«Я
народився у Слов’янську. Коли сепаратисти захопили моє рідне місто і
мої батьки та племінники були вимушені переїхати до Києва, оскільки жити
у Слов’янську стало небезпечно, я зрозумів, що війна прийшла надовго.
Мої земляки, яким довелось пережити військові дії, ще довгий час будуть
страждати від наслідків жорстокості та насильства, що вдерлися в їхнє
життя і назавжди змінили його.
Усі
ми були дітьми. Мабуть, кожен маленький хлопчик у дитинстві бігав з
палицею, уявляючи, що в нього в руках справжній автомат, перемагав чужих
та захищав своїх. Знання про те, яким має бути справжній воїн ми
черпали з мультфільмів та кіно, здебільшого, іноземних. Тому, коли
доростали до призивного віку, реальний «солдат ЗСУ» кардинально
відрізнявся від того образу, яким ми марили в дитинстві.
У попередніх публікаціях цього нарису (№ 24: http://www.chasipodii.net/article/17053/ та №25: http://www.chasipodii.net/article/17059/
йшлося про волонтерів Іванку Заяць з Нью-Йорка та Івана Родіченка з
Києва, зокрема, про організацію спільної роботи із забезпечення окремих
підрозділів 25-го батальйону «Київська Русь» за рахунок доброчинних
пожертв українців діаспори. Мова йшла також про волонтерство Івана
Родіченка в галузі народної дипломатії.
