Скандал навколо "Коду да Вінчі" не вщухав до самой прем'єри. Причому власне про фільм говорили значно більше, аніж про роман та його автора - Дена Брауна. Об'єктами критики стали Рон Говард - режисер стрічки та Том Генкс - виконавець головної ролі професора релігійної символіки Роберта Ленгдона. Наймодніший жарт останніх перед показом днів: "Чи не лякає вас перспектива потрапити в пекло після того як зняли "Код да Вінчі", наповнений єрессю?" Режисер та актор спочатку намагалися пояснити обуреній громадськості, що фільм- лише детективний трилер, а не історично-теологічна стрічка. Однак, їх ніхто не слухав і кінозірки вирішили мовчанкою реагувати на весь бруд та звинувачення, скеровані на їхню адресу.

Одрі Тоту, мабуть, найменше дісталось від критиків. Зірка французького фільму "Амелі" зіграла роль Софі Неве - агента відділу криптографії управління судової поліції Франції та онучки убитого куратора Лувру. Створення стрічки "Код да Вінчі" взагалі можна назвати одним великим головним болем. Причому не тільки через постійний ореол скандалів та труднощів з підбором виконавців. Все почалось ще в 2004 році з боротьби найбільших кінокомпаній світу за можливість екранізувати роман. Врешті-решт перемогла Columbia Pictures, яка викупила у Брауна права за шість мільйонів доларів. Згодом виникли труднощі з пошуком місця для зйомок. Якщо Лувр сяк-так погодився, то Вестмінстер-ське абатство, де відбува-ється одна з ключових сцен роману, категорично відмовилося.
Проте, певною мірою, саме всі ці труднощі посприяли успіхові промоушену "Коду да Вінчі". Бюджет стрічки значний- 150 мільйонів доларів. Та продюсерам зовсім ні до чого було витрачатись на розкурутку фільму: скандали, плітки та інтриги, що супроводжували екранізацію протягом всього року, стали для стрічки ідеальною і, до того ж, безкоштовною рекламою.

"Код да Вінчі" викликав бурхливу реакцію всьго християнського світу через суперечливе трактування життєопису Христа. Деякі релігійні діячі закликали до бойкоту стрічки.

Поряд з Ватиканом та православною церквою особливе незадоволення висловили члени католицького братства "Опус Деї" ("Божа справа"). В книзі і, відповідно, у фільмі вони змальовані релігійними фанатиками, що тортурами приборкують свою плоть та займаються політичними інтригами. Крім того, вони здатні на вбивство, як, наприклад, єпископ Арінгароса у виконанні Альфреда Моліни та монах Сайлас у виконанні Пола Бетані. "Опус Деї" наполягає, що все це вигадки. І навіть вимагало зазначити в титрах: "Історія вигадана і нічого спільного з реальними подіями або персонажами не має".

"Код да Вінчі" не перший фільм, що спровокував релігійний скандал. Стрічка "Страсті Христові" викликала справжній резонанс, внаслідок "надто реалістичного" зображення режисером Мелом Гібсоном тортур Ісуса в останні години його життя.

Але найсильнійша критика дісталася стрічці Мартіна Скорсезе "Остання спокуса Христа". Режисер був відлучений від церкви, а в Італії та Іспанії фільм заборонили показувати по ТБ.

"Код да Вінчі" знімався в Луврі. Знадобилося особисте благословіння міністра культури Франції, щоб знімальну групу пустили до музею.

За право використання Лувром творці "Коду да Вінчі" щоденно сплачували 38 тисяч доларів, працюючи з дев'ятої вечора до шостої ранку, у вільний від відвідувачів час.

Насправді, першими скористалися залами цього парижського музею автори французського фільму "Бельфегор - привид Лувру", що перетворили в 2001 році Лувр на знімальний майданчик.

"Код да Вінчі" зробив картину Леонардо "Таємна вечеря" однією з головних дійових осіб. Основна інтрига фильму заключається саме в цій картині.

"Таємна вечеря" Леонардо да Вінчі до наших днів не дає спокою мистецтвознавцям всього світу, які намагаються розгадати таємницю полотна. "Код да Вінчі" наводить одну з версій написання картини. Однак і раніше кінематографісти зверталися до історії живопису.  Часто безцінні шедеври стають головними персонажами детективних історій. Найвідоміша з них - "Афера Томаса Крауна", в якій йшлося про псевдокрадіжку картини Моне "Сутінки". В 1968 році вийшов фільм із Стівом Макквіном в головній ролі, а в 1999-му - рімейк з Пірсом Броснаном. А в СРСР в 1970 році "видали на гора" фільм "Повернення Святого Луки", знятого за реальними подіями про викрадення картини "Євангеліст Лука" Франса Халса.

Також, "Код да Вінчі" показав ще один винахід Леонардо, до цього часу невідомий: криптекс - перший у світі "шифрувальний апарат".

Криптекс - це схований в шкатулці циліндр, який складається з дисків з буквами, що обертаються. Склавши букви в певному порядку, криптекс можно було відкрити і дістати із середини циліндра тоненько скручений папірус з таємним посланням. Якщо спробувати зламати "шифрувальний апарат" - розбивалася схована всередині колба з кислотою, яка знищувала папір.

Да Вінчі не вперше приписують авторство різних фантастичних винаходів. Наприклад, у фільмі "Гудзонський яструб" (1991) героєві Брюса Уіліса потрібно знайти артефакт, придуманий Леонардо, що перетворює свинець в золото. А також скористатися літаючою машиною, зробленою за ескізами Да Вінчі.

У "Коді да Вінчі" висловлено версію, что Священий Грааль - це давній символ жіночого начала, що несе "царську кров" Христа. Церква завжди хотіла приховати цей факт, і тому Грааль є такою таємницею.

Ця версія про Грааль вперше була опублікована в 1982 году в книзі "Свята кров, Священий Грааль". До речі, автори цього твору звинуватили Дена Брауна в плагіаті, але суд визнав їх докази непереконливими.

Традиційно Грааль уявляють у вигляді чаші. За однією з версій, Христос напував з неї своїх учнів на Таємній вечері, за іншою - Йосиф збирав в неї кров Ісуса, коли той був розп'ятий на хресті. Грааль у вигляді чаші неодноразово з'являвся в кіно. Як, наприклад, у фільмі "Індіана Джонс та останній Хрестовий похід" (1989), де герой Гарісона Форда врятував від смерті батька, коли дав напитися води з Грааля. Але найкумедніше трактування було в серіалах "Вавілон-5" та "Зоряні врата", де з'ясувалося, що Грааль - зброя інопланетян.

Що стосується мого враження від стрічки, то воно було неоднозначним. По-перше, я прочитала роман Дена Брауна близько двох років тому. Достатній час для того, щоб забути деякі деталі і не особливо прискріпливо слідкувати за розвитком подій. Крім того, я - справжній кіноман, особливо люблю жанр трилерів та пригодницьких історій. Тобто, даний фільм я дивилася з певним упередженням. Проте, творцями цієї стрічки було зроблено все, щоб фільм вразив уяву глядачів та завоював популярність, як це сталося з читачами роману Дена Брауна. Передусім - розкішні декорації, чого один Лувр вартує! Я вдячна за це режисерові, бо зйомки настільки висококласні, що з'являється ефект особистої присутності в уславленому музеї.

По-друге, "зоряний склад" акторів, гучність імен яких мали стати ще однією складовою приголомшливого успіху. Тут я також була задоволена, бо режисер, ніби прочитавши мої думки, задіяв у фільмі найулюбленіших моїх акторів.

Роль Роберта Ленгдона отримав Том Хенкс. Саме Ховард та Грейзер зробили цього актора зiркою два десятилiття тому, знявши його у комедii "Сплеск" (1984). Вдруге це трiо зустрiлось, щоб створити "Аполло-133 (1995). Цього разу Ховард обрав Хенкса як актора, здатного чудово показати на екранi процес мислення: "Ми взяли його на роль Ленгдона не для того, щоб забезпечити картинi касовi збори, а для того, щоб створити правильний образ вченого".

Що можна сказати про Тома Генкса, згадавши хоча б "Фореста Гампа", "Врятувати рядового Раяна", "Зелену милю"! Я дуже поважаю цю зірку американського кіно, однак мені здалося, що його вік дещо не відповідає вікові головного героя та тим подіям, що з ним відбувалися.

Мала я певні сумніви і щодо амплуа Тома Генкса. Звичайно, це чудовий актор, вважала я, який гарно дивиться в образі героїв переживань, але не надто переконливо - в образі героїв-інтелектуалів.

Те ж стосується і Одрі Тоту, яку називають символом сучасного французького кінематографу. Вона блискуче зіграла в "Амелі", добре - в "Довгих заручинах". Але, здається образ дивакуватої непередбачуваної дівчини укріпився в свідомості надто міцно і я просто не уявляла її в ролі криптолога та ще й нащадка Христа і Магдалени. Софі Неве ніяк вже не могла бути зовнішньо схожою на типову худеньку француженку з далеко не аристократичним личком.

Однак зірки, тому і є зірками, що вміють розвіювати стереотипні уявлення і вражати по-новому. Ролі Роберта Ленгдона та Софі Неве були непростими. Адже в даній стрічці не так вже й багато простору для гри - самі втечі та розгадування інтелектуальних задач. Однак все було зіграно в свій час і з потрібним натхненням. Одрі Тоту мала більше переживань: смерть дідуся, ненавість до вбивці, шок від тих сенсаційних відкриттів, які траплялись на кожному кроці. Особливо ефектними були перегони Софі Неве на власному авто вулицями Парижу на задній передачі. Гарним ходом режисера була легка іронія Софі в кінці фільму, коли вона оговталась і змирилась з думкою про своє царське походження.

Щиро кажучи, я не можу назвати роль Роберта Ленгдона найкращою у доробку Тома Генкса. Однак, він мені дуже сподобався в момент щирої молитви в Луврі, коли зробив своє останнє найважливіше відкриття. Актор, як завжди, блискуче виконує сцени глибоких переживань.

Що стосується Альфреда Моліни ("Фріда", "Шоколад", якому я також симпатизую) та Пола Бетані ("Ігри розуму"), то вони органічно "творили зло" у фільмі. Монах Сайлас у виконанні Бетані виглядав справді божевільним. Ну і, звичайно, неперевершений Жан Рено ("Леон" та безліч інших), який тримав напругу до кінця фільму. Важко було зрозуміти на чиєму ж таки боці комісар поліції Фаш?

Ще одна складова очікуваного успіху - це режисер Рон Говард, який створив чудовий фільм "Ігри розуму" про математика - Нобелівського лауреата, що страждає на шизофренію. Перед Говардом стояло непросте завдання, з яким він намагався впоратися якнайкраще. Адже треба було екранізувати роман-сенсацію, з великою кількістю наукових і псевдонаукових гіпотез та теорій. Тому, творцями стрічки були обрані найяскравіші гіпотези, викладені в романі, а також стисло проілюстровані деякі історичні події, що й зрозуміло, виходячи з формату художнього кіно.

Говард розраховував, що сам сюжет, його скандальність, а також підбір акторів автоматично зроблять фільм висококласним. І фільм справді вдався. Це гарний детектив з несподіваними, а подекуди сенсаційними відкриттями. Тим, хто не читав роману повинно бути дуже цікаво. Тим, хто читав - все одно треба подивитися цю стрічку, щоб ще раз пережити напружені моменти розвитку подій та отримати насолоду від майстерної гри зірок сучасного кіно.

Кінофільм "Код да Вінчі", на відміну від роману, не став сенсацією. Але справжні цінувальники кіно зробили цей фільм касово успішним! Стрічка і надалі не знімається з прокату, оскільки інтерес глядачів не послаблюється.

Що стосується самого роману "Код да Вінчі", то, звичайно, розслідування та "істини", які герої відкривали для себе в результаті цих розслідувань, є місцями абсолютно надуманими, місцями сумнівними, а деколи - дуже переконливими. Але книжка читається "на одному диханні". Справді цікавий роман, який легко читається, але примушує замислюватись над зовсім не простими загадками.

Життя не стоїть на місці і людський розум постійно шукає відповіді на досить складні питання. Можна по-різному ставитися до гіпотез Дена Брауна, але науковий світ не так поспішає все заперечити. Нещодавно ЗМІ повідомили сенсаційну новину про розшифрування Євангеліє від Іуди, яке висвітлює роль цього учня в розп'ятті Христа зовсім несподівано. Іншим апокрифом є Євангеліє від Марії, яке змальовує роль Марії Магдалени більш значущою в житті Ісуса та учнів, ніж це викладається офіційною церковною доктриною. Тепер багато говориться про те, що немає ніяких доказів "аморальності" Магдалени. Зате згадується про те, що Христос вилікував її, "вигнав з неї сім демонів". Сучасні вчені припускають, що Марія страждала на епілепсію, через що й була незаміжня. Саме цей факт і був ганебним для молодої жінки тих часів. А протистояння Марії Магдалени і Петра перетворилось у подальше знецінення ролі цієї жінки.

"Код да Вінчі" відродив інтерес до загадкової особистості Леонардо. В магазинах з'явилися книги та фільми: "Розгадуючи код да Вінчі", "Викриття міфів да Вінчі", "Зашифровані пророцтва Да Вінчі" і т.п.

Насправді, інтерес до да Вінчі ніколи не вгасав. Та тільки в XX столітті технічний прогрес дозволив створити деякі винаходи за кресленнями Леонардо. Виставка "Леонардо да Вінчі: Людина, винахідник, гений", на якій були представлені 60 дерев'яних моделей, створених за малюнками Леонардо, об'їхала весь світ.

Записи Леонардо до цього часу користуються шаленою популярністю. "Кодекс Ляйсестера" да Вінчі вважають найдорожчим рукописом в світі, який Біл Гейтс купив в 1994 році на аукціоні в Нью-Йорку за 30,8 млн. доларів.

Цього літа на міжнародній виставці "Світ Ігор" буде представлений гральний автомат, зроблений за унікальними ескізами Да Вінчі. Що ж собою являє автомат XV століття, конструктори тримають поки що в секреті. А в травні цього року японські вчені змогли змоделювати голос Мони Лізи, ретельно дослідивши будову її обличчя. Кажуть, що голос Джоконди низький та чарівний.