Ся ріка повсякчас вдарятиме у береги нашої пам’яті й викрешуватиме п’янкі спомини з мевріючої і, здавалося б, непрозірно далекої молодості, де так медово пахли перші цілунки й таким зичливим видавався довкружній світ. Не Каялою сумною, а повноводним весняним річищем дужо нуртуватиме у наших нестаріючих душах, омиватиме від лепу суєтності й скороминущості, живитиме нас веселковими барвами спогадів, що у мороці десятиліть стануть для нас рятівними ін’єкціями-антидепресантами.
