Почнімо з бойовиків. Голлівудського сценарію безумовно варта справа львівського судді Ігоря Зварича. Дивіться самі. Спочатку чоловіка застають правоохоронці в кабінеті з купою грошей (сто тисяч доларів), потім вдома знаходять ще мільйон доларів і якихось 300 тисяч гривень. Після цього цей просто чарівний у своєму безпросвітньому нахабстві дядько... скликає прес-конференцію, на якій повідомляє, що всю цю неймовіну суму йому принесли... засівальники на честь відкриття нового кабінету. Мабуть, він по обличчях побачив, що журналісти йому не повірили, бо відразу ж «захворів» і щез з лікарні в невідомому напрямку. Після цього правоохоронці вирішують помститися нахабному судді - і заявляють, що він влаштовував у своєму кабінеті в робочий час сексуальні оргії, котрі СБУ записало на відео. Мабуть, для домашнього перегляду, мали би зробити висновок громадяни, оскільки доля судді і його грошей і далі лишася невідомою. І тут через якийсь час до львівського суду приходять листи від судді: він подає позов проти держави і вимагає поновити себе на посаді. Однак місцеперебування його й далі кілька місяців лишається невідомим...

Восьме березня суддю підвело: вочевидь, десь «засвітився». І тому правоохоронці скористалися відомим фокусом. Хтось під вікнами судді закричав «пожежа!», навдивовижу оперативно під'їхала пожежна машина, по драбині в одязі пожежників полізла міліція, залізла через вікно у квартиру - і виявила там тільки дружину і тещу судді. Зварич сам себе підвів: замість того, щоб прикинутися «чайником» і залізти в якусь скриню, він вирішив вдавати голлівудського героя і втікати дахами. От там на даху його і зловили...

Ну просто вражаючий серіал для всієї країни, особливо якби він йшов не в новинах. Просто чудовий подарунок для всього жіноцтва, котре полюбляє всілякі «мильні» речі...

Втім, гідну конкуренцію йому в ці дні складала українська влада. Наприклад, президент України Віктор Ющенко, котрий у той час, як у Сімферополі жіноцтво влаштувало «марш голодних каструль», заявив країні: «З таким бюджетом ми не маємо права жити». Невідомого, кого саме Віктор Андрійович мав на увазі, кажучи «ми». Однак те, що чиновники мають право жити тільки на свою зарплатню, Віктор Андрійович явно забули. Як і ті депутати, котрі «налітали» тисячі гривень з того ж таки бюджету, явно не сподіваючись, що кількість грошей в бюджеті на депутатські польоти - річ обмежена. Панове, та ви не повинні жити з бюджетом, ви повинні жити зі своєю зарплатою!

Втім, менш титуловані чоловіки в Україні цього дня були уважнішими.

Саме в ці дні на вулицях можна було спостерігати величезну кількість представників чоловічої статі з тортами і букетами. Особливо старалися в цьому плані українські «даїшники». Той, хто хоч раз їздив дорогами України на власному авто, знає, що це за люди. Однак в ці три дні представники цієї загадкової професії так намагалися відбілити, відчистити і відшкребти свій професійний імідж, що аж іскри летіли. Найбільше чомусь докладали зусилля даїшники львівські. Як сказано в новинах, «кожну жінку-водія зупиняли і вітали тортом». Однак при цьому тортів було витрачено тільки 150.

Незрозуміло - чи то у Львові так мало жінок-водіїв, чи то бюджет акції був обмежений... Натомість їхні колеги з Сумщини вручали квіти і книжки «Вартові доріг Сумщини». Напевно, з практичних міркувань: щоб надовше запам'яталося. Бо й справді - торт відразу з'їдять. А книжка - вона якось надовше.... Квіти на дорогах вручали найрізноманітніші - від тюльпанів до «революційних» гвоздик.

До речі, про революцію - до цього часу на теренах колишнього Союзу блукає стійка думка, що 8-ме березня - день народження Клари Цеткін (в дівоцтві - Клархен Ейснер). Аот і ні - ця поважна пані народилася влітку. Ну а дату Міжнародного жіночого дня визначали на честь 8 березня 1857 року, коли робітниці текстильної промисловості в Нью-Йорку на знак протесту проти нестерпних умов праці та низької заробітної плати провели «марш пустих каструль».

Що ж, роки пройшли, а жінки й далі періодично виходять на вулиці з пустими баняками - і з такими ж само вимогами. Між іншим, нещодавно в Україні вирішили зробити робочий день знову 10-годинним - як і десь сто років тому. Вочевидь, українські чиновники вирішили продемонструвати, що історію вони не знали, не знають, і знати не хочуть.

Тим часом у світі спостерігається повністю протилежна тенденція - налякані кризою магнати кинулися вивчати Карла Маркса.

Навіть Біблітека в Лондоні оригінал першого примірника «Маніфесту комуністичної партії» придбала. Так-так, саме той, що починається з «Привид бродить по Європі...».

В релізі біліотеки наголошується, мовляв, тепер з історичним документом в читальному залі може ознайомитися кожен бажаючий.

До речі, на конференції в Колумбійському університеті цитата з творів цього класика зірвала бурхливі оплески. Ось ця цитата:

Як у воду дивився шановний класик, от тільки що робити тим, у кого комунізм вже був? Розкомуніздили всю країну, і навіть коли здається, що вже далі комуніздити нема чого - всеодно вмудряються нахабарити космічні суми.

І - мабуть, на честь жіночого дня - прагнуть підняти пенсійний вік. Мовляв, МВФ того вимагає. Так, МВФ можна зрозуміти - на Заході жінка в 50 - 55 років виглядає на 30 - куди їй на пенсію? А в Україні, особливо по селах, жінки - за прикладом вже згаданої Клари Цеткін - виглядають в 35 на 50, а в 50 - то й мови нема. Чоловіки - ті й взагалі в Україні часто вмирають ще до пенсії. І зараз до пенсійного віку підбирається - і підібралося - саме те покоління, котре створювало майже все, що є в Україні - інфраструктуру, заводи, все решта. Бо, як відомо, вже за незалежної України гроші, зароблені з допомогою згаданих заводів та інфраструктури - замість того, щоб йти на модернізацію тих же заводів та інфраструктури, йшли в кишеню олігархам, а звідти - на бріоні, тіффані, гуччі, шоппарди, мерседеси...

Таким чином, теперішні українські пенсіонери щедро проінвестували західну економіку - і от як Захід, в особі МВФ, їм віддячив.

А оскільки зараз надворі криза, то весь порятунок з неї лягає на жіночі плечі. Першими цю ідею проголосили американські психологи з Кембріджського університету. Мовляв, чоловіки - істоти ніжні, втрата роботи - це для них майже смертельний удар, тому, шановні жіночки, закочуйте рукава - і вперед.

Російські психіатри колег не тільки підтримали, а ще й розписали жіночкам, що робити, а чого - не робити. Мовляв, не доведи Господи, чоловіка пиляти за втрату роботи - тихесенько шурх «проявляти жіночу активність» і заробляти самій.

Що ж, їм не вперше - знають, що кажуть. На щастя, українські психологи мають совість - мовчать в куточку, тільки несміливо нагадють чоловікам на шпальтах «газет для інтелігентів», що допомагати жінкам на кухні варто не тільки восьмого березня, а й всі 365 днів на рік.

Як на мене, це набагато мудріша позиція як для країни, котра в стані кризи прожила останні 10 років минулого століття. Адже що в Росії, що в Україні, в ті роки чоловіки масово ходили на роботи, на яких їм не платили грошей, а жінки в той час займалися господаркою, городом, крутилися, як білки в колесі, і забезпечували сім'ю. Тепер ситуція подібна, тільки з тією різницею, що чоловіки сидять вдома - і на всю голову сумують за тим, що не просто грошей на роботі не платять - з роботи виганяють. Один мій знайомий нещодавно просидів у такій печалі кілька місяців - сидячи за комп'ютером та споживаючи сніданки-обіди-вечері, приготовані дружиною. Набрав кілограмів з 20. А жінка тим часом крутилася між роботою, кухнею, прибиранням і двома дітьми. Адже чоловікові, з причини тяжкої печалі, навіть на думку не спадало допомогти дружині в хатніх клопотах.

І якщо українські психологи таки втовкмачать чоловікам, що в таких випадках треба не сидіти й плакати в жилетку, а допомагати дружині - значить, криза пройшла не даремно.

До речі - з Днем прав жінок Вас, шановні! З 8-им березня!