Здавалося б, щиросердним християнам, та навіть просто людям, вихованим християнською культурою, в Голівуді робити нічого. Навіть більше: на покази більшості голлівудських стрічок така людина просто не піде. Адже, за визнанням культурологів, людина дивиться фільми про те, в чому хоче жити сама, або за чим хоче спостерігати здалеку. А справжньому християнинові навряд чи спало б на думку споглядати, як герої на телеекранах порушують заповідь «не вбий» направо й наліво. Причому, у більшості випадків, без особливої аргументації.

Однак мешканці Голівуду до цього факту ставляться точнісінько так само, як мешканці Уолл-Стріт донедавна ставилися до прохань не прагнути легкої наживи і не дурити ближнього. Мовляв, цим проханням місце на недільній проповіді, а до реальної роботи ринків вони жодного стосунку не мають. Що з цієї «дальновидної» позиції вийшло - тепер знає весь світ.

Цікаво, що якби панове з Уолл-Стріт проявили хоча б краплю здорового глузду, все могло би бути набагато краще. Те ж саме стосується і панів з Голівуду: ну просто хоча б задуматися на мить, до чого може призвести постійне виховання громадян на старій, але не дуже добрій сталінській істині «нема людини - нема проблеми»? А ще й якщо врахувати, що голлівудські кінофільми виховують громадян не однієї країни, а майже цілої планети?

Зрозуміло, зменшення кривавих сцен могло би призвести до деякого падіння кількості зароблених грошей. Однак, по-перше, не дуже помітно, щоб працівники Голлівуду жили в такій вже й страшній біді й бідності. З іншого боку, зрозуміло, вигадати сценарій кінофільму, де б не було купи вбивств, і на який би, разом з тим, ходили б глядачі, важко. Але - цілком можливо. Адже тим, для прикладу, і вирізняються старі радянські кінофільми, і саме через те їх так люблять на теренах колишнього СРСР. У більшості випадків там замість вбивств трапляються дива, іноді трошки прикрі, іноді не зовсім тверезі, однак досі вся країна слухняно прикипає до екранів, споглядаючи «Іронію долі», «Чародіїв», «Джентльменів удачі» чи «Діамантову руку»...

Проте, працівники сучасної кіноіндустрії наразі над тим собі голову не сушать - їм і так добре. От, наприклад, остання стрічка про Джеймса Бонда. Більшість глядачів дивляться великими очима на українку Ольгу Куриленко і майже не помічають, що Бонд вбиває направо й наліво майже просто так, щоб було. Просто вражаючий приклад для «підростаючого покоління». І покоління, зрозуміло, намагається не відставати.

Здавалося, пік людської глупоти на цю тему був тоді, коли масові стрілянини почали вчиняти покупці у магазинах та студенти в американських університетах.

Згодом виявилося, що це все квіточки - фінські школярі довели, що може бути й гірше. Американські школярі теж не пасли задніх - 12-річний підліток розстріляв свою матір, а в суді заявив, що всього лишень намагався «дати гідну відповідь на образи і приниження». Зрозуміло, що прищеплювати християнську мораль 12-річним підліткам трохи запізно, але яку мораль хлопцеві «прищеплюватимуть» у в'язниці - теж важко сказати.

А все могло би бути інакше, якби хлопцеві хто сказав, що якщо дуже хочеться когось вкусити чи побити - ліпше кусати і бити подушку. Ну, в крайньому випадку, м'яку іграшку. Для себе ж ліпше.

Втім, як свідчать стрічки новин, терпимість до ближнього (вже не йдеться про любов - хоча б терпимості навчити) і вміння стримувати свою злість і образу треба прищеплювати не в підлітковому, і навіть не в дитячому віці, а прямо з колиски. От вам живий приклад: днями чотирирічному малюку зі штату Огайо його хлопець-няня ненароком наступив на ногу. Малюк вирішив, що його образа просто не має меж, взяв пістолета і розстріляв няню впритул. Няня вижила, однак батькам варто було б дуже серйозно задуматися над вихованням маляти. Хоча б обмежити перегляд бойовиків по телевізору і прибрати всю зброю в домі десь подалі. Ну і бажано таки водити дитя на недільні проповіді до церкви хоча б з міркувань особистої безпеки. Бо суд, вочевидь, був настільки шокований віком злочинця, що взагалі нічого йому не сказав, навіть справу розглядати не наважився. Або, можливо, побоялися, що маля вирішить, що судді можуть його тяжко образити і з'явиться на суд зі зброєю в кишені...

Втім, зрозуміти батьків можна: найкраще виховувати дитя власним прикладом, а це, по-перше, не так вже й легко. По друге, у випадку із заповіддю «не убий», котрої, все ж таки, більшість батьків дотримуються, батьківський приклад, як свідчать новини, не спрацьовує. Та й як йому спрацьовувати, якщо купа «гламурних» і не надто гламурних кіногероїв так красиво демонструють, що вирішувати проблеми можна так легко...

А тому якщо б церков і священників, котрі говорять про диво і вчать стримувати свої агресивні емоції, їх варто було б вигадати просто для того, щоб люди не повбивали одне одного. Навіть якби тих див, про які говорять священики, ніколи не було. Однак людству неймовірно пощастило - ці дива таки не просто були колись, вони є навіть у наші часи, вони час від часу трапляються. Щоправда, не скрізь і не зі всіма, що загалом, теж непогано - інакше на них би взагалі перестали звертати увагу.

Ну а якщо вам таки здається, що див у світі таки замало - ви цілком можете поліпшити ситуацію і створити якесь маленьке добре диво власноруч. Навіть якщо воно буде дуже скромне і зовсім непомітне, світ вже стане кращим. От візьмімо приклад президента Латвії. Споглядаючи, як країна тяжко дає раду з кризою, він вирішив зменшити собі зарплатню на 550 доларів. Сума досить невелика ні в порівнянні з витратами країни, ні в порівнянні із зарплатнею президента - вона становить 1/12 всієї його зарплатні. Однак латвійцям від такого дива на душі стане легше, і, можливо, не один з них вирішить за прикладом глави держави затягнути паска тугіше. Хоча б на одну дванадцяту.

А от громадянам України про таке диво навіть годі мріяти. Хоча, якби глава держави подумав логічно, він би не просто пішов - побіг, підстрибуючи, до глави своєї канцелярії з вказівкою зменшити собі зарплатню не на 550, а й на цілих тисячу сто доларів. Адже для його президентської зарплати це не така вже й велика сума, та й взагалі добрий привід перейти від дорогих пальт виробництва західних дизайнерів на одяг українського виробництва. Ну а для громадян, котрі, затягуючи паски і плачучи над жертвами Голодомору, мусять споглядати президента у вже згаданих дорогих пальтах і ще дорожчих «імпортних» запонках, такий крок глави держави взагалі був би дивом, майже рівноцінним перетворенню води на вино. І, що головне, рейтинг глави держави, котрий його канцелярія так старанно намагається всілякими штучними методами, підняти, від такого простого кроку підстрибнув би як мінімум відсотків на десять. Одно слово, просто надзвичайно цінна і для Андрійовича, і для країни, цілком логічна думка, шкода, що в державницькі голови вона не приходить...

На щастя, решті люду можна не чекати прикладу президента України для того, щоб зробити щось хороше. Зробити подарунки - нехай навіть саморобні і зовсім простенькі - своїм ближнім, подзвонити друзям, сказати щось світле і добре знайомим...

Вкусити подушку за тих, хто вас образив минулого року, і ще одну подушку за тих, хто вже встиг вас дістати у році новому...

І, нарешті, докласти зусиль, і таки повірити в диво. Адже, як свідчать стрічки новин, дива найчастіше трапляються з тими, хто справді в них вірить.

З Різдвом Вас!