Колись давно, а саме двадцять років тому, вітер часу, вітер, який дмухав ще з берегів Ладозького озера, приніс на своїх крилах (і дарма, що, кажуть, то був якийсь зачімханий потяг) у давній Львів інґерманландську красуню Лану Перлулайнен. Львів поглинув поетесу, затягнув своїм спокоєм і левами, з якими вона навчилася говорити. Дарма, що спілкувалася тоді ще російською. У левів і поетів мова одна.
