Цьогорічний фестиваль біля міста Ржищів - вже другий. За задумом організаторів, дійство матиме чотирирічний цикл і буде присвячено одній з чотирьох стихій - воді, землі, вогню та повітрю. Цього року захід був «земляний».

Починалося дійство просто чудово. Величезна купа палаток на схилах Дніпра, справді купа міні-фестивалів, купа майстер-класів - вибирай, що хочеш.

Тут вчать ліпити горшки, там - збирати екокультурну хату, з іншого боку можна навчитися з лука постріляти...

Цілком навіть актуальні і практичні розваги, особливо еко-хата. Чим не відповідь на іпотечну кризу?:) Тим паче, що, як ми вже писали, подекуди в Україні трапляються такі хати, в яких молодь отак і вирішує «квартирне питання»... Ну а на фестивалі якраз можна потренуватися таке житло будувати. І посуд випалювати, до речі - хто її, цю кризу, знає...

Одне слово, на будь-який смак розваги. Ну і, звичайно, купа «торгівельних точок», на яких буквально поряд продавалися національний одяг, тобто вишиванка, і скульптури національного звіра, тобто жаби...

Зрозуміло, не дуже пильному оку здавалося, що фестиваль - чергова суміш вечорниць, дискотеки і «шароварщини». Одна цікава українська газета, що веде свій почесний початок з 1925 року, так і написала, мовляв, «совок без романтики», а не фестиваль. Зрозуміло, кому ж іще, як не радянській газеті, розуміти, де совок, а де - не совок.

Вочевидь, купа трипільської символіки і вишиванок таки ті «непильні очі» підвела. Насправді основна ідея фестивалю була набагато глибшою.

«Це відбувається не просто фестиваль, не просто місце відпочинку, а створення нового культурного простору, створення нових ідей, які можуть жити самостійно, незалежно від чиновників, від політичних переконань, це збираються люди, які творчо мислять і бажають і внутрішньо і зовнішньо розвиватися...

Сам фестиваль - багаторівневий, тобто він і простий, щоб люди приїжджали і відпочивали, і в той же час у суто філософському сенсі він має досить потужне навантаження. Трипільську культуру можна сприймати в різних вимірах - і у філософському, і в релігійному, і в історичному, ідеологічному.

Ми, команда, яка робить цей фестиваль, дійшли в наших дискусіях до висновку, що ми робимо в першу чергу культурне дійство, щоб хоча б поверхнево вивчити символіку цієї культури. І тут ви побачите не тільки трипільські символи - тут ви зустрінете і китайське інь-янь, і скандинавські руни, тут ви знайдете символи, відомі в багатьох країнах, багатьох культурах, багатьох великих цивілізаціях. Це говорить тільки про те, що є певний спільний знаменник, від якого можна вести весь розвиток великих цивілізацій.

Ми знаходимось на новому витку - і світоглядному, і витку нового стрибка мислення. Я думаю, що саме такі фестивалі, такі люди, які приходять сюди, саме творчі особистості, саме творчість, вона дасть можливість трохи вийти з тих рамок поп-культури, в які людей поставили весь інформаційний простір і телебачення. Це дасть можливість вивільнити свою творчу енергію, не споживацьку енергію, а саме творчу, щоб люди могли вивільнити свої внутрішні якості, звільнити як і свій внутрішній світ, так і свою енергію, і спрямувати її на добрі речі», - розповідав журналістам ідейний натхненник фестивалю Олесь Журавчик.

Шкода, що розповідав він це вже під час фестивалю - а не перед ним. Є підозра, що кількість відвідувачів могла би бути ще більшою...

Та й розповідати про глибоко-культурну спрямованість фесту варто було б набагато голосніше - багато хто з відвідувачів з деяким здивуванням скажімо так, задивлялися на «представників інших культур» - тих же кришнаїтів. Що, втім, не заважало тим же ж відвідувачам з радістю купувати і поїдати «крішнаїстські» ласощі...

«Мене найбільше захопила музика. Я дуже люблю етно -музику. Власне заради цього я і їхала. Заради музикантів, і ще народних майстрів. Мені подобається навіть просто ходити і розглядати їхні дивовижні речі: вишивки, прикраси, картини, глиняні, скляні, дерев'яні вироби. Аж не віриться, що в наш попсовий час ще є такі неймовірні речі. Ще на "Трипільському колі" мене розважили... кришнаїти. Цікаві люди з цікавим світоглядом. Чисто ідейно, не підозрюю, що ці люди робили на ТРИПІЛЬСЬКОМУ (етнічно - українському) фесті, але вони особливо багато навколо себе збирали людей і по-особливому виділялися. Мені сподобалася їхня вегетаріанська їжа. Ми постійно в них їли)))) Справді було смачно. Ось так купимо в них страви, сядемо на траві і спостерігаємо їхні пісні й танці. Де ще таке знайдеш?» - ділилась враженнями житомирянка Олександра.

Навряд чи ця дівчина, як і багато інших відвідувачів, здогадувалися, що крім кришнаїтів на фесті можна було ще й зустріти йогів, до того ж, представників кількох різних напрямків цієї справи, і навіть пройти кілька майстер-класів з медитації. А разом з тим ще й послухати про змінені стани свідомості, казко-терапію, техніки прощення, арт-терапію і т.д. Прихильники подібної езотерики мали нагоду по цілих 16 годин безперервно цілих два дні поспіль тільки те й робити, що самовдосконалюватися.

Проблем у тих прихильників могло бути тільки три. Перша - деякі майстер-класи проходили паралельно, а в одну голову увіпхати два паралельних потоки езотерики, та ще й якщо вони йдуть на різних галявинах, таки важкувато. Друга - все ж таки, далеко не всі взагалі знали, що є на фесті така собі езотерика з психологією, та ще й з майстер-класами. Ну і третя - якщо витратити весь час тільки на самовдосконалення, решта фестивалю пройде повз вас непоміченою. Як не крути, а одним задом об'їздити всі базари неможливо, з народною мудрістю тут посперечатися важко.

Майже непоміченою для більшості лишилася і літературна частина фесту. Першого дня в «Зоні спілкування» мали читати свої вірші представники «Севами» - Кока Черкаський, Оксана Яблонська, Анастасія Духлій, Татарівна, Юрій Рудницький, Наталя Кондратьєва та інші.

Взявши до рук мікрофон, Юрій Рудницький оголосив, що просто зараз почнуться «провокативні літературні читання». Оголосив він це не раз і не двічі. Втім, слухачів зібралося мало. Зовсім мало. Як виявилося, поетів було ще менше - Наталя Кондратьєва та Юрій Рудницький. Власне, пані Наталя пояснила, що поети будуть завтра, бо про сьогоднішні читання вони нічого не знали. Проте читати поезію все одно вирішили, хоч і в такому невеличкому складі. Не встиг Рудницький почати читати свої вірші, як з еко-намету вийшла дівчина і попросила поетів вимкнути мікрофон, бо вони заважають дивитися еко-фільми.

«Рудницького це явно розчарувало. Вирішили читати без мікрофона. І читали», - ділиться враженнями один зі слухачів.

Як тільки стемніє, ішлося у програмці, то любителям літератури слід шукати Літбагаття, біля якого з 10 вечора починалися літературні читання. І таки правда, почалися.

І хоча Літбагаття відбулося дуже спрощено, проте якось душевно. Спочатку людей було небагато, невимушену атмосферу створювала заввідділу драматургії журналу «Дніпро» Ольга Лещенко. Читання почалися з поезії Богдана-Ігоря Антонича, яку читали студентки - бакалаври Інституту журналістики КНУ імені Т.Г.Шевченка Єлизавета Олійник і Євгенія Вятчанінова. Дівчата є ініціаторами створення аудіо-книжок для сліпих дітей і нині разом із волонтерами працюють над записом саме української поезії.

Втім, знову ж таки почитати повноцінно не вдалося, тому що з одного боку безперечно чудово грали барабанщики, а з іншого - хлопець на волинці, що для фестивалю є абсолютно природною ситуацією. Тому з літературних читань вечір плавно перетік у спокійні розмови про літературу та дотичні до неї теми.

На другий день молодим поетам заважали вже не барабанщики, а природні катаклізми, точніше, дощ і досить серйозна гроза. Але поети - люди вперті, і тому таки читали під дощем і блискавками.

Опісля, згідно з програмкою, любителі літератури мали вільний час, відтак, хто ще не зовсім змок, той пішов хлюпатися в Дніпрі.

Після того мав би бути круглий стіл на тему «Образ Дон Кіхота в сучасній літературі». Однак де то мало би бути, не знав ніхто, у тому числі й волонтери фесту. Відвідувачів той факт «страшенно засмутив і чомусь навіть роздратував». Як згодом виявилося, учасників круглого столу факт теж не потішив.

«Пише шановному автору той бідний Пронкевич, який єдиний прибув на розмови про Дон Кіхота. А розмови таки мали місце, тільки треба було авторові простувати до кінонамету. Там ще і мультики про Дон Кіхота показували. Можете уявити собі, як мені "приємно" було не побачити заявлених співбесідників. І для цього треба було проїхати 600 км. Як це все етнічно по-українськи!». Що ж, зате видно, що етнічному українцеві 600 км - не околиця, а це вже тішить:).

Натомість вже згаданий Юрій Рудницький з фесту поїхав з набагато кращими враженнями: «Так, справді, в плані літературної сцени вийшла якась неорганізованість. Але були душевні моменти, коли вночі біля вогнища, присвічуючи тексти мобілками, поети читали свої вірші. Організаційний розгардіяш компенсувався принципом "зробимо свято самі для себе".»

Як бачите, поети, на відміну від прозаїків, в польових умовах не розгубилися.

Музична частина цього річного фестивалю була трошки скромнішою, ніж минулого року, однак теж не пасла задніх. Окрім того, що виступали досить популярні гурти, то ще й значна частина відвідувачів, як вже сказано, притягнули з собою як не барабани, то хоча б волинки. Та й на самому фесті можна було купити різні музичні інструменти, котрі, за словами продавців, не просто допомагали видавати назовні звуки, а й входити в резонанс із самим собою.

Минулого року відвідувачам обіцяли Руслану, подивитися на яку збіглися під ніч ледь не всі мешканці околиці. І вона таки приїхала, але вже в такий похмурий нічний час, що дочекалися її тільки мешканці палаток і справжні патріоти музики. Цього разу Руслани вже не обіцяли.

«Щоб запросити провідного хедлайнера, як ми планували, потрібні фінанси. Ми вели переговори з Ніно Катамадзе, з Гораном Бреговичем, з іншими, але на це потрібно гонорари, яких ми заплатити не могли.

Тим не менш, гурти, які сюди приїхали, вони доволі визнані, і більше визнані за кордоном, ніж в Україні. В нашій країні весь інформаційний простір - у форматі «поп», а ми все ж таки у форматі етно, етно-рок. На наш погляд, це та музика, яка може об'єднувати серця, людей незалежно від національності, переконань та фінансових можливостей», - розповідав Журавчик.

Втім, відвідувачам концепція сподобалася. І «дискотека» теж.

«Рокаш - це був перше приємне відкриття. Браття білоруси порвали - не знаю, чи всіх, але нашу компанію точно. Вокал Паліни Дулінец - просто надзвичайний.

Йорій Клоц - хай вибачає мене вокаліст цього гурту, якщо я помилюся, але було таке враження, що вийшов на сцену він чи то в обкурений, чи то вельми п'яний. Говорив відповідно, один раз переплутав пісню і один раз повністю "вилетів" зі слів. Що, втім, не робить музику гіршою - сподобались їхні варіанти електронної обробки українських обрядових пісень.

Пропала Грамота - перше велике розчарування. Не в тому плані, що я від них чекала чогось особливого, а в плані зіпсування настрою. Пісні, як сказав один член нашої команди, "суцільний гон", ритму ніякого нема, нічим не чіпляє. А вже коли затягнули пісню про калік, які просять милостиню, то ми не пішли лише тому, що перед цим було сказано, що це остання пісня.

Тінь Сонця - тут до назви додати, мабуть, і нічого. Хіба що - ТС наживо ще краща за свої записи. До того ж більшу частину пісень я чомусь не чула. Якщо скласти докупи виступ "Рокаш" та "Тінь Сонця" - то вже фест для мене "відбив" свої гроші:), але ж це ще не все:)

Очеретяний Кіт - друге розчарування. Нічого цікавого, ледь не поснули. Хоча зустрічала людей, які були в захваті - це, мабуть, ті самі смаки, про які не сперечаються.

АтмАсфера - другий раз нічого казати. Хай вибачає мене "Тінь Сонця", яку я дуже люблю, але справжніми хедлайнерами виявилась таки "Атмасфера". Гурт, який ще нещодавно безкоштовно виступав на Хрещатику, зараз вже мандрує фестивалями різних країн (наступний - в Норвегії) і збирає нагороди ящиками - зокрема нещодавно виграли конкурс "Zloty Baczek" і тепер поїдуть на "Вудсток". Це був другий гурт на фестивалі, який все поле вимагало вийти "на біс" і єдиний, якому організатори дозволили це зробити - настільки великим було захоплення», - розповідала пізніше одна із відвідувачів.

Окрім того, на всьому фестивалю діяли безліч майданчиків з танцювальними майстер-класами, то ж танцювати можна було ледь не цілодобово все, що хочеш, аж до афро-кубинських танців.

Ще одним приємним моментом фесту була можливість потренуватися у такій хитрій справі як скелелазіння і ковзання над кручею по вірьовці. І якщо лазити вгору бралися здебільшого відвідувачі від 10 років, то «літати» по вірьовці над кручею бралася навіть малеча. Чесно кажучи, адреналіну ця річ додавала доволі серйозно, дехто з місцевих жителів і йшов на фестиваль саме заради цього атракціону - попри те, що вхід на фест коштував від 50 до 75 грн (тобто приблизно 10 доларів).

Ще одним джерелом адреналіну була програмка фесту, точніше - її ціна. Частково це зрозуміло - програмку намалювали на якісному папері з хорошою поліграфією. Однак віддавати 12 грн за програмку людям не дуже хотілося, тому й вешталися вони по фесту як по лабіринту, шукаючи, що де і коли робиться...

Окреме джерело адреналіну - «гопи».

Перед самим фестивалем у багатьох українських ЗМІ писалося, мовляв, алкоголю на заході не буде, «зелені дружинники відловлюватимуть місцеву гопоту і робитимуть з неї кактуси».

Чого не врахували організатори - то це того, що на захід прибуде ще й столична «гопота», котра взагалі пішки не ходить, тому зловити її дружинникам не те що важко, а практично нереально.

Звичайно, на самих підступах до фестивалю чергувала міліція по кілька чоловік, її, міліцію, позганяли на фест з усієї області. Але якимось невідомим чином п'яна столична гопота на своїх авто таки проминула правоохоронців.

І, до речі, якщо міліція на фесті була чи не з усієї області, то «швидка» -- тільки з Ржищева. І роботи місцевим лікарям було чимало...

Залишається сподіватися, що наступного року організатори врахують цю помилку. Ну а там може і Міністерству охорони здоров'я впаде на голову думка, що місто, у якому є три училища і купа молоді, потребує і операційну, і пологовий будинок. Так, про всяк випадок.