БГ з іншої опери. Борис Гребенщиков: «Хлопці, ви хіба не знаєте, що вже тридцять років, як музика змінилася?»

У жовтні БГ прибуває до Києва у не зовсім звичному форматі. Крім «Акваріуму» до столиці України їдуть більше, ніж дюжина віртуозних музикантів зі США, Англії, Індії, Польщі, Ірландії, які грають на ірландській волинці, сітарі, саранзі, суке, ер ху, леп-стилі, таблі, гармоніумі, інших екзотичних інструментах. Та й сам концерт теж буде не зовсім звичним. По-перше, він проходитиме в рамках міжнародного туру «Акваріум International», де Київ стане третім містом серед світових культурних столиць. По-друге, концерт відбудеться в Національній опері - це теж прецедент. Оскільки «Акваріум» стане першою закордонною рок-групою, яка вийде на сцену цього театру. По-третє, концерт буде благодійним. Усі зібрані кошти передадуть Коростишівській школі-інтернату для дітей із психічними розладами, перед якими Гребенщиков виступив на початку вересня.

«Рок - це саме той найпотворніший хлопчик...»

- Страх - річ ущербна й небезпечна. Тому чим більше людей думають про мир, тим скоріше цей мир з'явиться...

- Як на мене, оскільки гроші, що їх використовують усі сторони, є одними й тими ж, а світом все-таки управляють не уряди, а корпорації, то їм, можливо, вигідно перерозподілити сировинну базу (чого вони дуже хочуть), але руйнувати цю сировинну базу нікому не потрібно.

- Бувають такі речі. Але я сьогодні не відчуваю, що це комусь вигідно. Я нещодавно був у Нью-Йорку, і ви навіть не можете собі уявити, наскільки там усе мирно. І виникає дуже проста думка - люди між собою сваритися абсолютно не збираються. Жодні народи сваритися між собою не хочуть. Але бувають окремі особи, які займаються політикою або бізнесом, у чиїх інтересах нацьковувати окремих представників тих або інших країн. Слід сказати, що роблять вони це дуже успішно. Це стара політика. Її завжди використовували. І це дуже сумно. Але я весь час сподіваюся на здоровий глузд представників великого бізнесу. Ну кому потрібно знищувати сировинні бази? А от грати на цьому - так. От вони й грають.

- Насправді йшлося про рок-музикантів. Оскільки рок як музика існував у сімдесятих роках. Наприкінці шістдесятих це називалося поп-музика. У сімдесятих з'явився рок. А наприкінці сімдесятих панк увесь рок знищив у зародку, і з'явилася музика пост-рок. Тому люди, які грали рок у вісімдесятих, вже видавалися смішними. Люди, які грають рок після вісімдесятих, видаються вдвічі смішнішими.

- Я думаю, що музику. Є таке відчуття. Але як вона називається, я так і не знаю. Я нагадаю один трюїзм, який всі знали в шістдесяті роки. Всі казали, що ми граємо рок-н-рол (тоді це так називалося), оскільки це єдиний спосіб для потворного хлопчика привабити до себе якнайбільше дівчат. Отже, рок - це саме той найпотворніший хлопчик, який намагається привабити до себе якнайбільше жіночої статі. Враховуючи, що сьогодні рок грають хлопчики, які лисіють і навіть сильно лисіють, виходить, що в них якась проблема з жіночою статтю. Інакше навіщо б їм трясти головою, ставити ногу на монітор і вдавати із себе жеребців.

- Джаггер якраз скаче, як юнак. Тому він ногу на монітор і не ставить. А коли хлопець робить ось так (БГ показує, як «хлопець» ставить ногу на монітор), розумієш, що в хлопця, певне, є якась проблема. Або йому дуже потрібно заробити грошей. Я тут бачив по телевізору якийсь український фестиваль, і там молоді хлопці точно так само ставлять ногу на монітор. Виглядає абсолютно дико. Навіщо? Хлопці, ви хіба не знаєте, що вже тридцять років, як музика змінилася? Але схоже, що вони не знають! Це називається інформаційний вакуум.

- Ні. Моїх грошей не вистачить і на два місяці життя.

- Трохи не так. Я насамперед маю на увазі, що якщо вони жертвуватимуть бодай десять відсотків своїх прибутків, то передусім їм самим житиметься краще. У них життя виправиться. Це найголовніше, чого вони не розуміють. Магомет їм казав, казав. Але так ніхто й не почув. «Жертвуйте десять відсотків на благодійність, і вам буде краще». Я не думаю, що всі мусульмани як один піклуються про своїх ближніх. Але в них закон такий. Про цей закон добре б нагадати всім іншим.

- Але ж ця десятина була для церкви, а не для бідних людей. А церква використовувала її на власний розсуд. Деякі церкви піклуються про бідних. А деякі не дуже.

«Просвітлених людей у світі залишилося дуже мало...»

- Повернімося до вашої захищеності. Ви впевнені у своєму нормальному майбутньому?

- Я не думаю про майбутнє. Його для мене не існує. Це не моя справа. Дюма, як ви пам'ятаєте, два рази був мільйонером, обидва рази розорився і помер злидарем. Проте життя прожив насичене. Мене набагато більше хвилює інше - на мені висить людей зо двадцять, про яких я повинен піклуватися, - це і сім'я, і «Акваріум». Тому основний головний біль - це зробити так, щоб вони не померли з голоду. Тому що всі вони справді бідні.

- Без мене в них вистачить грошей на тиждень. Ну, на два... У нас немає ні приватної власності, ні машин, ні дач... Я живу тим, що мені дає Бог. Я нікуди не вкладаю гроші, оскільки мені це огидно. Я займаюся музикою.

- Як людині мені дуже прикро. Я б хотів, щоб він жив іще, але це, на жаль, не в моїх силах. Бог розпорядився так, як йому потрібно. Я шкодую, що ми не можемо більше спілкуватися фізично. Але він усе одно в моєму серці.

- Якби був би такий майстер, мабуть, можна було б. Потрібно знайти просвітленого майстра. А де ж він у Росії є? Я таких не бачив. Таких, як Шрі Чінмой, не знайти. Я знаю, що він минулого літа планував приїхати в Україну. По-моєму, навіть Ющенко був у цьому зацікавлений, але, на жаль, в останній момент усе скасували, оскільки знайшлися якісь політичні справи. І він зрештою не приїхав. Дуже шкода.

- Ні. Тут, в Україні дуже багато учнів Шрі Чінмоя.

- Цього не знає ніхто. Але їх дуже мало. Їх завжди дуже мало. До того ж за останній рік їх так багато пішло...

- Це не передається. Христос був один. Ніхто з його учнів на це місце не претендував. Так і з Чінмоєм. І з будь-яким іншим майстром. Я ніколи не чув, щоб у майстра був учень, який перевершив би вчителя. Це абсолютно особисте. Трапляється з однією людиною, і це не передається. Передається знання. Але знання - це не просвітлення.

- Просвітлення - це коли людина сприймає те, що не виражається логічно. Те, що неможливо передати. Коли вона... Ну, можна це назвати єднанням з Богом. А Бог - він трохи вище логічних понять, слів і всього іншого.

- Ні. Далай-лама чудова людина. Можу це точно сказати. Але такі речі не передаються.

- Якщо довго спілкуєшся, щось починаєш відчувати.

- Ні, не вище. Жодна людина не вища за іншу. Всі люди однаково високі. Але деякі випромінюють любов, а деякі ні. Деяким не до цього.

«Інтернет - це порятунок світу»

- До 1991 року «Акваріум» працював у достатньо замкненому інформаційному полі. Я маю на увазі Радянський Союз із намертво закритими кордонами. Як проходила ваша творча еволюція після того, як з'явилася можливість бувати там, куди ви, напевно, прагнули. Або мріяли потрапити?

- Я ніколи не прагнув, оскільки просто не мав такої можливості. Я навіть не думав про це. А коли можливість з'явилася, вийшло так, що я зміг нею скористатися і перезнайомився з величезною кількістю людей. Подивився, як усе робиться по-справжньому. І коли бачиш, як усе робиться по-справжньому, вже розумієш, як це зробити самому тут. Відтоді я й намагаюся робити те саме тут. По-справжньому. Тобто трохи змінюються принципи. До першого знайомства з тим, як насправді все влаштовано в музичному світі поза межами Росії, завжди є відчуття, що вони справжні, а ми ні. Такий собі трішки секонд-хенд.

- Так. І ця неповноцінність у дуже багатьох людей залишається дотепер. А коли ти з усіма цими людьми знайомишся, коли бачиш, як усе робиться, розумієш, що ти не ущербний. Просто ти був інформаційно обділений. А коли ти розумієш, де чутки, а де правда, коли бачиш, на яку кнопку потрібно натискати, як усе робиться, де лежать дроти, як людина настроює гітару, розумієш, що вони такі самі, як і ми. Тільки вони працюють як мінімум у п'ять разів більше. У десять...

Банальний приклад. Я багато разів працював у студіях звукозапису - і там, і тут. І коли потрібен якийсь дріт, щоб поставити мікрофон, то там помічник звукорежисера бере дріт і ставить мікрофон. Відбувається це за три хвилини. У нас же люди починають думати. Добре, а де ж узяти такий дріт? А де взяти такий мікрофон? Потім вони посидять, покурять, побурчать, що такого мікрофона, як хотілося б, немає. Потім вони підуть шукати дріт. Потім з'ясується, що дріт не спаяний. Або мікрофон зламаний... Словом, із будь-якої дії, на яку там потрібно три хвилини, у нас історія розтягується на дві години. Причому з невідомим результатом. Як Лівша. Блоху підкував, але вона, на жаль, перестала працювати.

- Beatles.

- Боб Ділан у першу, у другу, і в третю чергу. Тому що поезія, особливо російська, річ зовсім особлива. І до пісень стосунку не має. Як Ахматову не люби, її в жодну пісню не ввіб'єш. Але коли я читаю Ахматову, в мене виникає певна планка. Я розумію, нижче чого не можна. Бо вона задає таку висоту, що розумієш, наскільки зростає цінність слова.

- Російська й англійська. Звичайно, і французька, але я, на жаль, не знаю французької мови. А в перекладах я поезії практично не читаю. Ну хіба що можна сказати про дуже непогані переклади Елюара.

- Перше відкриття - це «Майстер і Маргарита». А після «Майстра і Маргарити» значним відкриттям для мене став Толкієн. Але вже в оригіналі.

- Достоєвський - жахливо хвора людина. Він геній мови, але він хвора людина. Читати його надзвичайно складно. У нього страшенно важка мова. Він правдивий, але дуже важкий. Коли людина в собі не гармонізує дійсність, це ознака хвороби. Оскільки життя краще, ніж його описує Достоєвський. Потрібно бути чудовиськом, щоб життя у своїх творах зробити гіршим, ніж воно є.

- Інтернет - це порятунок світу. Тому що в кожної людини в будь-якій точці планети є можливість отримати ту інформацію, яка їй потрібна просто зараз.

- Інтернет виключає можливість брехні. Коли суспільство живе в умовах інформаційного голоду, будь-який генерал може втерти суспільству все що завгодно - наприклад, що відбувається в Північній Кореї та безлічі інших країн. Коли в людини є Інтернет, вона може піти й перевірити все, що їй потрібно, за одну секунду.

- Але на те в людини і є мозок, щоб вона, порівнюючи десять точок зору, могла вибрати те, що здається її правильним. І я вважаю, що Інтернет - це одна з найважливіших речей, яка з'явилася у світі в двадцятому столітті. Гадаю, років через п'ятсот це буде дуже добре помітно.

- Творчий план один - альбом.

- Дуже сподіваюся, що на початку грудня. Презентація буде в Москві другого, третього, четвертого грудня. Якщо встигнемо до цього часу все закінчити.

- Те, що буде в Києві чотирнадцятого жовтня, буде близько до того, що буде в Москві. У Києві буде презентовано третину альбому. У Москві вже повністю. Якщо придумаємо, як будемо його грати.