Здавалось би, що зараз здивувати когось українською вишивкою, як давньою, так і сучасною, вже неможливо. Начебто, про все розказано, багато інформації в Інтернеті, безперестанку видають альбоми, книжки, журнали. Але виявляється, що дивувати ще є чим.

Про талановитого художника і колекціонера Олеся Опарія зі села Перехрестівка, Роменського району, на Сумщині, вперше дізнався 20 років тому від нашого спільного приятеля з Верховини Василя Форділя. Він мені часто розповідав про цього талановитого хлопця. Згодом доля склалася так, що я зустрівся з Олесем у Львові у нашого іншого спільного приятеля, уже покійного гуцула Василя Флейчука. Олесь тоді вступив на факультет художнього текстилю Львівської академії мистецтв, а я - на факультет журналістики ЛНУ імені Івана Франка. Ми були у пошуках помешкання. Покійний Василь Флейчук знайшов нам тимчасове помешкання в письменника Павла Федюка, в якого ми прожили місяць.

П'ятнадцять років тому, на свято Покрови, у Львові було відкрито Галерею військових одностроїв І-ї пол. ХХ-ХХІ сторіч, яка здобула велику популярність і зацікавлення серед численних відвідувачів. Автором створення цієї галереї і майстром з реконструкції одностроїв став львівський художник-дизайнер Богуслав Любів.

Давнє місто Богуслав і Богуславський район, що в Київській області, здавна славиться ткацтвом. У богуславських килимах присутня символіка землеробства, що є традиційним для Київщини. Щодо орнаментики і колористики, то характерними є поперечно смугасті орнаменти червоного кольору на білому тлі з додаванням синіх, а пізніше - і чорних кольорів. Часто на виробах можна побачити квіти, трави, зернятка, соняшники, сонце, небо. Богуславські ткані вироби впізнавали скрізь серед виробів інших регіонів України.

Так склалося історично, що визначні українці стають відомими, здебільшого, після смерті. Правда, в українців є на це причина - кількасотрічне уярмлення. Якщо талановита людина мала якісь зв'язки із західним світом чи просто симпатизувала йому, то її замовчували і позбавляли прославлення.

У Республіці Хорватія проживають лише дві тисячі українців. Як для двадцятимільйонної української діаспори по всьому світу це дуже мало. Так само дуже мало у відсотках навіть для невеличкої Хорватії (4 мільйони громадян). Але, незважаючи на таку маленьку кількість наших співвітчизників у цій країні, вони тут дуже активні і надто помітні в хорватському середовищі.

У далекому 1973 році в середовищі об'єднання колишніх вояків УПА ім. ген. Тараса Чупринки в США і Канаді відбулися організаційні процеси, які поставили перед собою завдання об'єднання організацій двох країн у Товариство колишніх вояків УПА США і Канади.