Антиукраїнська заява російського МЗС і з добре витриманою паузою випущений услід за нею лист Путіна до Ющенка нікого особливо не здивували й не лише не стали топ-новинами, а й не одержали навіть статусу другорядних новин.

Бо ніби все зрозуміло: такі події, як доленосне оголошення нового російського зіц-президента й рокіровка Путіна зі збереженням його царського статусу, за сталою російською традицією, потрібно підкріпити "маленькою переможною дипломатичною війною", причому в усіх напрямах.

Арешт рахунків тижневика "CN-Столичные Новости", що входить до медіа-холдингу Вадима Рабіновича, сам господар холдингу пов'язує з тиском української держави на антифашистські ЗМІ.

І ніби причина цього ганебного явища лежить на поверхні: образа на публікацію, а радше фоторепортаж про столичний марш упівців 14 жовтня цього року. Сама назва публікації "ХАЙЛЬ ЖИВЭ УПА" - псевдодотепне фонетично-орфоепічне знущання з "органічно і до останньої літери фашистської української мови" не є якимось ноу-хау, а продовженням звиклих традицій совєтської журналістики.

Упродовж шістнадцяти років української незалежності всі політологи нарікали на наше неструктуроване електоральне болото та марили якоюсь хоча б найменшою партійно-ідеологічною структуризацією народу за класичним західним зразком, де абсолютно усталений електорат від діда-прадіда завжди з незмінним успіхом голосує за певну політичну силу. І нарешті такі часи в Україні настали - від 2004 року, завдяки сумнозвісному розколу нації. Головним аспектом новітнього розколу України є дуже чітке структурування за принципом "свій-чужий".