- Ну...- не впевнено відповів Костик, - нам на Захід! - помовчавши трохи додав, - А чи на Схід?

Всі стурбовано поглянули на Костика.

- То куди ж нам? - перепитали всі в один голос.

- То певно, що на Схід...а чи на Захід!

- Так! - зрадів Костик. - Я вже готовий йти! Але ти знаєш, Славко, я ж сьогодні повз клуб пробігав, то нічого дивного там не помітив.

- То ти не уважний, Костику, - пошепки додав Славко, - що ж ти міг там помітити, коли ті химерики вночі лише видимі!

- Хм, Славко, ти маєш рацію! - погодився Костик.

Неопалювані бібліотеки, зотлілі музейні цінності, закриті книгарні, екскаватори на історичних пам'ятках, бездомні художники, рейдерські атаки на галереї, розкрадені кіностудії, зруйновані кінотеатри, хмарочоси посеред історичних центрів, навала іноземного кітчу...

Це - Україна ХХІ століття. Це - наше сьогодення і майбутнє наших дітей.

І це - прямий наслідок злочинних дій та злочинної бездіяльності української влади усіх рівнів.

- То со взе? - прошепелявила Натуся. - Взе дах, ци со це?

- Дах, Натусю, вже ж не небо! - зморено відповів Славко.

Перевівши подих, Славко взяв малу Натусю за руку і вони пішли у саме павутиння, туди, де татко у старих ящиках різні речі зберігав. Але такі ті речі були старі і непотрібні, що ніхто їх не торкався вже кілька років, а тому павуки геть поснували все і оповили ящики пухкими нитками павутиння.

Час летить непомітно. Тільки пролетіло літо, як вже й зима незабаром стелитиме стежки, шляхи, дороги пухнастим снігом. Чекаючи на зиму, ми чекаємо на свята, подарунки, родинну вечерю у затишному колі всіх самих найближчих і дорогих нам людей. Ще напередодні свят ми починаємо думати: що подарувати дітям, батькам, родичам...Хочеться подарувати таке, щоби й користь від нього була, і радості багато; особливо, коли мова йдеться про малюків. Найкорисніший подарунок, як кажуть, книга - а я кажу книга книгою, а от періодичне видання - це навіть приємніше. Адже, передплативши цікаве періодичне видання (будь то журнал, газета, часопис...), ви будете отримувати свій подарунок цілісінький рік!

- А ти олівець з собою візьми і папір! І все, що дід Маркіян казатиме записуй...

- Але ж не можу я його запитати так прямо...

- Правильно, Лялю, не можеш, а ти про життя його запитай, а потім, ніби ненароком, погляд на ляльку переведи і тоді вже берешся за «розвідку»

- Ех! - вигукнув дядько Юрко, милуючись прилиплою до стелі пшеницею. - Матимемо, що збирати восени!

Господарі радо посміхнулися, а хлопці вже реготали з усієї сили.

- Налітай, командо, - глянув дядько Юрко на хлопців і перевівши погляд на Лялю і бабусю Марію додав, - і вас гості дорогі прошу до Святої вечері!

Свята вечеря - це родинна традиція, це час коли всенька родина збирається за столом, аби посмакувати запашними дванадцятьма стравами серед котрих обов'язково має бути кутя.

Святвечір, Багатий вечір, Багата кутя, але як би не називали тато та мама вечір перед Різдвом, для Лялі це завжди означало вечерю у святково оздобленій оселі бабусі Марії. Дуже любила Ляля свою бабцю, котра за її ж словами "прожила вже безліч віків і має не життя, а гору за плечима". Неодноразово, вслухаючись до бабусиних слів, Ляля заглядала за спину бабусі, а гори ніякої вона не бачила, хоч бабуся все стверджувала і стверджувала про ту гору.

Сіромаха та сова Соня

«Наша совонька-сова позабула всі слова. На пеньку сидить, очима лупає, ногами тупає: туп-туп!!» -

Украінська народна лічилка.

Навесні, за традицією, всі звірі та птахи до берегу ставка направлялися: і ті, що зиму весело перезимували, і ті, що із зимової сплячки щойно попрокидалися. Всі, всі бігли з сомом Сіромахою привітатися. - Добридень! - говорили бобри. - Вітаємо! - казали сороки і ворони.

Маринене займище: її стиль - її дихання.

Я познайомилася із Мариною Павленко вісім років тому. Тоді я лише вступила до Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини і будучи студенткою філологічного факультету, старанно відвідувала усі лекції та практичні заняття. В той час і на тому курсі, Марина Степанівна вела практичні заняття з української літератури, котрі були непросто цікаві, а аж "кипіли" від інтузіазму та ерудованості викладачки.