Парасолі і старий Львів зливаються у симфонії дощу. Хтось квапливо поспішає, а хтось разом зі своєю парасолею знаходить столик під ще більшою і, вмостившись у плетене крісло, смакує незмінний солодко-гіркавий напій. Горнятко кави, старий Львів і мовчання, що відлунює в архітектурі легким смутком…
Дощ все дужчає, монотонне соло сірих потоків розбивають колеса автівок, пливуть розцяцьковані рекламою трамваї, вливаючи своєрідного мажору.