконувати будь-які завдання, що в кінцевому підсумку могли зіграти на користь Україні.

У Парижі Орлик з'являється в мундирі шведської гвардії під ім'ям капітана Бертеля. У тому ж мундирі його спочатку відправляють до Стамбула з секретною місією: для створення антиросійської коаліції.

Він прибув до Стамбула і зустрівся з французьким послом Віленьовим. Той уже мав від короля відповідні інструкції про необхідність сприяння місії Орлика і одразу почав знайомити його з впливовими особами. Під час однієї із зустрічей з Єрусалимським патріархом той проявив зацікавленість до "батьківщини" "капітана Хага" Швейцарії. Григорію довелося за ніч прочитати книжку про цю країну. Зате наступного дня він з таким захопленням цікаво й переконливо розповідав про неї патріарху, що ні в кого з оточуючих не виникло жодного сумніву в його швейцарському походженні. Корисними були й інші контакти, однак міжусобні заворушення і народні хвилювання в імперії, спрямовані проти султана та його візира, змусили Орлика перервати поїздку і вирушити до Франції.

1 лютого 1733 року відбулася подія, яка стала новим поворотним моментом у житті Григорія Орлика. Помер король Польщі Август ІІ Саксонський, і на дипломатичній арені почав втілюватися заздалегідь заготовлений план зводження на престол шляхом інтриг, підкупів і таємної дипломатії Станіслава Лещинського. Григорію при цьому відводилася особлива місія.

Пізніше він таки виконує цю секретну місію - перевозить (без будь-якої охорони!) з Парижа до Польщі короля Станіслава і тисячу флоринів для підкупу шляхти Польського сейму, щоб ті підтримали нового монарха.

Обміркувавши всі можливі варіанти, зупинився на найпростішому: ніяких великих ескортів, супроводу, пишних екіпажів, краще замаскуватися під простих подорожніх, щоб не привертати зайвої уваги. Сам він вирушив у дорогу під виглядом челядника Ернста Брамляка, короля Станіслава переодягнули в німецького купця з документами на ім'я Бовера, третім був французький дворянин Андлі. Восьмиденна подорож неспокійною Європою - з монаршою особою і величезною сумою грошей - пройшла успішно. Після повернення до Парижа Орлика нагородив король Людовік - зняв зі свого пальця й подарував діамант вартістю 10 тисяч екю. Королева ж (донька короля Станіслава, якого українець благополучно доставив до Польщі), подарувала йому свій портрет, прикрашений коштовними каменями...

Після цього Орлик побував з посольськими місіями від імені короля Франції у турецького султана й кримського хана, таємно зустрічався з козацькою старшиною в Україні. А після повернення до Франції запропонував екзотичний проект, якому не судилося здійснитися - організувати переселення козаків під французьку опіку, заселивши ними береги Рейну. Коли до Польщі вторглися російські війська, Орлик врятував життя вже знайомому йому королеві Станіславу Лещинському - таємно вивіз його через Східну Пруссію до Франції. На той час Орлик вже належав до особистої спецслужби Людовіка, що називалася "Секрет короля". Це була одна з найуспішніших секретних служб того часу. Про шевальє д'Еона з "Секрету короля" ходили легенди, що піймати його неможливо, бо ліпше за нього хоч під старого чоловіка, хоч під жінку не замаскується ніхто. А керівник "Секрету короля", маркіз де Брольї став знаменитий завдяки своїй крилатій фразі: "Росію ми зарахували до рангу європейських держав тільки для того, щоб потім позбавити її цього рангу і відмовити їй навіть в праві помишляти про європейські справи". Про графа ж Орлика всі, включно з королем, знали: для нього не є самоціллю ізоляція Росії - йому просто хочеться назавжди відбити в неї бажання топтатися по вільнолюбній козацькій Україні... Графові Орлику судилося ще не раз бувати за кордоном з дипломатичними місіями від імені Франції - він намагався зробити все можливе для створення антиросійської коаліції з Франції, Польщі, Швеції, Туреччини й Криму, сподіваючись, що саме такий союз зможе повернути Україні державність.

Успішний дипломат і розвідник, Григір Орлик був ще й чудовим воїном. Підтвердженням тому - вищі нагороди кількох держав: французький орден Святого Людовіка, польський орден Білого Орла, шведський орден Меча... Граф командував розквартированим у Лотарингії драгунським полком Royal suedois ("Королівські шведи"), брав участь у Семилітній війні, у тім числі - в облозі Астемберха і взятті Ганновера. Зокрема, саме завдяки його особистій звитязі французи завдали жорстокої поразки пруссакам у битві під Франкфуртом-на-Майні. Там, у Німеччині, Орлик і помер від ран, отриманих влітку 1759 року в бою під Мінденом. Король Людовік XV написав вдові українського козака-звитяжця: "Мадам, я втратив найдостойнішого дворянина Франції, сміливого генерала, чиє ім'я залишиться славною сторінкою історії Армії... Граф Орлик помер, як належить людині його роду й честі".

Ще й нині багато хто вірить в те, що ім'ям цього українця названий аеропорт Орлі в Парижі. На жаль, це не так, але від того слава знаменитого військового діяча й улюбленця короля Людовіка не стала меншою - графа Григора Орлика пам'ятає вся Європа.

Чудовий воїн, найкращий представник особистої спецслужби монарха Secret du roi ("Секрет короля"), загинув від рани, отриманої в бою з пруссаками влітку 1759 року - чверть тисячоліття тому. Кажуть, перед смертю перед очима людини пробігають картинки з її дитинства. Французький граф мав згадати батька-гетьмана і рідний Батурин в Україні, вирізаний до ноги і спалений дотла російськими карателями...

Здавалося б, неймовірна річ - порятунок односельчан від шибениці за збройний виступ проти влади російського царя. Та цю місію успішно виконав сільський адвокат з Домантового (нині - Золотоніського району) Микола Романов.

18 жовтня 1905 року антиурядовий страйк у Золотоноші переріс у збройний виступ. Хлопці з десятка бойових загонів Коробівки розгромили сільську управу, знищили портрет царя і вирушили на підмогу золотонісцям, озброєні рушницями, револьверами, сокирами і косами. По дорозі до них приєдналися селяни Домантового і близько 500 осіб золотоніської молоді. Заколотники захопили центр Золотоноші, розгромили поліційну управу, знищили її архів та звільнили арештантів.

Тільки введені до міста війська спромоглися придушити антиурядовий виступ і передати заколотників правосуддю. Саме тоді й проявився талант сільського адвоката Романова. Чи то йому допомогло ім'я, співзвучне з прізвищем царської династії, чи красномовство виручило, але, здавалось би, явний очікуваний вирок - страта через повішення - обминув повстанців. Романов домігся перенесення справи із безжального військово-польового суду до цивільного суду в Лубнах. Ліберальні судді глухого провінційного містечка крізь пальці подивилися на далеко не "цивільні" подвиги підсудних. В результаті - навіть організатор виступу Величко був лише ув'язнений до Шліссельбурзької фортеці. Селяни, які ще зовсім недавно громили поліційну управу і дерли на шматки портрети царя, перестали відчувати зашморг на шиї і навіть нахабно сфотографувалися разом зі своїм блискучим адвокатом на фоні шибениці - на пам'ять нащадкам...