Тяга до всілякого екстріму в людей має цілком зрозуміле пояснення. Що б не казала реклама про шкідливість стресу, однак насправді це є доволі корисний механізм, який організму просто необхідний. Чому? Будь-який стрес допомагає людині змінити старі "установки" на нові. От згадайте, скільки разів ви обіцяли собі кинути старі звички, котрі вам заважають жити - палити, лаятися, ображатися, лишати купу посуду на кухні чи закидати брудні шкарпетки під ліжко? І скільки з цих ваших обіцянок самому собі ви змогли виконати?

Здебільшого людина і знає, і розуміє, що шкідливої звички треба позбавитися, а от зробити цього не може.

І в таких випадках на допомогу приходить стрес.

Якщо говорити мовою системних адміністраторів, то стрес для людського мозку - все одно що злам паролю для "вінди". Знаєте, що робить сисадмін, якщо пароль від комп'ютера ви забули назавжди? Вставляє установлювальний диск, змушує ваш комп'ютер повірити, що йому зараз будуть переставляти "віндовз" і "злякатися", а тим часом "під шумок" змінює пароль. В результаті "віндовз", а з ними і всі ваші дані лишаються на місці, однак пароль вже інший.

Людська психіка тут спрацьовує дуже подібно. Будь-який стрес "перезавантажує" психіку, і якщо їй в цей момент підсунути якісь нові установки, нові програми чи нові переконання, то після стресу ваша психіка буде захищати ці установки так самісінько, ніби вони у вас були вже давним-давно. Тобто, сприйматиме новий пароль як свій рідний.

І, до речі, якщо брати за великим рахунком, то для людини не має значення, яким стресом змінювати переконання - фізичним чи душевним. Кожен стрес допомагає на якийсь час відключити вашу свідомість і в той момент трошки вас змінити.

Це віддавна знали всілякі шамани, чаклуни, ребефери і купа тому подібних спеціалістів, котрі використовували стресотерапію направо й наліво.

До того ж, серед стресів, котрі допомагають людині змінюватися, є найрізноманітніші - починаючи від різкого перепаду температур, до танців "до упаду", сильного алкогольного сп'яніння і стрибків у воду вниз головою.

І те, що ви не помічаєте за собою дрібних змін після цих ситуацій, ще не означає, що цих змін немає. Просто зазвичай вони проходять повз вашу увагу.

Однак у всіх випадках безвідмовно діє одне золоте правило: з яким настроєм ви під стрес ввійдете, з таким з нього і вийдете. Віриш, що після російської бані і пробіжки по снігу станеш здоровішим - так і буде. А якщо тебе в цю баню і цей сніг тягнуть ледь не насильно, і ти всією душею переконаний, що нічого з того доброго не вийде...

До речі, змінитися на краще допомагає будь-який стрес - і хороший, і поганий. Головне - встигнути себе налаштувати на позитивні зміни.

Найкраще дію стресу на людську свідомість показує дуже і дуже сильне потрясіння. Відомий факт - здебільшого люди, котрі побували в стані клінічної смерті (або ж просто на межі між життям і смертю), повертаються до життя зовсім іншими. І у більшості випадків - кращими.

З одного боку, справа в тому, що у таких обставинах свідомість встигає більш "глобально" поглянути на життя, і людина перестає звертати увагу на дрібниці, котрі зазвичай її виводили з себе надовго, натомість починає розуміти, що ж у житті головне. З іншого боку...

У позаминулому столітті група філософів-екзистенціалістів стверджувала, що людина, коли опиняється перед обличчям смерті, починає усвідомлювати своє буття. Один з тих філософів, Сєрен Кєркагор, навіть стверджував, що у людини є три стадії розвитку: естетична, етична і релігійна; і перейти з однієї в іншу людина може тільки з допомогою стресу.

Естетична - це те, що найбільш чітко спостерігається наразі у "нових українців": це ще називається "зробіть мені красиво". Олігарх, котрий бере з каси свого підприємства гроші, призначені на реконструкцію, чи дівчина, котре тулить собі 10-й пірсинг, не переймаючись наслідками для здоров'я - це і є "естетична стадія".

На другій стадії - зазвичай після серйозних стресів - людина починає дивитися не тільки на красу, а й на етику. Ну а після більш серйозних ударів починають задумуватися і про вічне. Однак хто його знає, чи не помилявся Кєркагор у своєму 19-му сторіччі, коли вважав, що для настання третьої стадії двох сильних стресів буде достатньо?

У будь-якому випадку, стрес - то є спосіб "перезавантажити" свою голову, і стати трошки кращим. І навіть якщо ви помітили за собою звичку нариватися на неприємності, не переймайтеся: можливо, це лише натяк на те, що ваш організм потребує стресу:)

Однак, як на мене, якщо вас десятий раз за тиждень тягне посваритися із сусідкою, все ж таки варто подумати про стрибки в воду вниз головою чи про скалолазання. Доза адреналіну майже та ж сама, а от настрій трошки інший. Та й звичка сваритися - не така вже й корисна:)

Втім, майте на увазі, що від повторювання гострота відчуттів знижується, і те, що спочатку було для вас стресом, після 20-го повторення стане просто життєвим епізодом. Навіть якщо мова йде про стрибки з парашутом. Натомість сварки, особливо якщо у опонента добра фантазія, дикція і непогано підвішений язик, завжди гарантують елемент новизни:)

В Україні наразі на фоні загальної кризи найбільшими екстремалами можна вважати політиків, - втім, це вже традиційно. От, для прикладу, екс-міністр МНС, народний депутат Нестор Шуфрич днями ввалив кулаком в присутності однопартійців в зуби колеги Льовочкіна. Думаєте, Шуфрич - екстремал? Не зовсім. Йому не звикати -дружній кулак Нестора Івановича вже пройшовся не по одному політичному обличчю, а депутатська недоторканість та політична вага йому гарантує, що на 15 діб його садити не будуть. А от Льовочкін, котрому після сварки з Івановичем довелося по стіні сповзати, таки екстремал...

Ще більший екстремал - тепер вже "депутат в бігах" Лозінський. Хтів полоскотати собі нерви, влаштував в лісах полювання на людину. Полоскотав нерви всій країні. І, що цікаво, в цій ситуації більшим екстремалом виглядає все ж таки країна: сам Лозінський від правосуддя втік, і, швидше за все, тепер шукатиме адреналіну на якому-небудь Кіпрі, чи ще десь. Натомість ледь не все інтернет-активне населення країни сидить в напівшоковому стані і тривожно роздумує: "Що ж ми за нація така, що дозволяємо таким чиновникам так нахабніти?".

І от що цікаво - роздумувати - роздумують, а от що робити - незрозуміло. Як співав колись один цікавий український гурт, "І розумію, що Сірко, і що Сірко - то чую я, і навіть бачу, що Сірко, та ... непереставая"...

Ще частина громадян намагаються навіть про таке не думати і зробити вигляд, що тяга до екстріму у виконанні всіляких чиновників його не стосується. Але насправді сховатися не так легко - системи, котра би стримувала таких екстремалів і видавала їм заслужений стрес на 15 діб, а то й на кілька років, в Україні немає.

От, наприклад, на фестиваль "Трипільське коло" цього року зібралися цілком пристойні екстремали, котрим для адреналіну вистачало кількох годин у задушливих маршрутках, танців під сценою, співів і скалолазання на тверезу голову. Ну але ж таки, попри купу міліції і зелених дружинників, серед цих пристойних екстремалів затесався дядько на іномарці, котрому в п'ятій ранку в дуже п'яну голову прийшло поїздити там, де люди спати повкладалися...

Так само важко вгадати, як не втрапити в ті місця, де шукають собі адреналіну всілякі високопосадовці.

З іншого боку, є надія, що хоч котрийсь із цих стресів таки нарешті знову доведе громадську свідомість країни до того, що вона ступить ще хоч пару кроків в напрямку до свідомості громадянської. Чотири з половиною роки тому країну - і громадян - таки трошки "стресонуло" до того, що кожна окремо взята свідомість "перезавантажилася" і трошки переоцінила своє місце в світі в бік більш активної позиції. Однак, як виявилося, одного стресу було замало. Можливо, наступний стрес допоможе більше?