Момент знаходження скарбу завжди запам'ятовується хвилею переляку. Радість, ейфорія - це вже наступний етап. А попервах - просто вибух адреналіну, що не обирає, чим вам ввижатися, і тому ввижається найдавнішим, що є в живій істоті - страхом перед новиною.

Першою на прадавню бабінну "Весну" один з найвiдомiших українських фольклористiв Михайло Хай записав баладу від своєї мами наприкінці 1960-х. Від того часу вiн знає - аби мати майбутнє, треба вміти зупиняти Час. Хай вчиться цьому й сьогодні учить усіх.

Я побачив його в Переяслав-Хмельницькому музеї народної архітектури та побуту в травні 1989 року...в небі. Себто, у повітрі.

"Не думайте, що Я прийшов принести мир на землю; не мир прийшов принести, а меч. Бо я прийшов порізнити чоловіка з батьком його..." (Євангеліє від Матвія 10, 34-35).

На Введенській дзвіниці Покровського собору колишнього полкового міста Охтирка - недільний подзвін. Завзято цвірінькає ранок початку справжнього бабиного літа. Повз огорожу собору, де до 1905 року спочивала чудотворна Охтирська ікона Божої матері, рипить самотній велосипедист із базарним пакетом на багажнику. За ним в'ється чи то жмут невагомого павутиння, чи душа останнього гайдамаки Семена Горкуші. Чи то павутиння, чи душа все крутиться довкола огорожі, але не перелітає її до соборної садиби. Нікого за життя не вбив тричі таврований літерами "в.о.р". Горкуша, тільки панів-дуків іноді канчуком виховував, а третину здобичі віддавав сюди, на Охтирську Божу Матір. Його так із "блятиком"-образком цієї ікони і вловили востаннє в Ромнах 1784 року. З образком, надкушеною булкою і мідною копійкою грошей.

У кишені лишилася остання двадцятка. Решту повисмикував по ринках та гастрономах (слово "маркети" мені нічого не каже - спізнився поколінням). А від портмоне свідомо відмовився. Через тісняву в громадському транспорті та її наслідки. Може, хоча б щось збережеться... хоча б оця двадцятка. Гарного екологічного кольору, з ювіляром Іваном Франком на одному боці та Львівською оперою на іншому.