Львів'ян у Києві не дуже люблять. Передусім через те, що вони «гіперукраїнські» - і, по суті, вимагають такої ж українськості від своїй співбесідників. Хоча, можливо, синдром «правильного українця» тут присутній...

Цей текст - дуже особистий, ба навіть певною мірою автобіографічний - бо описую середовище, до якого сам належу.

Перший мій досвід знайомства з київськими львів'янами - весна 2001 року, часи «України без Кучми». Тоді, крім протестів, в неділю я відвідував церкву на Львівській площі і на Аскольдовій могилі. Тоді це були досить камерні спільноти, майже сімейні, всі були знайомі зі всіма (принаймні, так здавалося на перший погляд).

У 1993 році на гастролях хору «Дударик» ми співали службу Божу в церкві під Женевою, в невеликій церкві візантійського стилю, де була присутня така сама камерна спільнота. Аналогічне відчуття діаспорності було й тут, у Києві. А коли отець після відправи оголосив, що хористи - його земляки із села з-під Львовом, женевське дежавю стало ще більш відчутним.

На моє відчуття, надто великого руху зі Львова до Києва в радянські часи не було. Київ 1980-х був уже сильно зрусифікованим і незручним для галичан. Все змінилося з проголошенням незалежності: до Києва спрямувався потік тих, кого кликало державотворення, тих, чий бізнес переріс місцеві рамки, тих, чийому таланту було тісно в бідному на ресурси рідному місті.

Батько розказував про свої зустрічі з львів'янами, котрі переїхали до Києва на початку 90-х. Один із таких співрозмовників міг одночасно жалітися на «змоскалізований Київ» і замовляти каву словами «Два кофе, пожалуйста». І це по-своєму не дивно: назовні ще на початку ХХІ століття Київ справді розмовляв російською - від маршруток до кіосків із пресою, від реклам до клубів.

Для того, щоб говорити рідною українською мовою, треба було серйозно напружуватися, міняти звиклі правила комунікації, спричиняти незручності собі і співрозмовникам: такий взаємний переклад - достатньо складна справа. Особливо складно, коли приходиш у колектив, де склалося робоче спілкування російською, де вся внутрішня документація - російською. То ж період адаптації до нових мовних реалій був дуже тяжким - неначе переїжджаєш в іншу країну. Втримати свою ідентичність в таких умовах означало серйозно загартуватися, означало потребу практикувати своє українство більш активно, ніж вдома. Тому київські львів'яни - люди з якісною ідентичністю.

2000-ні - це час, коли превалює відчуття того, що «досягнути чогось можна тільки в столиці». Моє середовище, котре вчилося у львівських вузах наприкінці 90-х, наполовину покинуло Львів - і частина з них осіла в Києві.

Переломом виступила Помаранчева революція, коли ми нарешті відчули, що Київ - це не чужий мегаполіс, населений людьми з транзитною ідентичністю, а столиця нашої держави. Тоді, як на мене, і померло поняття «львівська (галицька) діаспора в Києві». З того часу відчуження і прірва між київською і львівською моделлю зникли.

Київських львів'ян виокремлює відчуття власної місії. Кожен із них є невипадковою людиною у стольному місті, кожен приїхав для того, щоб здобути топ-позицію у своїй професії. Саме тому вони - дуже динамічні, прагматичні і практичні люди, котрі залишили вдома розслаблений затишок рідних стін, забравши з собою свою ідентичність. Львівське товариство - одне з найактивніших земляцтв Києва, котре організувало свій дитсадок, регулярно проводить заходи. Спільнота, котра здатна створити інституцію, має майбутнє.

Кожен київський львів'янин ностальгує за рідним містом. Львів'янин - це назавжди. Ми намагаємося повертатися, та останнім часом частіше, ніж на Різдво і Великдень, нам не виходить бувати в нашому Місті. Можливо, на відстані нам легше любити Його - побутові клопоти на кшталт відсутності води нас не турбують.

Львів'ян у Києві не дуже люблять. Передусім через те, що вони «гіперукраїнські» - і, по суті, вимагають такої ж українськості від своїй співбесідників. Хоча, можливо, синдром «правильного українця» тут присутній, але це - тема окремої розмови.

Думаю, що у львів'ян в Києві є своя місія, і її суть - задавати Києву європейський вектор. І ця європейськість закладена саме в українськості, цьому шляху до «Європи націй». Втім, скажімо, на символьному рівні в столиці ще дуже багато роботи: три вулиці Леніна, Карли Маркси й інші Фрунзе все ще очікують свого справжнього імені. Для прикладу, вулиця Луначарського (недалеко від греко-католицького собору) цілком могла б стати вулицею Шептицького - і ця справа ще чекає своєї ініціативи.

Київські львів'яни, як правило, не повертаються. Тому їхні діти не будуть львів'янами. Та якщо Львів, як столиця Галичини, спроможеться народити Галицьку партію України (за аналогією із баварським ХСС), то Київ також матиме кого дати в команду для такої справи.

Коментарі читачів

94.248.*.*

Galizianer

19-02-2009 12:24

Інфантильний текст. Автор ніяк не збагне, що своя церква і свій садочок - це діаспорний варіант. Як і земляцтво. Він тішиться тим, що львівське земляцтво найпотужніше :-) Але ви тільки земляцтво і або розчинитеся в київському морі, або будете такими собі етно-диваками. А то, що написав про себе "дуже динамічні, прагматичні і практичні люди" - свідчить про завищену самооцінку. Послухайте, що про вас корінні кияни кажуть :-)

А якщо відверто, то мастіть собі голову в тому Києві самі, нам це не цікаво. І також велике питання: чи ви нам тут потрібні на Великдень і Різдво. Празднуйтє в сталіце!

Пишу як київський львів'янин, хоча ще до тепер кажу, що я обов'язково повернусь до Львова. Мабуть так і зроблю )))

Говорю виключно українською, жінка теж. Може так складались обставини на роботі, що не потрібно було розмовляти іноземною, а може справа в принципі.

Інша тема навіть мої друзі львів'яни, які ще у Львові говорили російською. От їм тут привольє :))).

Але якщо чесно чи то привик чи то вбувся, але російськомовний Київ мені не дуже вже заважає. Тим більше все частіше можна зустріти українську в побуті.

Головне самому першим нею заговорити.

Ви не праві. До вас то ніхто до Львова не їде, а до своїх рідних. Так що а ось комусь то ми ще тут і треба. А те, що вмієм в столиці кігті з під себе рвати - є в цьому правда.

1846-48рр. Галицька весна народів. 1848-61рр. - Ще не вмерла Україна Шевченка і Чубинського. 1917-56рр.-Грушевський, УГА,Петлюра,Махно,Бандера. 1960-1988рр.-шестидесятники і Гельсінська група.1989р.-народний рух України, В.Чорновіл, Горинь і Галицький П"ємонт. 2004р.- Майдан. ? - коли наступний крок української революції, що нагадує сповільнений рух кіноплівки української історії Але всупереч цьому ми таки досягнемо свого. Слава Україні!

Цікаво, а хто такі "корінні кияни"? :)

А київські львів'яни нам дійсно тут непотрібні, зокрема на Великдень чи Різдво.

Живу в Києві 10 років, сама з Івано-франківську. Я, як і всі мої друзі-земляки завжди спілкувалися українською з думкою про те, що це наша рідна мова, а не якась там місія.

Насправді, знаю мало хороших "київських" львів'ян. Чомусь в основній своїй масі вони кічаться своїм регіональним походженням з використанням абсолютного дурного і смішного "нібильвівського" акценту, в той же час втікши до Києва від львівської убогості та провінційності.

І ще в більшості своїй завидні, лицемірні та злі. про яку Європу ви пишете??? Європою там давно вже не пахне!:((((

Цікаво було б почитати про інший бік медалі - львівських киян)

Знаю одного київського львів'янина, переїхав не настільки давно. Перейшов майже повністю на українську мову (поясню чому майже). Коли шукав роботу у Львові, і ходив на різні співбесіди, був вражений, що робоча мова у львівських офісах була російською.

"Думаю, що у львів'ян в Києві є своя місія, і її суть - задавати Києву європейський вектор. І ця європейськість закладена саме в українськості, цьому шляху до "Європи націй""

Ото дали. Львів втратив свій вектор-вектор розвитку !

Щоб щось комусь задавати - спочатку потрібно самому придбати і вжитись в тому образі.

Рогулем непотрібно бути - то і в Африці за людину приймуть.

Львів перетворився на резервацію рогулів, які щось говорять, а робити нічого не вміють.

Я, наприклад, зустрічала у Києві на виставці людей (причому непоодиноко!), які просили :"Говоріть по-українськи, я теж спробую, бо треба наважитись... Вибачте, що добре не вмію, нема практики...". Це були кияни, а також і з інших регіонів. Так що є деяка місія.

Людям довго казали, що укр. мова непередова, неперспективна, сільська і т.д., причому так матеріально казали. Схоже, що ви повірили, як і багато хто. То невже такі люди не мають права на повернення до самих себе.

Чи можлива поява такої статті (а головне відгуків), наприклад в Німеччині, Франції чи Польщі? Ось де питання!!! Приклад, мій прадід народився в Києві, я - провів дитинство і юність у Львові, зараз працюю в Києві. І коли мені на звертання: "Вибачте", кажуть: "Ти нє мог би говорить на норманам язике?" Я "внутрішньо" вибухаю! Уявіть собі - у Москві в метро якийсь емігрант з Бурятії чи України так би відповів тому хто є корінним москвичем?

Думаю, в статті забагато узагальнень, тому міф київського львів'янина виходить не дуже переконливий. Стаття основана на протиставленні української мови російській, Луначарського - Шептицькому, але ці контрасти - тільки маленька частинка києво-львівських відносин.

Дуже цікаво було б розвинути думку про Київ - "не чужий мегаполіс, населений людьми з транзитною ідентичністю, а столиця нашої держави". Зрештою, ідентичність львів'ян теж транзитна, і ця транзитність тільки зміцнює спілку Києва та Львова, робить із них гармонійний дует столиць.

Київські львів'яни, як правило, не повертаються. Тому їхні діти не будуть львів'янами. Та якщо Львів, як столиця Галичини, спроможеться народити Галицьку партію України (за аналогією із баварським ХСС), то Київ також матиме кого дати в команду для такої справи.

Підтримую створення сильної, розумної, аналітично мислячої групи людей зацікавленої в розвитку Львівщини (нехай назвуть Галичиною).Нам, львів'янам, потрібно самим зайнятись своїм розвитком, не чекаючи ошурків зверху. Ми можемо.

Два зауваження авторові. За радянських часів була мала міграція у Київ, бо переїхати в такі міста, як Москва, Пітер, Kиїв було практично неможливо, правда, якщо тебе не переводили туди на роботу. А в "незалежній Україні" у Київ поперли, бо сталася абсолютна централізація влади - все вирішувалося в "сталіце". Навіть які унітази ставити в будинках. Київ дуже стрімко став "Москвою в Україні"

Але мене коментарі вразили! Особливо наших так званих східняцьких братів. Шедеври любові!:))

Господи, пошли вже, нарешті, трохи розуму нашим крикунам, тим що "Схід та Захід разом". Бо вже задовбали.

Шановні: в Києві після війни проживало всього 100тис. людей і російської мови там практично не було чути. Так що Київ - це велике село, вірніше зборище сільських людей. Сам я проживаю біля Києва і тому скажу, що вся молодь, яка виїхала в Київ з усіх навколишніх сіл і містечок-де російською ніхто не розмовляє, зразу ж переходить на російську, щоб на них не говорили "силюки".

Про українців заходу можу сказати одне-ми від них відстали у всьому на багато. І якщо українці центру і сходу України не "порозумнішають", то знову будемо хвостом російської імперії.

Про великі досягнення росіян я вже, напевне, і не дізнаюсь. Але, коли моя товаришка(тут у Львові), людина російськомовна православна, повернулася з Тамбова, вона сказала: я не росіянка, я російськомовна українка. Так їй там "сподобалось".

Чесно кажучи якась трохи снобістська стаття.. По-перше до Помаранчевої Революції українську мову було чути в Києві значно більше - точніше я не знаю коли "залило" російською але я маю можливість об'єктивно порівняти бо не жив в країні 7 років. Маю "картинку" до і після - до було краще і позитивніше. Зараз просто дурдом: якщо раніше були просто російськомовні кияни, то тепер з'явились якісь індивідууми, які направду української не розуміють - одного з них "розколов" - виявився грузином. По-друге, львів'яни дуже часто тікають до Києва бо в непрагматичному корумпованому і "кумівському" Львові взагалі робити бізнес неможливо. Я колись так поїхав в 96-му бо дістали покупці, які приходять і кажуть "купую оцей сервер і ще його повну вартість хочу відкатом" По-третє, Львівське товариство - порнуха бо працює докладно так само як все у Львові: якщо ти не Лубківський або не "пан презес з ICTV" то ніфіга не дістанеш навіть мінімальної ввічливості від тої самодури, яка там сидить і дуже думна з того що до неї там приходять всі пАлітікі і голови правлінь різноманітних ВАТів і ЗАТів...

Ну і останнє, відносно європейського вектору - час "оцивілізовування" Києва Львів'янами вже давно пройшов. Зараз вже давно присутні декілька поколінь відносно молодих жителів столиці, які їздять, бачать і привозять культуру і це аж зовсім не залежить від того чи зі Львова людина чи ні. Взагалі носіями і лідерами європейської культури зараз є покоління 1970-1980 років народження, яке рулило 10 років тому весь міддл-менеджмент імпортних інвесторів. Ці люди зараз направду займають топ-позиції всюди і вчать місто мислити правильно. На жаль, їх дуже розбавила певна братія, яку узагальнено прийнято називати "Данєцкімі" ну і правдиві москалі з півночі понаїхали - ці дві групи насправді зараз найбагатші в грошовому змісті і очевидно диктують і замовляють музику громадської культури (чи безкультур'я). На сьогоднішній день роль Львів'ян насправді дуже і дуже обмежено маленька в Києві і нема чого собі робити з того ілюзії - на нас вже давно ніхто не звертає уваги.

Прошу вибачення за негатив - я просто намагаюсь трохи збалансувати надпозитивну відносно львів'ян позицію автора статті.

Реально серйозні проблеми у Львова з'явилися при Кучмі, коли головою його секретаріату був Д.Табачник, який люто ненавидить галичан та Галичину. Тоді за його порадами шляхом нехитрих маніпуляцій місто та область перетворили з прибуткового регіону на дотаційний. Ось де першопричина, а вже потім пішли всі похідні від цього - міграція, трудова еміграція, захід у львівський бізнес східних "товаріщей" і тотальна корупція ( вона у Львові була завжди, але тотальний характер стала носити саме при Кучмі)

Не віриться у те, що автор зараз - киянин, як і у те, що він у минулому - львів'янин. Бо від його писанини віє снобізмом і плаксивістю селюка. Швидше за все - повчився у Львові і продався у Київ. От і все.

До поки Україна не буде розділена на федерації, до ти не буде в ній нормального життя нікому.

Добрий Ви чоловік, пане Кривдик і пишете вірно, але...(є в галичан таке-собі слово "але")...Галичани, то не ті, Хто приходить кудись з поклоном за співчуттям...Галичанин Впевнений, Самовпевнений і Національно Міцний на рахунок своєї сили, Сили Нації і Народу свого. Але... може і вар'ята грати також на Цім, для замилювання очей москалям і євреям Києва. І як, i шо не так, то ДОДОМУ шмигне без запитань...Додому, в Львів, до Галиціі своєі. І нема тому ради шось змінити в Тім.

А так добре пишете...і галичани таке люблять читати, бо все вірно.

Пан Сепаратист має рацію...Ті Табачники з акордійоном і ті Табачники з державними посадами зіпсули Той Киів на ніц. Думаєте же так завши буде? Я так не думаю.

Невеличкі поселення і містечка вздовж дороги на Київ залізницею щорічно відвозять нових і нових західняків у столицю, часом втрачаючи, а часом набуваючи, бо кожен обирає свій шлях(вгору чи донизу)сам. Столиця - це передусім швидкість, яка торкається і сприйняття, збагачуючи. Та ж частина, що не зорієнтована на високе, опускається так низько, що перифирії і не снилось, вони так соромлять саму назву - галичанин(західняк), що не знаєш де очі подіти.

Ну та таких "галичан", та треба бити по-задниці...як в нас луплять комуняк та єнших мудрегелів.

"Panu guma nie poszkodzi", як за-польщі в нас мовили поліціянти, про гумову "дубинку-виховательку"!

До «літ»: То я не зрозумів - ви "за" чи "проти" такого стану речей? Як на мене, то людина зорієнтована на деpжавне будівництво двома руками має бути проти такого і намагатися щось змінити. Яким чином? Ну, як мінімум, вимогою федералізації України. Без такого мінімуму ні Львів, ні Алчевськ( думаю, ви розумієте, що це образність) ніколи не піднімуться.

Львів'ян у Києві дуже не люблять через їхню хитровзутість...

Дякую, мій східний "брате":))) Було б непогано, якби ще й пояснити - в чому виявляється ця хитровзутість?

Я вже тут якось писав - мої донецькі знайомі дивуються - "Чего это вы львовские так Киев любите? В этом городе ничего же нет, кроме понтов". Хм...Також вірно:)))

З 97 по 2003 жив у Києві. Був шокований що це майже інша країна, така собі малоросія, навіть архітектура інша. За тих 6 років зустрів лише 5-10 людей які були досить сильні характером, щоб спілкуватися українською. Для збереження української мови і культури треба федералізувати Галичину щоб вона могла автономно розвиватися, і щоб не було такого відтоку талановитих людей у Київ.

Живу зараз у Львові, хоч і заробляю менше ніж заробляв у Києві, але відчуваю себе людиною вільною, яка живе на своїй землі і вірю у перспективу Львова та Галичини.

Погоджуюсь з автором статті про аналогію тої греко-катол. церкви біля Львівської площі - коли ти там, то відчуваєш що ти ніби десь серед української діаспори в Торонто чи Мюнхені. Сумно, але правда.

У статті якраз вилізли: львівська містечковість, снобізм і т.ін. Автор перебільшує, коли закидає, що львів'ян у нас не люблять. Митців (справжніх) люблять. А таких як Ганна Герман та Тарас Чорновіл - вибачайте!

Кияни не люблять жлобів, і не важливо, звідки вони. Київ, перепрошую, на 80 відсотків складається з приїзжих. Питання-чи люблять ті приїзжі киян більш актуальне :)

...якщо Львів, як столиця Галичини, спроможеться народити Галицьку партію України (за аналогією із баварським ХСС), то Київ також матиме кого дати в команду для такої справи.

-------

Слушна думка, аж тепер звернув увагу...Як на мене ,то дуже навіть слушна, пане Кривдик!

Галицька Партія України.

Буду слідкувати з інтересом про подібний Галицький аналог Християнсько Соціяльного Союзу Баварії. Гратулюю за ідею!

ХСС-ХДС з Гельмутом Колем підняло Німеччину після війни на досить високий рівень!

Та скільки вже було тих партій?! І в перші роки незалежності навіть "християнські демократи" десь там бігали. Всі ці партії і партійки - чиста бздура. Чергове корити для певної кількості людей, яких інші відтіснили від владного корита, от вони й шукають нову дірочку, щоб знову до того корита пролізти.

Особисто для мене Київ, це понти, ВЕЛИКІ ПОНТИ, комплекс міста, що нарешті стало столицею, але продовжує копіювати (причому дуже невдало)Москву. Я думаю, усі львів'яни відчувають себе в Києві чужими, і не тільки через мову. Інертне, холодне місто, населене інертними "кієлянамі". Хоча в кожного свій смак.