Отже, повертаємося до нашої теми: що робити у вкрай незручних ситуаціях? Хоча б таких: коли батьки б'ють свою дитину?

Добре, коли чаду з виховною метою пригрозили лозиною, чи легенько бемцьнули по дупі. А якщо й справді - б'ють з усією жорстокістю, не відчуваючи сили в руках?

Російському малюкові більш-менш пощастило: сусіди слова малюка підтвердили. Однак міліція нічим особливо зарадити не змогла - її представники лишень пообіцяли час від часу навідуватися до сімейства, і у крайньому випадку - позбавити невмілу матусю батьківських прав.

Однак далеко не завжди сусіди втручаються у "сімейні розборки". Здебільшого діти у таких випадках лишаються беззахисними, і, на жаль, самі починають вчитися вирішувати сімейні конфлікти кулаком чи ремінцем. В Україні досить часто дитина з такими своїми проблемами може прийти до вчителя - а інколи навіть і до тих же сусідів. У США така практика не дуже поширена, і вчитель, котрий необачно запропонує учням моральну підтримку, ризикує залишок своїх днів провести в компанії цілого бутля валеріанки чи іншого заспокійливого засобу. Учнів багато, відповідно, підтримки треба не менше, а нервова система у вчителя одна-єдина. І якщо поводися в ділових колах або у "вершках суспільства" ще іноді вчать (за додаткову плату), то основам сімейної поведінки вчать набагато менше. І навіть в церкві набагато більше наголошують на тому, що треба поважати батька й матір, а не на тому, що не варто тлумити свою дитину "ударними темпами".

І що робити в такому випадку?

Загалом, питання, куди в такому випадку йти дитині, мало б вирішувати суспільство, оскільки як-не-як, а йдеться про найбезпосередніше майбутнє цього суспільства. Однак на практиці це вирішити набагато важче. У суспільства і так питань ціла купа, а поліція не може сидіти весь час в хаті і стежити за поведінкою батьків. Всілякі організації із серії "захисники прав" набагато активніше будуть обурюватися з приводу вбивства мухи в кабінеті Обами, аніж реальним дрібним сімейним насильством. Останнім часом в Україні - на фоні загального збідніння рекламодавців - навіть з'явилася купа "біг-мордів" на тему домашнього насильства із промовистим лозунгом "Досить терпіти такі подарунки". Терпіти, зрозуміло, досить, однак, як питав герой Подерв'янського, "яка розумная цьому альтернатива"?

Поліція і суспільство в такій халепі навряд чи допоможуть, лишаються тільки найближчі - сусіди, друзі, родичі. Отже, будучи на місці цих от сусідів, друзів і родичів, що робитимете? Втручатиметесь, чи приєднаєтеся до трьох мавпочок?

Про ігнорування (або ж не-ігнорування) слизьких ситуацій на роботі написано і сказано чимало. Здавалося, б, саме там вже все зрозуміло. Ніби, все мало би бути простіше. Якщо, будучи в ролі сусіда чи родича, ви ігноруєте "слизьку поведінку", ви так далі і лишаєтеся сусідом чи родичем. Якщо ж ви таку поведінку ігноруєте в офісі, ви автоматично стаєте співучасником "нехорошої історії". Зазвичай, втрутитися у такому випадку означає майже те ж саме, що й втратити роботу, тому в більшості випадків на робочих місцях громадяни вважають за краще мовчати, а то й "очолювати неподобство".

В Україні, хто не знає, цей принцип вже довели до абсурду, особливо в державних установах. Однак сподіватися, що у США з цим набагато краще, навряд чи варто. Принаймні, працівники банківської сфери вже вмудрилися продемонструвати світові, до чого може призвести така "кругова порука".

Мирослав Маринович

Втім, будемо сподіватися, що криза таки хоч чогось та навчить. За оцінками спостерігачів, США вирізнялися від інших держав не тим, що не втрапляли в халепу, а тим, що вміли ці халепи досить швидко аналізувати і з них вилазити. Принаймні, у більшості випадків. Хоча наразі по деяких панах фінансистах, як американських, так і європейських, не скажеш, що вони зробили з кризи відповідні висновки і стали моральнішими чи скромнішими. Принаймні, новини про розміри "вихідної допомоги", котру виплачують екс-керівництву багатьох банків, свідчать, що скромність до цих панів ще наразі не прийшла.

Однак тішитися з того, що банкіри опинилися в такій халепі, теж не варто. Наразі ще одна велика бульбашка, для прикладу, росте у сфері охорони здоров'я та фармацевтиці. Із всілякими "вітамінами", "заспокійливими" та "антибіотиками" люд "намахують" доволі давно, і досі, здається, рядового пацієнта рятував тільки ефект плацебо, а точніше - його позитивний бік.

Більш відомий бік ефекту плацебо - те, що коли пацієнту дати, припустімо, воду, і добре втовкмачити, що це ліки, вода подіє на організм, як ліки. Однак є й інший ефект: якщо дати організму ліки, і добряче втовкмачити, що, припустімо, снодійне - це проносне, то організм видасть саме "проносний" ефект.

І якби телереклама не втовкмачувала, що від заспокійливого у вас буде спокій на серці, то швидше за все, ви б отримали не спокій, а тотальну і всебічну гальмонутість вкупі зі всіма побічними ефектами аж до "гальоліків". Особливо якщо врахувати, якими кількостями п'ють те заспокійливе середньостатистичні громадяни.

Всі ті маси антибіотиків, болезаспокійливих і просто заспокійливих речовин, котрі наразі споживає рядовий американець, давним-давно мали б того рядового американця скалічити, якби не природна мудрість організму.

Однак навіть у того позитивного ефекту рано чи пізно може терпець урватися. І, якщо брати до уваги, по-перше, кількість повідомлень про те, що на дедалі більшу кількість пацієнтів антибіотики просто не діють, і, по-друге, кількість хворих на алергію, особливо на алергію на ліки, то можна дійти до висновку, що ще один великий "бульк" вже недалеко.

Втім, в багатьох інших сферах ситуація далеко не краща. Що робити? А ви збираєтеся чесно виконувати свою роботу? А ви робите те, що вам подобається? А ви впевнені, що вона, та робота, справді піде на користь вам і всім решта?

Втім, якщо ви чесно робите свою не зовсім чесну роботу, і вона вам подобається, не поспішайте радіти: прискіпливий психолог вас всеодно поставить в ряд до трьох мавпочок.

Як показує прискіпливий аналіз ситуації, вихід із "слизьких місць" таки є, і полягає він в наступному: не бути байдужим.

Як кажуть ті ж таки психологи, філософи і іже з ними, в кожній людині досить таки компактно розмістився цілий Всесвіт. Іншими словами, в кожній людині є все - і хороше, і погане. І те, що ви там знайдете, частково залежить і від того, що ж ви там шукаєте, на яку частоту налаштовані ваші "радари". Ще добряча частина поведінки ближнього і дальнього залежить від ваших очікувань. Частина залежить і від того, який приклад ви покажете цій людині. Ще одна частина залежить від того, що ви поставите собі за мету знайти. Якщо шукати людяність навіть в досить "нелюдяному" екземплярі, теоретично, її там можна знайти. Щоправда, практично це набагато важче... Ну а вже частина поведінки таки й справді залежить тільки від самої людини. Що, зрештою, не так вже й погано, якщо ця людина - ви самі. Отже, як казав один мудрий соціолог, "будьте реалістами: вимагайте неможливого!". Адже, глобально кажучи, те, як мала би й справді хороша людина діяти на "слизьких місцях", ви знаєте. Залишилося тільки одне - просто чинити так. І не бути байдужим у тих випадках, коли біля вас оступився хтось інший...