Пригадую, років п'ять тому ми з одним товаришем, програмістом, котрий подався в психологи, дискутували про «природу наук». Він саме, як і годиться неофіту, страшенно дивувався, на яку кількість речей має величезний вплив психологія людини - таким чином об'єкти вивчення багатьох наук, котрі виглядали такими простими й надійними, стають нелінійними, тобто, вкрай непередбачуваними, і що від них чекати - взагалі незрозуміло. Суперечка в нас виникла на ґрунті економіки - товариш вважав, що це цілком раціональна річ, і психологія людини свого руйнівно-капризного впливу на предмет економічних досліджень не має. Думаю, цьогоріч цей знайомий переконався, що під час тієї суперечки інтуїція його підвела :)

Втім, сьогодні всілякі аналітики шукають витоки кризи не тільки у психології, а ще й у психофізіології. Мовляв, у всьому винен... гормональний стан трейдерів на біржах.

З тієї тестостеронової халепи, на думку аналітиків The Times є один вихід - для того, щоб прогнати з ринку жадібність, потрібно перетворювати культуру і пускати «на плацдарми» - тобто в ради директорів та на торгівельні майданчики - більше жінок. Мовляв, буде менше тестостерону - буде менше жадібності. Чудовий висновок, з логікою у панів професорів просто фантастичні стосунки. До речі, перші дослідження про зв'язки рівня тестостерону, котрий змушує трейдерів до більш ризикованих операцій, і стану світової економіки з'явилися ще приблизно рік тому - однак тоді над ними лишень посміялися, та й по всьому. Сьогодні вже людям не до сміху. Однак слово «жадібність» у дослідженні звучить лише побіжно - мовляв, спочатку був надмірний рівень тестостерону і ризик, а вже потім - надмірна жадібність. І відтак виходить, що трейдери не жадібні, а всього лишень дуже ризикові люди, котрі тепер своїм шампанським - традиційним атрибутом вдалого ризику - тепер весь світ заливають. Явно видно, що трейдерам у школі ніхто не розповідав анекдотичну істину про те, що «шлунок у кошеняти - не більший від наперстка, і той літр молока, який воно хоче в той шлунок залити, туди вміщається під таким само тиском, що й в епіцентрі ядерного вибуху». Іншими словами, очі завидющі і руки загребущі можуть призвести до ядерного вибуху у шлунку, що, зрештою, зараз і відбувається. Ніхто не каже про те, що трейдерів потрібно вчити тому, що надмірні прибутки - це нездорово і рано чи пізно вилізе боком.

Ніхто не каже про те, що в кризі винні не лише трейдери, а й звичка людей жити в кредит і витрачати те, що не заробив. До речі, на пострадянському просторі саме почала розвиватися нова хвороба - кредитоманія. Люди брали кредит за кредитом в різних банках і ніяк не могли зупинитися. Із кредитними історіями на цьому ж просторі справа трошки проблематична, тож прослідкувати «кредитонавантаженість» кожного окремого громадянина трошки тяжко. Втім, світова фінансова криза від цієї хвороби частково вилікувала - кредитів дають менше, а відсотки на них нараховують більші, тож особливо не похворієш.

Але - от, приміром, одна з останніх новин - ФРС США оголосила про стимулювання кредитного ринку.

От саме на останнє варто звернути особливу увагу: здебільшого гроші - реальні, а не кредитні в своїй переважній більшості ідуть не на оплату реальних речей, котрі можна вхопити рукою і помацати на зуба, а за так званий «імідж». Інакше мільйонерами були б не володарі «всесвітньовідомих брендів», а фермери, ну а зарплати рекламників і моделей були б набагато меншими. Уточню: здебільшого маса грошей - а, нагадаю, гроші є еквівалентом праці - іде не виробникам товару, а тим, хто вміє його добре продати. А виробникам дістається іноді взагалі «ламаний гріш». Зрозуміло, вміння продавати - за нього теж платити треба, але мусить бути баланс між коштами, котрі потрапляють в кишені продавця, і тим «ламаним грошем», котрий в кінцевому результаті дістається виробникові. Бо у випадку, коли цей «гріш» стає взагалі дуже маленьким - виробники і вимерти можуть як клас, не буде чого продавати. Зрозуміло, я дещо перебільшую, однак це перебільшення не таке вже й велике. Досить лишень проїхатися українськими селами, де колись жили доволі щасливі виробники молока і м'яса. А для повноти картини ще й заїхати на молокозаводи, запитати, за якою ціною вони молоко купують у виробників. А потім - до магазину, дивитися на якість і ціну продукції... Досить пізнавальна екскурсія вийде. І, між іншим, в інших країнах - а особливо в торгівлі між країнами Заходу і країнами «третього світу» -- ситуація не набагато краща...

Річ цілком зрозуміла - в СРСР колись за це ненавиділи «спекулянтів», а з ними - і весь світовий капіталізм. Радянського Союзу вже давно нема - однак критиковані вади нікуди не зникли, а всього лишень розрослися до непристойності.

Ні, якби панове продавці, тобто, трейдери в найширшому розумінні цього слова - мали совість, може б ситуація трошки інакше склалася. Однак...

І, що цікаво, цілком, здавалося б, совісним людям іноді навіть на думку не спадає, що надмірна увага до іміджу товару - то щось не зовсім здорове, і, як кажуть в Росії, «чревато последствиями».

Якщо не ожирінням, то фінансовою кризою.

От, до речі, в мене зовсім нещодавно була дискусія з одним досить обізнаним студентом-політологом. Один з українських політиків - теж, до речі, відомий своєю чесністю і аналітичними здібностями, що досить вигідно вирізняє його в середовищі колег - приїхав на зустріч зі студентами на «крутій машині».

Відповідно особисто мені відразу спали на думку слова Конфуція «бути багатим у бідній країні - соромно». У відповідь почула, що, мовляв, інтелігентна людина, котра ще й пристойно виглядає - це добре, це цілком нормально.

І як пояснити майбутньому політологу, що «пристойно» і «з понтами» - це дві різні речі. Особливо у випадку України. «Пристойні» речі купують для того, щоб ними користуватися. «Понти» купують для того, щоб тішити свою піддепресовану психіку приналежністю до «обраних». Останнє, зрозуміло, варто лікувати не шопінгом а шляхом шарудіння звивинами, однак звичку до останнього чомусь на державному рівні майже не виховують. А шкода....

Втім, у «розвинених країнах», де, до речі, і так розуміння шкідливості надмірних «понтів» принаймні частково існувало, зараз на цьому наголошують. От, наприклад, іспанська газета «Mundo» роздає своїм читачам поради на тему «як вижити в умовах фінансової кризи».

Особливо варто відзначити пораду «уникати брендових товарів». Адже, нагадаємо ще раз, що таке «брендовий товар»? Ще півстоліття тому, купуючи брендовий товар, ви купували якісну річ. А сьогодні, купуючи брендовий товар, ви купуєте насамперед образ, створений рекламниками, купуєте собі приналежність до «еліти», купки обраних. Останнє відчуття - тимчасове, до того ж на душі від того легшає ненадовго. Таким чином грошима, отриманими за свою працю, ви підтримуєте не лише виробників, а й людей з яскравою фантазією, котрі й створили згаданий образ. А якщо ви купуєте товар на території України, де зазвичай ціни досить серйозно завищені, то ви ще й платите чималеньку суму панам, котрих в СРСР з радістю назвали б спекулянтами...

Якщо йдеться про одиничний випадок, то великої біди в тому немає. Однак глобальна тенденція працювати на людей з яскравою фантазією, як бачимо, до добра не доводить, що загалом, є цілком логічно. А ще й якщо згадати, скільки грошей українських виробників з допомогою панів олігархів пішли на Захід до людей з фантазією... Ліпше про це не згадувати. А ще ліпше - ще раз перечитати поради іспанців, аби власноруч не докладатися до поглиблення фінансової кризи. Зрозуміло, користь від ваших окремо взятих старань відразу неозброєним оком не помітиш - однак крапля камінь точить...