Ледачий полудень, я сиджу зі своєю трирічною дочкою Марійкою на веранді дачі, вона намагається скласти пазлі "Вінні Пуха". "Це треба класти сюди?" - питає Марійка і намагається засунути шматочок пазла у формі амеби туди, де має бути прямий кут. Замість того щоб протягнути руку і скласти картинку самій, примовляючи: "А ось цю сюди", я подумки б'ю себе по цій руці і говорю доньці: "Може, спочатку спробуєш знайти частинки, які стануть в куточки?". Нарешті вона складає свій шедевр і показує його мені з такою гордістю, неначе щойно виграла медаль на Олімпійських іграх: "Вийшло! Хочу скласти ще один!".

Як і будь-якій мамі, мені непросто спочатку підвести дочку до складного моменту, а потім відійти убік, щоб вона справлялася з ним сама. Але я бачу, наскільки це корисно: дочка вчиться на помилках, проходить через маленькі випробування, але все одно отримує те, що хоче. Чи намагається вона виграти в шашки або зрозуміти, як вигідніше обмінятися якими-небудь дрібними грошима з друзями, - з кожним самостійно ухваленим рішенням дочка стає більш і більш в собі упевненою. Вона стає оптимісткою.

Діти-оптимісти дивляться в майбутнє з надією, тому що вірять, що у них вистачить навиків і можливостей для вирішення складних завдань. І якщо ви самі частіше бачите в різних ситуаціях негативні моменти, ніж позитивні, проте все ж можете дати своєму дитяті ключі від дверей в світ оптимістів.

Експерти говорять, що навіть діти, які, здавалося б, народжені боягузливими, можуть навчитися оптимізму. Ні для кого не секрет, що уміння бути оптимістичним - це той навик, який робить наше життя набагато легшим.

В результаті одного з численних досліджень психологів з'ясувалося, що школярі, яких викладачі вважають за оптимістів, набагато легше спілкуються з однолітками, довше і продуктивно працюють над складними учбовими завданнями, ніж їх песимістичні однокласники. Вони краще себе почувають, менш неспокійні, в більш старшому віці легше відновлюються після хвороб і набагато рідше за інших впадають в депресію. На щастя, виростити оптиміста ніколи не буває дуже рано або надто пізно.

У дітей, які постійно відчуваю батьківську підтримку, більше віри в себе. Коли ви заспокоюєте своє маля, що розплакалося, або приходите на шкільний концерт з його участю, ви даєте дитяті упевненість, відчуття захищеності. Якщо у нього є відчуття, що про нього піклуються, то, потрапляючи в незнайому обстановку або ситуацію, він переживатимемо те ж почуття упевненості відчуття надійного тилу.

Діти вчаться примушувати події розвиватися потрібним чином під час гри. Такі речі, як музична шкатулка або дитяча диво-книжка, яка видає звуки при натисненні певної кнопки, стають наочним прикладом того, як дії пов'язані з результатом. І ви зайвий раз підкреслите цей зв'язок, кажучи після кожної результативної дії: "Подивися, який ти молодець, що у тебе вийшло".

Поки діти ростуть, спроби займатися різними видами діяльності - спорудженням будиночків з конструктора, грою на музичних інструментах, прикладним мистецтвом, настільними іграми і комп'ютерними програмами - допомагають зрозуміти, що їм вдається найкраще. І у будь-якому випадку дуже важливо поділяти ентузіазм дитяти з приводу його нових умінь, а не критикувати те, що він робить. Захоплюється він простенькою картинкою, яку тільки що надряпав олівцями, або іграшковим човником, який змайстрував на уроці праці, - завжди потрібно підбадьорювати його і говорити, що це чудово зроблено.

Дошкільня, що вимагає дозволити йому самому розчесати волосся, швидше за все, начеше собі ковтун. Проте чим більше можливостей проявити самостійність ми даємо своїм дітям, тим впевненішими в собі вони стають і тими позитивніше ставляться до самостійного вирішення різних життєвих завдань. Фахівці стверджують, що частенько батьки з бажання бути важливими для своїх дітей роблять своїх малят абсолютно безпорадними. Вони самі справляються із завданнями своїх чад, вирощуючи у малят відчуття неспроможності в порівнянні з дорослими або ж відчуття того, що немає сенсу навіть пробувати зробити щось самим, оскільки ця робота все одно буде виконана за нього дорослими, причому в тисячу разів краще. Мами і бабусі, що несуть рюкзаки з підручниками своїх школярів, вважаючи, що таким чином полегшують їх життя, надають малятам ведмедячу послугу. Навіть якщо дитя просто сам несе на спині ранець, він відчуває себе важливішим і впевненішим в собі.

Насправді ми проявляємо набагато більшу любов, якщо даємо своїм малятам випробувати всю гамму відчуттів при вирішенні якоїсь проблеми - від фрустрації через те, що стільки зусиль вкладено заради якоїсь нісенітниці, до повного задоволення, коли дитя побачить, що у нього щось дійсно виходить і виходить добре. Прагніть прищепити їм навики так, щоб і вам, і маляті було легко щось робити.

Додатково до догляду за собою допомога по господарці дає можливість дитяті відчувати себе важливою частинкою сім'ї і допомагає повірити в себе. Давайте вашому маляті посильні завдання, наприклад, хай в його обов'язки входить розкладати хліб на блюді, а восьмилітнє дитя цілком може накривати на стіл.

Підтримуйте його відчуття залученості до соціуму. Людям, що беруть участь в якихось корисних заходах для спільного блага, набагато простіше справлятися з власними можливими невдачами. Тому ваші діти можуть в міру своїх сил працювати на суботниках, прибирати двір або сусідній парк, допомагати старенькій сусідці ходити за молоком або хлібом.

Діти, звиклі думати самі за себе, в стані краще контролювати своє життя. Потрібно багато тренуватися, щоб навчитися робити правильний вибір, тому якомога частіше давайте дитяті можливість вибирати, пропонуючи відповідні до його віку альтернативи: наприклад, дворічне маля питайте, хоче він пити сік з червоного або з блакитного кухля; десятирічного - хоче він вивчати англійську мову чи німецьку і так далі. Якщо у дитяти виникають проблеми, то, ставлячи навідні питання, можна допомогти йому дійти до правильного висновку. Наприклад, якщо не виходить правильно вирішити задачку з математики, то замість того, щоб прямо вказувати на помилку, запитайте: "Розкажи, як ти отримав цю відповідь?". Як правило, намагаючись пояснити, дитя зможе побачити свою помилку і виправити її.

Професор психології Колумбійського університету в Нью-Йорку Керол Двек, що вивчала зв'язок між мотивацією і навчальними успіхами у дітей, дійшла до висновку, що учні, що вважають, що ти повинен "народитися розумним", щоб добре вчитися, частіше здаються після першої ж невдачі. Але діти, які вірять в те, що знання приходять, тільки якщо дуже докладати зусиль, частенько продовжують свої спроби до того часу, поки не досягнуть позитивного результату. Щоб вселити таке відчуття оптимізму своєму дитяті, звертайте увагу на його зусилля, а не на продукт цих зусиль. Говоріть: "Ти, напевно, дуже добре підготувалася, раз написала таку складну контрольну на п'ятірку!" Якщо маля зробило щось гірше, ніж треба, то обговоріть з ним, яким чином він зміг би поліпшити свої результати. Хваліть його за посидючість і завжди відзначайте, що успіх - це результат його власних дій, а не випадкового успіху.

Діти, що сприймають кожну свою невдачу як підтвердження того, що їм ніколи нічого не вдасться, думають, що світ налаштований проти них, і відчувають свою провину за негативні події, на які вони ніяк не могли б вплинути, більше за інших схильні до депресій. І хоча експерти погоджуються з тим, що існує генетичний компонент, що робить дітей більш чи менш схильними до позитивного мислення, уроки, які діти можуть отримати зі свого досвіду, також винятково важливі.

Оптимісти схильні сприймати хід речей інакше, ніж песимісти. Коли трапляється щось негативне, оптимісти не бачать в цьому своєї провини, постійної і неминучої. Вони шукають інші причини і намагаються зрозуміти, як наступного разу можна буде уникнути цієї ситуації.

Наприклад, після сварки з подругою запитайте дочку, чи злилася подружка тільки на неї, чи ж цього дня у неї просто був просто поганий настрій, і вона лаялася зі всіма підряд. Побачивши інші можливі причини ситуації, дівчинка зрозуміє, що її висновок про власну провину в сварці не єдино правильний.

Якщо дитина нервує з приводу результатів контрольної, то ви можете пояснити, що, хоча вона і не може нічого змінити, але не повинна втрачати віру в краще. І якщо зараз все станеться не так, як вона хоче, то варто подумати, як поліпшити свої результати наступного разу. Адже часто дитя може не справитися із завданням лише тому, що у нього ще немає навиків або воно ще не доросло до потрібного рівня. Але у ваших силах запобігти його втраті віри в себе.

Негативне мислення можна перемогти гумором. Mожливо навчити дитя вигадувати смішні небилиці про те, що могло б бути гірше, ніж те, що трапилося. Тоді все перетворюється на веселу гру, і дитя забуває про ті прикрі події, які з ним сталися.

До того ж, гумор допомагає здолати багато дитячих страхів. Адже смішне вже не може здаватися страшним. Тому більше смійтеся, жартуєте, всіляко заохочуйте до цього дитину. Привчіть її на будь-яку складну ситуацію дивитися іронічно. І взагалі, частіше посміхайтеся, тільки робіть це щиро, діти дуже добре відчувають фальш. Тож перш за все налаштуйте себе на позитивний настрій. І обов'язково радійте кожній посмішці маляти. Адже посмішка - це запорука позитивного відношення до життя. Бажаємо успіхів!